Ухвала

Іменем України

28 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 755/3293/17

провадження № 61-9961 ск 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красій Віктор Якович, ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування,

В с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з указаним позовом до ОСОБА_5, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 травня 1997 року ОСОБА_7 купив спірну квартиру АДРЕСА_1 на своє ім'я, та 28 травня 2002 року подарував її своїй тещі ОСОБА_8, за умовами, що остання в майбутньому заповідатиме вказану квартиру своїй дочці ОСОБА_4

15 серпня 2002 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла і відкрилась спадщина на вказану спірну квартиру.

ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, де яїй повідомили, що померла залишила заповіт на неї, але тільки на 2/3 частини квартири, а 1/3 частини квартири на підставі договору дарування від 08 травня 2003 року належить ОСОБА_5

Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просить визнати договір дарування 1/3 частини квартири від 08 травня 2003 року недійсним, оскільки вважає, що його укладено під впливом обману.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

19 січня 2018 року ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_4, надіслала до Верховного Суду України засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 20 лютого 2018 року для розгляду справи визначено суддю-доповідача Пророка В. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. від 21 березня 2018 року (далі - ухвала судді ВС) касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до 23 квітня 2018 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали, зокрема, для надання уточненої редакції касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

На виконання вимог ухвали судді ВС ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_4, надіслала засобами поштового зв'язку до суду матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме - уточнену редакцію касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 08 травня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Красієм В. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 625, набув право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1, 2/3 частини спірної квартири за заповітом належить ОСОБА_4

21 травня 2015 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року, визнано за ОСОБА_5 право власності на обов'язкову частку в спадщині, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1.

Оскільки договір дарування укладений у 2003 році під час дії Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, до спірних правовідносин застосовуються положення даного Кодексу.

Відповідно до статті 57 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, оскільки доказів введення в оману ОСОБА_8 при укладенні договору дарування позивачем суду не надано. Крім того, встановлено, що за життя ОСОБА_8 не ставила питання про розірвання договору дарування частини спірної квартири.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Красій Віктор Якович, ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_4.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська