Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 521/7597/15-ц

провадження № 61-10548св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовами - ОСОБА_4,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,

треті особи: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року у складі суддів: Плавич Н. Д., Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, з позовом про визнання їх такими, що втратили право на житло.

Позовна заява мотивована тим, що основним наймачем квартири за цією адресою була мати його та відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла, за життя матері, а також після її смерті, відповідач та його донька в квартирі ніколи не проживали, зберігаючи лише реєстрацію. Відповідач разом з донькою проживає за місцем проживання та реєстрації своєї дружини, крім того, у власності відповідача є житло.

Посилаючись на вимоги статей 71, 72 ЖК позивач просив визнати ОСОБА_5 та неповнолітню ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житлом в квартирі АДРЕСА_1; визнати ОСОБА_5 та неповнолітню ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування квартирою за вказаною адресою; встановити порядок виконання рішення відповідно до якого, у разі набрання рішення законної сили, воно є підставою для зняття відповідачів з реєстраційного обліку в квартирі за вказаною адресою.

У грудні 2015 року ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах, та в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_6, позов не визнав, звернувся із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою щодо себе та дитини, просив зобов'язати позивача не чинити йому та неповнолітній дитині перешкод в користуванні спірним житлом.

Зустрічний позов мотивований тим, що основним наймачем спірної квартири була їх матір, вони з позивачем - рідні брати. За життя мати ніколи не порушувала спір в суді про визнання його таким, що втратив право на житло. Протягом 15 років він працює на закордонних суднах, це пов'язано з тим, що він часто перебуває за кордоном, але він не втрачав зв'язку з спірною квартирою, складнощі виникли у грудні 2015 року, коли після повернення з рейсу він не зміг потрапити до житла.

Рішенням Малиновського районний суд м. Одеси від 20 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_5 та малолітню ОСОБА_6 особами, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1. Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого рішення суду у разі набрання ним законної сили є підставою для зняття ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 з реєстраційного обліку у житловому приміщенні - квартирі за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_5 та малолітня ОСОБА_6 понад шість місяців без поважних причин не проживають у спірній квартирі, а підстав, які б були визначені законом щодо збереження за ОСОБА_5 та малолітньою ОСОБА_6 житла не встановлено, тому позов підлягає задоволенню. Оскільки підстав для збереження права користування не встановлено, а тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 червня 2016 року скасовано. У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, який діє в своїх інтересах, та інтересах ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_5, ОСОБА_6 у користуванні кв. АДРЕСА_1, як складається, з двох кімнат жилою площею 31 кв м, загальною площею 43,23 кв. м. Вселено ОСОБА_5, малолітню ОСОБА_6 в кв. АДРЕСА_1, як складається з двох кімнат жилою площею 31,00 кв.м., загальною площею 43,23 кв. м.

При цьому суд зробив висновок, що оскільки ОСОБА_5 працює на іноземних суднах, що передбачає його тимчасову відсутність за його місцем реєстрації, а під час перебування його у рейсах, неповнолітня дитина, ОСОБА_6 проживає із матір'ю та у спірній квартирі не знаходиться, а тому відсутні підстави визнавати їх такими, що понад шість місяців не проживають у спірній квартирі.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року, в якій просить оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спірній квартирі із 2006 року підтверджується наявними у справі доказами та показами свідків. Вважає, що ОСОБА_5 не надано доказів поважності причин не проживання у спірній квартирі з 2006 року. При задоволенні зустрічного позову суд не врахував, що ОСОБА_5 жодного разу не сплачував комунальні платежі за квартиру. Вказує, що рішення апеляційного суду було винесене не в нарадчій кімнаті, а вступна та резолютивна частина рішення не підписана суддями.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що спірною є двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, зальною площею 43,23 кв.м, жилою площею 31,00 кв.м.

Згідно витягу з розпорядження голови Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №953/01-04 від 14 листопада 2006 року матері сторін, ОСОБА_7, на склад сім'ї чотири особи: вона, син ОСОБА_5 (відповідач), син ОСОБА_4 (позивач), онук ОСОБА_8 (син позивача) була надано для проживання спірна квартира.

Вказані особи зареєстровані за спірною адресою. Також за цією адресою була зареєстрована донька відповідача. Спірна квартира не приватизована є комунальною власністю.

Основним наймачем спірної квартири була ОСОБА_7 - мати сторін, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

За своїм статусом, всі особи, що зареєстровані за адресою спірної квартири були членами сім'ї основного наймача житла і користувачами цього житла. Порядок користування житлом визначений не був.

Також апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 за характером своєї роботи працює на іноземних суднах, що зумовлює його тимчасову відсутність за місцем реєстрації. Під час перебування відповідача в рейсах, за межами країни, його неповнолітня дитина, проживає разом із матір'ю та в спірній квартирі не знаходиться.

При скасуванні рішення суду першої інстанції, відмові у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову апеляційний суд вказав, що відповідач ОСОБА_5 не втратив свого зв'язку із спірною квартирою, однак позбавлений можливості користуватися житловим приміщенням, в якому був зареєстрований.

Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

У пункті 2 частини третьої статті 71 ЖК передбачено, що житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання).

Відповідно до статті 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що існують підстави, згідно пункту 2 частини третьої статті 71 ЖК, для збереження житлового приміщення за ОСОБА_5, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний позов.

Твердження ОСОБА_4 про те, що відсутність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спірній квартирі із 2006 року підтверджується наявними у справі доказами та показами свідків, колегія суддів відхиляє, оскільки це твердження зводиться до переоцінки доказів у справі.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд оцінив надані позивачем докази щодо не проживання відповідачів, а саме: довідка з поліклінічного відділення, з поштового відділення про відсутність кореспонденції на адресу відповідача, показання свідків, доводи про те, що відповідач забезпечений житлом, яке належить йому на праві власності, і зробив висновок про те, що вони не дають підстав для висновку, що відповідачі, без поважних причин понад шести місяців не проживають у спірній квартирі.

Аргумент касаційної скарги про те, що при задоволенні зустрічного позову суд не врахував, що ОСОБА_5 жодного разу не сплачував комунальні платежі за квартиру, колегія суддів відхиляє, оскільки факт несплати комунальних платежів за квартиру не має наслідком позбавлення права користування нею.

Посилання на те, що рішення апеляційного суду було винесене не в нарадчій кімнаті, а вступна та резолютивна частина рішення не підписана суддями є безпідставними і спростовуються матеріалами справи. Згідно журналу судового засідання від 15 листопада 2016 року о 13 год. 21 хв. суд видалився до нарадчої кімнати (а.с. 230-231). Крім того вступна та резолютивна частина рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року підписана всіма суддями (а.с.233, 234).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О.Антоненко

В. І. Журавель