Постанова

Іменем України

28 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 341/1783/16-ц

провадження № 61-1253св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач-ОСОБА_4

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Томин О. О., Василишин Л. В., Пнівчук О. В., від 27 квітня 2017 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Встановив:

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (найменування змінено на ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11282191000, за умовами якого позичальник отримав кредит для кредитування страхових платежів у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 5 580,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних.

При цьому, позичальник зобов'язався погашати заборгованість за наданим траншем протягом 11 календарних місяців, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому надано транш. По закінченню одинадцятого місяця позичальник мав повернути банку суму всієї заборгованості за наданим траншем, ліміт кредитної лінії поновлюється. Загальний строк кредитування - до 09 січня 2029 року.

04 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, відповідно до якої сторони домовились, що з 04 лютого 2009 року за використання кредитних коштів встановлюється процентна ставка в розмірі 30 % річних.

Позичальник належним чином не виконував умови договору, тому 21 червня 2016 року відповідачу направлено вимогу про погашення заборгованості, яка залишена ним без задоволення.

Станом на 05 жовтня 2016 року заборгованість ОСОБА_4 по поверненню кредитних коштів становить 28 981,27 грн, з яких: 3 979,82 грн - кредитна заборгованість, 17 232,40 грн - заборгованість по процентах, 1 588,39 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 6 180,66 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Таким чином просив задовольнити позов та стягнути із відповідача вказану заборгованість.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2017 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволені повністю. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 10 січня 2008 року № 11282191000 у розмірі 28 981,27 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не здійснив платежів для погашення кредиту, чим порушив взяті на себе зобов'язання. 21 червня 2016 року відповідачу направлено досудову вимогу про погашення заборгованості, проте станом на 05 жовтня 2016 року така вимога залишена без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено повністю.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що з урахуванням визначеного договором порядку погашення заборгованості за наданим траншем, датою повернення банку суми всієї заборгованості за наданим траншем є 11 грудня 2009 року. Однак заборгованість позичальником сплачена не була, у зв'язку з чим у кредитора виникло право вимоги. Разом з тим, позов про стягнення кредитної заборгованості пред'явлено ПАТ «УкрСиббанк» 12 жовтня 2016 року, тобто за межами загального (трьохрічного) строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач в суді першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «УкрСиббанк» просить рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27квітня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду Івано-Франківської області.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вважає, що розрахунок заборгованості включає в себе, у тому числі платежі, строк сплати яких перебуває в межах загальної позовної давності, зокрема, проценти за користування кредитом за період з 06 жовтня 2013 року по 06 жовтня 2016 року є такими, що нараховані в межах строку позовної давності. Зауважує, що неврахування перебігу строку позовної давності по кожному з чергових платежів призвело до безпідставної відмови у позові та свідчить про порушення судом положень статей 261, 267 ЦК України. Аргументує свою позицію з посиланням на постанову Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6 - 2520 цс16.

Відповідач не скористався правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

12 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року зупинено касаційне провадження у справі № 341/1783/16-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 444/9519/12.

Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, яка 22 червня 2018 року внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень. Тому колегія суддів на підставі статті 254 ЦПК України, поновлює провадження у справі № 341/1783/16-ц.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно із частиною 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Разом з тим, відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі статею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 2 статті 1054 та частини 2 статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами установлено, що умовами кредитного договору передбачено, що позичальник повинен погашати банку заборгованість за наданим траншем протягом 11 календарних місяців, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому надано транш, якщо тільки не застосовується інший термін повернення наданого траншу, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або на підставі умов договору. При цьому по закінченню одинадцятого місяця позичальник повинен повернути банку суму всієї заборгованості за наданим траншем. Установлено, що датою повернення банку суми всієї заборгованості за наданим траншем є 11 грудня 2009 року. Однак заборгованість позичальником сплачена не була, у зв'язку з чим у кредитора виникло право вимоги. Разом з тим, позов про стягнення кредитної заборгованості пред'явлено ПАТ «УкрСиббанк» 12 жовтня 2016 року, тобто за межами загального строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач в суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позов про стягнення кредитної заборгованості пред'явлено поза межами строку позовної давності. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку про те, що у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі позивач посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки судом неправильно застосовано строк позовної давності. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам у справі та обґрунтовано дійшов висновку про те, що позов про стягнення кредитної заборгованості подано поза межами строку позовної давності, про застосування якої відповідач просив у суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 зазначила про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судового рішення відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 254, 260, 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Поновити касаційне провадження у справі № 341/1783/16-ц за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська