Ухвала

20 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 489/6094/17

провадження № 61-42107ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 09 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку володіння та користування майном, що є об'єктом права спільної часткової власності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

ОСОБА_3 державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, у якому просив встановити порядок володіння та користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу належить 3/4 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1. Відповідачу, який є батьком позивача, належить 1/4 частки у праві спільної власності. Квартира має три ізольовані кімнати, дві лоджії, коридор, ванну кімнату, вбиральню, кухню та вбудовану шафу. Сторони зареєстровані та проживають у квартирі, однак досягнути згоди стосовно здійснення права спільної часткової власності та порядку володіння і користування названими спільним приміщеннями квартири не можуть.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у користування: ОСОБА_1 кімнати літ. 2 та літ. 3, площею 19,0 кв. м і 11,6 кв. м відповідно; ОСОБА_2 кімнату літ. 1, площею 9,7 кв. м; залишено у загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 коридор літ. 1, ванну кімнату літ. 7, вбиральню літ. 6, кухню літ. 5, вбудовану шафу літ. 8.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 09 липня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року в частині встановлення порядку користування житловими кімнатами та лоджіями змінено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у володіння та користування: ОСОБА_1 кімнати літ. 4, площею 9,7 кв. м та літ. 2, площею 19 кв. м, із прилеглою до неї лоджією; ОСОБА_2 кімнату літ. 3, площею 11,6 кв. м, із прилеглою до неї лоджією. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

07 серпня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 09 липня 2018 року. ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом встановлено порядок користування квартирою не у відповідності часткам сторін у справі власності на квартиру.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судове рішення ухвалене у справі щодо встановлення порядку володіння та користування майном, що є об'єктом права спільної часткової власності.

Отже, справа № 489/6094/17 не є справою з ціною позову, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 489/6094/17 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржене рішення ухвалене у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 09 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку володіння та користування майном, що є об'єктом права спільної часткової власності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат