Справа № 2-а-132/2023/2010 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 січня  2010 року         Куп’янський міськрайонний суд Харківської області

У складі:             головуючого – судді Коваленко О. А.,

                             при секретарі  -         Орєховій Л. Л.,

розглянувши у   відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Куп’янському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -

       в с т а н о в и в :

        Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Куп’янському районі (надалі - ОСОБА_2), в якому просить суд зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, недосплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки.

        В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 1 січня 2006 р. по 31 грудня 2008 р. має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.

        Але відповідач всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 р., яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", в тому числі й щодо зупинення ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснили нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

        Згодом позивач уточнив свої позовні вимоги, зазначивши, що він просить суд зобов’язати ОСОБА_2 нарахувати та виплатити йому за вказаний період недосплачене підвищення до пенсії як «дитині війни» та надав заяву про розгляд справи без його участі.

        Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, надавши заяву про розгляд справи без їх участі. У письмових запереченнях просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що вважає свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6  Закону України "Про соціальний захист дітей війни", правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати, та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

        Також відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до суду, визначеного ст. 99 КАС України.

        Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів встановлено наступне.

      Позивач має статус "Дитини війни", що підтверджується пенсійним посвідченням № 124365 від 01 червня 2000 р. (а. с. 5).

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

        Із заперечень ОСОБА_2 встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

        Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності,  прихожу до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

        Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 р. дію ст.. 6 зазначеного Закону на 2006 р. було зупинено.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 р., який набрав чинності 15 березня 2006 р., до статті 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2006 р. запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету.

        Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджені не були.

        Закони України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 р. та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 р. неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

        Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15 березня 2006 р. дію зазначеної норма було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

        Крім того, надаючи перевагу Законам України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 р. та "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 р., виходжу з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

        Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 р. № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше".

        Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, не знаходжу підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 р. відповідач по справі протягом 2006 р. діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 р. дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена, а з 15 березня 2006 р. здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 р. Закону України "Про Державний Бюджет України на 2006 рік".

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 р., вважаю їх частково підлягаючими задоволенню з таких підстав.

        Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.. 111 цього Закону, було зупинено.

        Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. за № 6-рп/2007, у справі за поданням 46 народний депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено дію ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.. 111 цього Закону.

        Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду  України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші  правові акти або їх окремі положення, що визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

        Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом Україні відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену

ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 9 липня 2007 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 9 липня 2007 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" було затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн. та встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 р. застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Таким чином, відповідно до ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 р. позивачу підлягали виплаті:

липень (4,06+406) х 30% + 410,06 х 30% = 123,02 грн.;

серпень (4,06+406) х 30% + 410,06 х 30% = 123,02 грн.;

вересень (4,06+406) х 30% + 410,06 х 30% = 123,02 грн.;

жовтень (4,11 + 411) х 30% = 415,11 х 30% = 124,53 грн.;

листопад (4,11 + 411) х 30% = 415,11 х 30% = 124,53 грн.;

грудень (4,11 + 411) х 30% = 415,11 х 30% = 124,53 грн.;

всього за 2007 рік: 742,65 грн.

Проте, як свідчить надана довідка від 30 грудня 2009 р. № 653, у 2007 р. позивачу нічого не виплачувалось.

        Що стосується вимог позивача про зобов’язання відповідача виплачувати йому в 2008 р. щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то вважаю такі вимоги часткового обґрунтованими, виходячи з наступного.

        Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

        З 1 січня 2008 р. позивачу було нараховане та виплачене зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується довідкою ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Куп’янському районі від 30 грудня 2009 р. №653.

        Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. за № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності  Конституції України (конституційності) окремих положень ст.. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону України про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

        Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

        Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 р. та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, доходжу до висновку, що з 22 травня 2008 р.

відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22 травня 2008 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22 травня 2008 р., тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 1 січня 2008 р., з урахуванням п.п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік на про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2008 р. по 21 травня 2008 р. задоволенню не підлягають.

        Згідно ст.. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

    Відповідно до цього Закону у 2008 р. позивачу підлягали доплати до пенсії:

    травень 481 х 30% = 144,3 грн.;

    червень 481 х 30% = 144,3 грн.;

    липень  482 х 30% = 144,6 грн.;

    серпень 482 х 30% = 144,6 грн.;

    вересень 482 х 30% = 144,6 грн.;

    жовтень 498 х 30% = 149,4 грн.;

    листопад 498 х 30% = 149,4 грн.;

    грудень 498 х 30% = 149,4 грн.;

всього: 1170,60 грн.

        Але із наданої довідки вбачається, що позивачу з травня по 31 грудня 2008 р. було виплачено тільки 390,20 грн., різниця між виплаченими та не виплаченими сумами цієї доплати становить 780,40 грн.

        Щодо вимог позивача відносно виплати йому підвищення до пенсії у 2009 р. необхідно зазначити наступне.

Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік" статтю 6 Закону  України  "Про соціальний  захист дітей війни" у новій редакції не викладено та її дію не зупинено.

З початку 2009 р. позивачу ОСОБА_2 ПФУ в Куп'янському районі Харківської області здійснювало підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, що підтверджується довідкою.

Згідно ст. 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" у 2009 році установлений прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Стаття 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" передбачала, що на одну особу, яка втратила працездатність, прожитковий мінімум в розрахунку на місяць складає з 01жовтня 2008 р. - 498 грн., а тому, оскільки частиною 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у такому ж розмірі, тобто 498 грн., відповідач повинен був щомісячно виплачувати позивачу підвищення до пенсії, починаючи з 01 січня 2009 р. по 149-40 грн. (498 х 30% = 149-40 грн.). У зв'язку з чим суд приходить до висновку, що відповідач за період з 01січня 2009 р. по 1 грудня 2009 р. повинен був виплатити позивачу 1792-80 грн.

Як свідчить надана довідка, позивачу з 1 січня 2009 р. по 1 грудня 2009 р. було сплачено тільки 597-60 грн., недоплата складає 1195-20 грн.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.  

Також, правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання підвищення до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних

осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Куп'янському районі Харківської області, по невиконанню починаючи з 9 липня 200 7р. приписів статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання підвищення до пенсії.

      Вимоги позивача про зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати йому підвищення до пенсії у повному обсязі, як це передбачено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року, не підлягають задоволенню, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а ця частина вимог спрямована на майбутнє зобов'язання відповідача вчиняти дії, у здійсненні яких відповідачем відмовлено не було, крім того, суд не може врахувати та встановити обставини, які можуть бути в майбутньому (зміна законодавства тощо).

Щодо строку звернення до адміністративного суду необхідно зазначити наступне.

Ч. 2 ст. 99 КАС України, встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Але у відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 2 ст. 94 КАС України.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст. ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

        Уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни задовольнити частково.

        Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області.

        Зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Куп’янському районі Харківської області  здійснити  перерахунок  пенсії  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за періоди з 9 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р., з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р. та з 1 січня 2009 р. по 1 грудня 2009 р.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Куп’янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

СУДДЯ                                 КОВАЛЕНКО О. А