Постанова

Іменем України

30 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 308/5164/15-ц

провадження № 61-32436св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Міністерство культури України, Міністерство юстиції України, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року в складі судді Сарай А. І. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства культури України, Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ Міністра культури України про звільнення позивача; поновлено ОСОБА_4 на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України з 27 січня 2012 року; стягнуто з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 29 135,62 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2012 року до 08 травня 2012 року, а також 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Проте, Міністерство культури України рішення суду тривалий час не виконувало та поновило ОСОБА_4 на роботі лише через два роки - 02 жовтня 2014 року. Також судовими рішеннями встановлено факти неправомірних дій та бездіяльності державних виконавців і те, що ними не були вчинені належні дії по виконанню судового рішення про поновлення ОСОБА_4 на роботі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 червня 2015 року замінено відповідача - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на відповідача - Міністерство юстиції України.

На підставі викладеного ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати бездіяльність Міністерства культури України у період з 10 травня 2012 року до 07 жовтня 2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України протиправною; стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, завдану протиправною бездіяльністю; визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10 травня 2012 року до 07 жовтня 2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України дискримінацією; стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, завдану дискримінацією; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунків Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 285 504 грн, завдану незаконною бездіяльністю, незаконними рішеннями державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 травня 2016 року позовну заяву в частині вимог щодо визнання бездіяльності Міністерства культури України протягом періоду з 10 травня 2012 року до 07 жовтня 2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України дискримінацією та стягнення з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн, завданої дискримінацією, та стягнення з Міністерства культури України на користь ОСОБА_4 моральної шкоду в розмірі 100 000 грн, завданої протиправною бездіяльністю, залишено без розгляду.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 грудня 2016 року закрито провадження в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства культури України протягом періоду з 10 травня 2012 року до 07 жовтня 2014 року щодо непоновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 25 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовим рішенням встановлено факт неправомірної бездіяльності державних виконавців під час виконання рішення про поновлення позивача на роботі, у зв'язку з цим рішення суду не виконувалося понад два роки. Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відповідно до закону проводиться за рахунок Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, місцевий суд правильно виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до покладених законодавством завдань саме Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала з ним у правовідносини та жодної шкоди позивачу не завдавала, тому покладення на казначейство обов'язку з відшкодування будь-якої шкоди є безпідставним. Державна казначейська служба України не несе відповідальності за протиправні дії інших органів виконавчої влади.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Міністерство юстиції України,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга Міністерства юстиції України мотивована тим, що позивачем не вказано яким неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому завдано моральної шкоди. Позивачем не доведено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, спричинених відповідачем, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Міністерства юстиції України та наслідками, зазначеними позивачем у позові. Міністерство юстиції України не повинне відповідати за неправомірні дії державного виконавця.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2012 року ОСОБА_4 поновлено на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України з 27 січня 2012 року.

08 травня 2012 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області видано виконавчий лист у справі № 712/3848/12 в частині негайного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16 листопада 2012 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2012 року в частині поновлення позивача на роботі залишено без змін.

18 травня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Гречухом О. Я. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08 травня 2012 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2012 року постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Гречух О. Я. про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08 травня 2012 року скасовано.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 січня 2013 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2012 року залишено без змін.

05 червня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Семко Б. О. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 03 грудня 2012 року.

26 грудня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Семком Б. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2014 року постанову державного виконавця від 26 грудня 2013 року визнано неправомірною та скасовано, зобов'язано державного виконавця поновити виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 03 грудня 2012 року.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26 березня 2014 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, у решті ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 січня 2014 року залишено без змін.

Встановлено, що судовими рішеннями, які в силу вимог процесуального закону мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, визнано неправомірною бездіяльність та рішення державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України під час виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі.

25 вересня 2014 року державний виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Т. В. виніс постанову про накладення штрафу на Міністерство культури України у виконавчому провадженні № 38291176.

Наказом Міністерства культури України від 02 жовтня 2014 року позивача поновлено на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України.

20 жовтня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Т. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 38291176.

Згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, судовими рішеннями встановлено факт неправомірної бездіяльності державних виконавців, зокрема, що ними не були вчинені належні дії по виконанню рішення суду про поновлення позивача на роботі та у зв'язку з цим рішення суду не виконувалося понад два роки.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На підставі викладеного суди дійшли вірного висновку, що бездіяльність державних виконавців призвела до заподіяння моральної шкоди позивачу, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, що потягло за собою додаткові зусилля для їх відновлення.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суди обґрунтовано враховували обставини справи, тривалість виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, встановлену неправомірність дій та бездіяльності державних виконавців, а також правильно виходили з принципів розумності, виваженості та справедливості.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України, що вона не несе відповідальності за протиправні дії інших органів виконавчої влади, тому не повинна відшкодовувати завдану позивачу моральну шкоду, враховуючи наступне.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 вищевказаного Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

Ураховуючи те, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейської служби України, висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення коштів саме з цього органу державної влади є правильним та узгоджується нормами матеріального права.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Міністерства юстиції України, що воно не повинне відповідати за неправомірні дії державного виконавця, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» ліквідовується Державна виконавча служба, одночасно на Міністерство юстиції покладаються завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Тобто, Міністерство юстиції України є правонаступником Державної виконавчої служби в частині реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), здійснює контроль за діяльністю органів державної виконавчої влади та несе відповідальність, у тому числі і за неправомірні дії підпорядкованих йому органів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В.С. Висоцька

В. В. Пророк