Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 567/194/15-ц

провадження № 61-5781 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач-ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Острозького районного суду Рівненської області у складі судді Венгерчук А. О. від 27 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області у складі суддів: Хилевич С. В., Максимчук З. М., Григоренко М. П., від 26 вересня 2016 року.

Встановив:

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що 06 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір за умовами якого відповідач отримав у кредит 40 000 доларів США на термін до 06 березня 2023 року зі сплатою відсотків за користування кредитом. Банк вказує, що ОСОБА_6 належним чином кредитних зобов'язань не виконував, існує непогашена кредитна заборгованість, і тому позивач був змушений звернутися до суду з цим позовом.

На підставі наведеного, з урахуванням уточнених вимог позову ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитом, розраховану станом на 15 січня 2015 року, в розмірі 20 112,20 доларів США, яка за курсом 15 грн 77 коп. за 1 долар США відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 15 січня 2015 року становить 317 169 грн 42 коп. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 27 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року в загальній сумі 471 608 грн 47 коп., у тому числі: 15 956,77 доларів США - заборгованість за кредитом, що за курсом НБУ на 27 липня 2016 року становить 395 488 грн 54 коп.; 2 395,28 доларів США -заборгованість за процентами за користування кредитом, що за курсом НБУ на 27 липня 2016 року становить 59 367 грн 01 коп.; 160,08 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом, що за курсом НБУ на 27 липня 2016 року становить 3 967 грн 58 коп.; 4 957 грн - пеня; 392 грн 84 коп. - штраф (фіксована частина); 7 435 грн 50 коп. - штраф (процентна складова). Також стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 3 171 грн 69 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушував зобов'язання за кредитним договором, чим допустив виникнення заборгованості за кредитом, за процентами за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафів. У зв'язку із цим суд вважав за необхідне захистити права ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача зазначеної заборгованості.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 липня 2016 року змінено шляхом виключення вказівки суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 5 350 грн 68 коп. пені та штрафу (фіксована частина). В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення 466 257 грн 79 коп. сукупної заборгованості та 3 171 грн 69 коп. судового збору) залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованих висновків про часткове задоволення позову, однак припустився помилки, стягуючи одночасно з відповідача на користь позивача 4 957 грн 84 пені та 392 грн 84 коп. штрафу (фіксована частина), допустив порушення закріплених у статті 61 Конституції України положень про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення. При цьому апеляційний суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 7 435 грн 50 коп. штрафу (процентна складова) як більшу за розміром суму неустойки.

При розгляді справи апеляційний суд також врахував висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року, справа № 6-2003цс15, та від 14 листопада 2012 року, справа № 6-122цс12.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, крім іншого, просить скасувати рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 липня 2016 року і рішення Апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року та ухвалити у справі нове рішення суду про відмову в позові за безпідставністю позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних і помилкових висновків щодо обґрунтованості вимог банку до позичальника про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та пені, оскільки надані відповідачем докази (висновок судової економічної експертизи) беззаперечно підтверджують відсутність поточної кредитної заборгованості, наявність поточної переплати за кредитом, безпідставність вимог банку про дострокове повернення кредиту за договором, який діє до 06 березня 2023 року, в контексті частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також ОСОБА_6 вказує, що наданий позивачем суду розрахунок кредитної заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, і ці обставини суди при розгляді справи не врахували, а також, що суд першої інстанції безпідставно відхилив як належний доказ у справі висновок експерта (від 30 травня 2016 року № 7598), яким підтверджуються посилання відповідача щодо безпідставності позову в повному обсязі. Апеляційний суд таких недоліків не виправив, обмежившись лише обґрунтованим посиланням щодо неможливості покладення на відповідача подвійної відповідальності за одне порушення, чим порушив норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу, зупинено виконання оспорюваних у касаційному порядку рішень судів до закінчення касаційного провадження.

Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення апеляційного суду таким вимогам закону відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положеннями статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 березня 2008 року між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав кредитні кошти під 12 % річних за користування ними (а у разі недодержання зобов'язань відсоткова ставка збільшується у подвійному розмірі щомісяця), а ОСОБА_6 одержав 40 000 доларів США кредиту, зобов'язавшись повернути кошти періодичними платежами відповідно до графіка погашення кредиту у термін до 06 березня 2023 року та сплатити відсотки за користування коштами.

З наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості випливає, що на 15 січня 2015 року загальна сума боргу за цим договором становила 20 112,20 доларів США, у тому числі: 15 956,77 доларів США - заборгованість за кредитом; 2 395,28 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 160,08 доларів США - заборгованості з комісії; 627,25 доларів США - пеня, 15,85 доларів США - штраф (фіксована частина), 956,97 доларів США - штраф (процентна складова).

Також із цього розрахунку суд встановив, що ОСОБА_6 погашав заборгованість перед банком, однак платежі мали несистематичний характер та вносились не в повному обсязі.

ОСОБА_6 заперечує достовірність відомостей, наданих банком розрахунку заборгованості, з посиланням на те, що поточної заборгованості взагалі не існує.

З метою з'ясування цих обставин під час розгляді справи було проведено експертизу. Так, відповідно до висновку експерта від 30 травня 2016 року № 7598 розрахунок заборгованості, який наведено в документі «Розрахунок заборгованості за договором від 06 березня 2008 року № ROOWGA00000002, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, станом на 15 січня 2015 року», не відповідає умовам кредитного договору від 06 березня 2008 року № ROOWGA00000002 (з додатками та додатковими угодами). За результатами дослідження наданих документів на виконання умов кредитного договору від 06 березня 2008 року № ROOWGA00000002 (з додатками та додатковими угодами) станом на 15 червня 2016 року залишок за основним боргом (тіло кредиту) можливо підтвердити в сумі 15 245,45 доларів США. Документально підтвердити заборгованість за відсотками, в тому числі простроченими, з комісії, винагороди (в тому числі простроченої), за штрафом, пенею не є можливим, оскільки документів бухгалтерського обліку банку, які підтверджують нарахування відсотків, комісії, винагороди, пені, штрафів на виконання умов кредитного договору від 06 березня 2008 року № ROOWGA00000002 (з додатками та додатковими угодами), за період з 06 березня 2008 року до 15 червня 2015 року в матеріалах справи немає.

Суд першої інстанції дослідив та оцінив вказаний висновок експерта як доказ в сукупності з іншими доказами у справі та зазначив, що висновок експерта не спростовує посилань позивача про наявність поточної кредитної заборгованості, а також наданий банком розрахунок боргу, оскільки за висновком експерта документально підтвердити заборгованість за відсотками (в тому числі простроченими), з комісії, винагороди (в тому числі простроченої), за штрафом, пенею немає можливості.

Частиною другою статті 59, статтями 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року передбачено, що рішення суду є законним і обґрунтованим у разі повного і всебічного з'ясування судом обставин справи на підставі належних і допустимих доказів, зібраних при її розгляді. При цьому за загальним правилом обов'язок доведення перед судом підстав позову належними засобами доказування покладається на позивача (частина перша статті 11 ЦПК України 2004 року), а на відповідача покладається обов'язок спростування вимог позову належними засобами доказування.

Суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано вирішив спір на підставі наданих сторонами доказів, а апеляційний суд мотивовано усунув допущені судом першої інстанції недоліки щодо неможливості одночасного стягнення пені та штрафу. Доводи касаційної скарги не свідчать про помилковість висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має процесуальних повноважень на переоцінку доказів у справі чи встановлення обставин справи, а оскільки доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів, то немає підстав вважати, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам процесуального чи матеріального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оспорюване судове рішення апеляційного суду без змін, як це передбачено статтею 410 ЦПК України.

З урахуванням того, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія суддів поновлює виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року.

Суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, проведених судами попередніх інстанцій. Учасники справи не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції слід покласти на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року та рішення Острозького районного суду Рівненської області від 27 липня 2016 року в незміненій його частині залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2016 року.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покласти на ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська