печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1049/16-ц

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2018 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретарів Мудрак О.Р., Стороженко С.О., Захарченка В.П., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, за участі третіх осіб Служби у справах дітей Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, приватного нотаріуса Бабенко Вікторії Вікторівни про визнання недійсним договору дарування квартири від 24.12.2014 року та скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1. в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернулась до суду із вимогами до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і просить з урахуванням збільшених 16 червня 2016 року вимог, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 24.12.2014 між ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторією Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №3192, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторії Вікторівни, індексний номер 18297393 від 24.12.2014, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_5, одночасно зобов'язати державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Бабенко В.В. внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо скасування рішення про державну реєстрацію вказаного правочину. Так, позивач вважає, що договір дарування квартири від 24.12.2014 в силі ч1 ст. 203 ЦК України є недійсним, так як був укладений з порушенням ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», - без отримання дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, на підставі підробленої довідки форми№3, та відповідно з порушенням законних прав та інтересів малолітньої ОСОБА_3, яка разом з матір'ю на момент укладення договору була зареєстрована та постійно проживала у вказаній квартирі.

04 лютого 2016 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її судовий розгляд.

16 червня 2016 року Служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації подала письмові пояснення по суті поданого позову, в яких виклала наступну позицію. Відповідно ч.І ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У 2015 році до Служби у справах дітей звернулась гр. ОСОБА_1 з проханням надати їй допомогу з приводу захисту житлових прав її малолітньої дитини. Гр. ОСОБА_1 надала довідку по формі № 3 від 15.09.2015 року № 9, яка видана ОСББ «Введенська - корона» та підтверджує реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 27.06.2013 року.

Також, 22.09.2015 року направлено лист до районного відділу ГУ ДМС в місті Києві щодо взяття на контроль квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрована та має право користування малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку з загрозою незаконного зняття з обліку реєстрації місця проживання.

23.09.2015 направлено лист до Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві з проханням вжити заходів стосовно вказаного звернення та відповідного реагування в межах своїх повноважень.

На момент укладання договору дарування 04.12.2014 року малолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі, застосовуючи пункт 1, пункт 2 статті 177 Сімейного кодексу України, а також статті 12 Закону України „ Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей " правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним «ч.І ст. 224 Цивільного кодексу України».

Одночасно орган опіки та піклування повідомив, що в період з 01.01.2014 по 31.12.2014 рік гр. ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з зазначеного питання не зверталися та дозвіл на укладення спірного договору не надавався.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про охорону дитинства» , охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно ст. 2 ЗУ « Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя , достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно Конвенції про права дитини, держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень .

Крім того, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Враховуючи вищезазначене, Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, просила суд винести рішення по справі на підставі зібраних доказів, згідно з вимогами чинного законодавства України та з врахуванням житлових інтересів дітей.

05 вересня 2016 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 подала письмові заперечення на позов, в яких просила відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1, вказуючи на те, що жодних порушень прав малолітньої ОСОБА_3 не було, оскільки малолітня ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування нерухомого майна не проживала в квартирі, яка є предметом договору дарування, у позивача відсутнє право на звернення до суду. В той же час представник посилався на те, що ні позивача, ні представник позивача не мають право користування квартирою, зміст правочину не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законнодавства.

05 вересня 2016 року представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_9 подала письмові заперечення по суті позову, в яких просила відмовити у задоволення вимог, вказуючи на те, що договір було укладено відповідно до волевиявлення власника, тобто ОСОБА_4 за її власної волі. При цьому ні позивач, ні її донька не були і не є власниками спірної квартири, а тому відсутність дозволу органу опіки та піклування на вплинуло на відчуження квартири, а сама по собі реєстрація не породжує права власності на нерухоме майно.

21 жовтня 2016 року на адресу суду надійшли письмові заперечення приватного нотаріуса КМНО Бабенко В.В. по суті поданого позову, в яких замечуючи проти обставин викладених позивачем, просила відмовити у задоволенні її вимог.

21 жовтня 2016 року у даній справі в якості третьої особи було залучено ОСББ «Корона-Веденська».

21 лютого 2017 року суд перейшов до розгляду справи по суті. Сторони у справі та їх представники, зокрема позивач ОСОБА_1, її представник ОСОБА_10, представник відповідача ОСОБА_11, представники третіх осіб Колєнченко Ю.В. та Духанін О.М. надали усні пояснення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон, яким внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40-42, ст. 492), шляхом викладення його в новій редакції.

Згідно п.9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (редакції 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

У зв'язку із зазначенням, враховуючи стадію судового розгляду, суд продовжив розгляд за новими правилами, а саме були досліджені письмові матеріали та проведені судові дебати.

Встановлено, що 27 червня 2013 року ОСОБА_1 разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 були зареєстровані за згодою власника квартири ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить копія відповідної заяви, яка надійшла на вимогу суду з Печерського районного відділу в м. Києві.

Із наданих позивачем ОСОБА_1 письмових доказів вбачається, що в період проживання нею сплачувались витрати за житлово-комунальні послуги за вказаною адресою, за цією ж адресою обслуговувалась малолітня дитина в медичному закладі.

Із відповіді ОСББ «Корона-Веденська» від 20.07.2017 на вимогу суду, вбачається , що станом на 24.12.2014 за адресою:АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_3, 2012р.н., з 27.06.2013. Також надано відомості про те, що довідка (форма№3) за№26 від 23.12.2014 уповноваженою особою (паспортист ОСОБА_15.) не видавалась, про що свідчать записи в Книзі реєстрації обліку видачі довідок, останній обліковий запис в 2014 році є за №23(Книга прошита, пронумерована та скріплена печаткою).

24 грудня 2014 року між ОСОБА_4, від імені якої діяла за довіреністю ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бабенко В.В.

Відповідно до п.1 даного договору дарування квартири - дарувальник ОСОБА_4 безоплатно передає у власність обдарованій ОСОБА_5, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3, житловою площею 76,40кв.м., загальною площею 169,80кв.м.

Відповідно до п.7 даного договору, дарувальник гарантує, що на момент укладення цього договору квартиру (її частина)нікому не продана, не подарована, в спорі та під арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо неї з боку третіх осіб. дарувальник свідчить, що: внаслідок відчуження квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі дітей, яких дарувальник зобов'язаний утримувати за законом чи договором, квартира не надана в користування наймачам(орендарям).

Під час укладення(посвідчення) договору було надано довідку форми№3 за №26 від 23.12.2014, на якій міститься печатка ОСББ «Корона-Веденська», про те, що в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4, зареєстрована ОСОБА_1.(донька). Проте, як встановлено в ходу розгляду справи, вказана довідка ОСББ "Корона-Веденська" не видавалась.

Згідно довідки форми №3 виданої ОСББ «Корона-Веденська» за №9 від 15.09.2015, вбачається, що в зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_1.(племінниця) та ОСОБА_3.(донька племінниці)ІНФОРМАЦІЯ_1 з 27.06.2013.

Вирішуючи даний спір слід зазначити наступне. Згідно з ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», - Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», якою визначено сферу дії даного закону вказано, що цей Закон поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах проживають та/або перебувають на території України, тобто він застосовується до всіх дітей без виключення, не обмежуючись лише бездомними громадянами і безпритульними дітьми.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., ратифікована Україною 27.02.1991 р., яка набрала чинності для України 27.09.1991р. (далі - Конвенція), - Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або ;&g

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», - держава забезпечує траво дитини на проживання в житлових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Право дитини на житло є одним з основних прав, адже без мінімальної іабезпеченості житлом і майном нормальне існування дитини просто неможливе.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», - діти, члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Вказані правові норми направлені на посилення захисту житлових та майнових прав дітей, які користуються житловими приміщеннями. Тому орган опіки та піклування, як установа, що є відповідальною за дотримання майнових прав дітей та убезпечення таких дітей від загрози порушення їх майнових прав, уповноважені надавати дозвіл або ж відмову в наданні дозволу особам, на відчуження майна, яким мають право користуватися діти.

З даних підстав, в інтересах малолітньої дитини, слід визнати обгрунтованими доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_4 , як особа, що мала намір відчужити квартиру, якою користувалася малолітня дитина зобов'язана була спершу отримати дозвіл органу опіки та піклування на відчуження такої квартири, а вже потім вчиняти відповідний правочин.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За таких обставин, достовірно встановлено, що правочин щодо відчуження квартири здійснено за відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування на таке відчуження, чим порушено ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

У справі 6-396цс15 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію: «Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові.»

Наведені правові позиції суд враховує під час розгляду даної справи, та вважає, що позовні вимоги в частині визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації підлягають задоволенню, оскільки під час судового розгляду було доведено те, що малолітня ОСОБА_3 з 27.06.2013 постійно проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1. А отже на момент укладення правочину потрібно було отримати попередню згоду органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна, яким користувалась дитина. Проте вимоги щодо зобов'язання державного реєстратора здійснити певні дії щодо внесення відповідних відомостей до реєстру є передчасними.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15,16,203,215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2,10,76-81,263-265, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги задовольнити. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 24.12.2014 між ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторією Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №3192.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторії Вікторівни, індексний номер 18297393 від 24.12.2014, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_5.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд ( а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 28.08.2018.

Суддя Л.І.Цокол