Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 355/1896/15-ц

провадження № 61-5980 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,

відповідач-ОСОБА_7,

представник відповідача-ОСОБА_8,

третя особа-Баришівська селищна рада Київської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Баришівського районного суду Київської області у складі судді Литвиненко О. Л. від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Журби С. О., Лівінського С. В., Сержанюка А. С., від 12 вересня 2016 року.

Встановив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Баришівська селищна рада Київської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що вона є власником житлового будинку № 14 на вул. Толстого в смт Баришівка Київської області. Рішенням сесії Баришівської селищної ради Київської області від 15 жовтня 2002 року їй передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,081 га, на якій розташований вказаний вище будинок. На підставі зазначеного рішення їй видано державний акт серії КВ № 015867 про право власності на земельну ділянку. Власником сусідньої земельної ділянки по вул. Толстого, 12 є ОСОБА_7

Після отримання правовстановлюючих документів на будинковолодіння позивач змінила старий паркан на новий на межі її земельної ділянки та ділянки відповідача, для чого за місцем розташування старих стовпчиків були встановлені нові металеві з бетонним укріпленням. Жодних претензій з боку відповідача до позивача з цього приводу не надходило. У червні 2015 року позивач розпочала роботи щодо чергового ремонту паркану, однак відповідач почав висловлювати претензії стосовно цих робіт та розподілу земельної ділянки, а згодом переніс паркан на 20 см у бік ділянки позивача. 09 червня 2015 року комісією Баришівської селищної ради Київської області проведено перевірку і обстеження земельних ділянок сторін і дії відповідача на предмет їх законності. За наслідками перевірки ОСОБА_7 було рекомендовано демонтувати незаконно встановлені бетонні стовпчики та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку позивача ОСОБА_6 Відповідний акт вручено відповідачу, однак такі приписи залишилися без реагування, що і призвело до звернення до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд: зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою шляхом демонтування встановленого паркану; зобов'язати відповідача відновити становище земельної ділянки ОСОБА_6 у місці незаконно встановлених ним стовпчиків до становища, яке існувало до порушення законних прав позивача; стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 29 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що фактичне розташування земельних ділянок позивача ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_7 не відповідає відомостям, які містяться в матеріалах справи, зокрема каталогам координат поворотних точок меж земельних ділянок. Разом з тим суд встановив, що позивач ОСОБА_6 не надала суду належних доказів на підтвердження порушення її прав як землевласника саме з боку відповідача ОСОБА_7 і тому суд вважав за необхідне відмовити в позові через недоведеність його підстав.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2016 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що твердження позивача про порушення її прав землевласника з боку відповідача не доведені за допомогою належних засобів доказування і такі твердження спростовуються іншими наявними в матеріалах справи доказами, а тому доводи та висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильними по суті, законними і обґрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних і помилкових висновків щодо недоведеності позивачем факту порушення її прав землевласника з боку відповідача, а тому суди припустилися помилкових висновків про безпідставність позову. ОСОБА_6 вказує, що помилкові висновки судів ґрунтуються на доказах відповідача у справі, у той час, коли докази позивача залишилися поза увагою судів під час розгляду справи. Крім того, позивач вказує, що судами не надано належної правової оцінки тій обставині, що відповідачем визнано в судовому засіданні, що під час самочинного встановлення ним паркану було порушено межі земельної ділянки позивача. За таких обставин суд повинен був вважати цей факт доведеним, оскільки відповідно до частини першої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року крім іншого відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_6, поданому у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 просить касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, ухвалені у справі судові рішення залишити без змін.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_7 мотивує тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно розглянули спір, належним чином встановили усі обставини справи, дотрималися вимог матеріального та процесуального права при розгляді справи і ухваленні оспорюваних в касаційному порядку судових рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання відзиву на касаційну скаргу.

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу інші сторони у справі не скористалися.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини другої, пункту б) частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Положеннями частини другої статті 59, статей 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення суду є законним і обґрунтованим у разі повного і всебічного з'ясування судом обставин справи на підставі належних і допустимих доказів зібраних при її розгляді. При цьому, за загальним правилом обов'язок по доведенню перед судом підстав позову належними засобами доказування покладається на позивача (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року), а суд зобов'язаний сприяти цьому шляхом роз'яснення сторонам їх прав у тому числі щодо необхідності вчинення або не вчинення процесуальних дій (частина четверта статті 10 ЦПК України 2004 року).

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції були досліджені зібрані у справі докази та встановлено, що позов є безпідставним, оскільки позивачем не доведено вини відповідача у порушенні права позивача на землю. Крім того, встановлено, що розмір земельної ділянки ОСОБА_6 згідно з даними державного кадастру становить 808,35 кв. м, а фактично становить більше - 839,5 кв. м, розмір земельної ділянки ОСОБА_7 по даних державного кадастру становить 835,14 кв. м, а фактично становить 823,56 кв. м. Земельна ділянка ОСОБА_6 не зменшилась у розмірах, а земельна ділянка ОСОБА_7 є меншою ніж у землевпорядній документації.

Ці обставини суд встановив при ретельному дослідженні: показів свідків; первинної правовстановлюючої і землевпорядної документації позивача та відповідача на належні їм земельні ділянки; акта обстеження земельних ділянок від 09 червня 2015 року в смт Баришівка по вул. Л. Толстого, 12 та Толстого, 14 Київської області; акта Баришівської селищної ради Київської області від 04 серпня 2015 року проведення обстеження земельних ділянок по вулиці Л. Толстого № 12 та № 14 в смт Баришівка; копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку в смт Баришівка на вулиці Л. Толстого, 12, належну ОСОБА_7; копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку в смт Баришівка на вулиці Л. Толстого, 14, належну ОСОБА_6; інших матеріалів справи.

При цьому суд роз'яснював сторонам про необхідність у цьому випадку призначення та проведення по цій справі судово-технічної земельної експертизи з питання визначення відповідності фактичної площі та меж земельної ділянки правовстановлюючим документам, однак сторони не погодились на призначення та проведення вказаної експертизи.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно розглянув спір на підставі наданих сторонами доказів.

Надані сторонами докази суд першої інстанції оцінив та на підставі їх оцінки встановив, що позивачем не доведено вини відповідача.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має процесуальних повноважень на переоцінку доказів у справі чи встановлення обставин справи, а тому немає підстав вважати, що рішення районного суду не відповідає вимогам процесуального чи матеріального права.

Аналогічних і правильних по суті висновків дійшов і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишаючи рішення районного суду без змін.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів, а тому не є такими, що дають підстави для скасування оспорюваних у касаційному порядку законних і обґрунтованих судових рішень. Інші доводи касаційної скарги про порушення судами вимог частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року щодо визнання відповідачем у справі підстав позову є безпідставними, оскільки з приводу правомірності дій відповідача між сторонами і виник спір, ці обставини є предметом доказування у цій справі і вони повинні бути підтверджені чи спростовані належними доказами, з урахуванням того, що відповідачем позов не визнано.

За таких обставин суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення без змін, як це передбачено статтею 410 ЦПК України.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції слід віднести на рахунок особи, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2016 року залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська