АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2018 року

м. Рівне

Справа № 562/2692/13-ц

Провадження № 22-ц/787/982/2018

Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Москалик Т.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі - ОСОБА_4,

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року (суддя Кушнір О.Г., повний текст виготовлено 28.03.2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на майно та визнання договорів дарування недійсними, -

в с т а н о в и в :

10 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на майно та визнання договорів дарування недійсними.

Позов мотивовано тим, що з 2000 року по липень 2012 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах - мали спільний бюджет, вели спільне господарство, підтримували подружні стосунки.

За час спільного проживання він з дружиною у 2010 році за спільні кошти для потреб їхньої сім'ї придбали житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Фольксваген ЛТ35", які є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, частки співвласників у якій є рівними.

Просив суд: встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 2000 року по липень 2012 року; визнати житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою АДРЕСА_1, та автомобіль марки "Фольксваген ЛТ35" 2005 року випуску, р.н. "НОМЕР_2" об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного майна та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та 11.02.2014 року, 13.03.2014 року, 18.06.2014 року, 28.05.2015, 13.11.2015 року, 06.03.2017 року збільшив позовні вимоги: про стягнення з ОСОБА_4 вартості 1/2 частки спірного майна, визнання об'єкта спільною сумісною власністю сторін та стягнення з ОСОБА_4 на його користь вартості 1/2 частки будівлі ковбасного цеху по АДРЕСА_2 та обладнання для його функціонування, за переліком, доповненим заявою від 05.05.2014 року, на загальну суму 468000 дол. США; визнання удаваними договору дарування ковбасного цеху від 08.05.2008 року та договору дарування квартири по АДРЕСА_3 від 02.12.2011 року; визнання ковбасного цеху з обладнанням та чотирьох транспортних засобів за переліком об'єктами спільної сумісної власності та стягнення на його користь вартість 1/3 частки цього майна в сумі 6204000 грн; визнання земельної ділянки по АДРЕСА_1 Рівненської області, розташованого на ній житлового будинку з надвірними будівлями та автомобіля марки "Фольксваген ЛТ35" 2005 року випуску, р.н. "НОМЕР_2" об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнання за ним права власності на 1/2 частку вказаного майна; визнати приміщення ковбасного цеху по АДРЕСА_2, три термокамери, два кутери, два шприци, льодогенератор, дві м'ясорубки, мішалку м'яса, мийку, вакуумну машину, два компресори, міксер для перемішування м'яса, кондиціонер, трансформатор та обладнання готової продукції об'єктом спільної сумісної власності сторін, визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаного майна.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на майно та визнання договорів дарування недійсними.

Встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Гільча-1 Здолбунівського району Рівненської області з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у період з 01.01.2004 року по липень 2012 року.

Визнано земельну ділянку, площею 0,104 га, кадастровий номер НОМЕР_3 і житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Volkswagen LT35" 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер "НОМЕР_2" об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_3 і на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та на 1/2 частку автомобіля марки "VOLKSWAGEN LT35" 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер "НОМЕР_2".

Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування від 09 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем Володимиром Петровичем та зареєстрований у реєстрі за №3189, житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненської області загальною площею 308,1 м2 вартістю 880645 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У решті вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на майно та визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Скасовано вжиті ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2014 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_3 і житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Фольксваген ЛТ35" 2005 року випуску з державним реєстраційним номером "НОМЕР_2", а також ухвалою Здолбунівського районного суду від 13 березня 2014 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлю ковбасного цеху по АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім'єю та часткового задоволення похідних вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власності придбаної під час спільного проживання земельної ділянки, житлового будинку та автомобіля, а також визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 09.12.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

27 квітня 2018 року представником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, у якій він, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції залишено поза увагою її заяву про застосування позовної давності до вимог про визнання недійсним договору дарування від 09 грудня 2013 року.

Позовні вимоги неодноразово змінювалися позивачем та є не чіткими, що позбавило її права на їх належне спростування.

Позивачем не в повному обсязі сплачено судовий збір, а тому позовна заява повинна була бути залишена без розгляду.

Вказує, що вони з позивачем не проживали як сім'я. Покази свідків та фотокартки не підтверджують факт їх спільного проживання з 01 січня 2004 року по липень 2012 року та ведення ними спільного господарства. Вони не здійснювали спільних витрат, не купували майно для спільного користування.

Всі свідки, заслухані місцевим судом, є друзями позивача, а обставини справи їм відомі лише з його слів.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету, набуття майна за спільні кошти не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Додає, що вони ніколи не займалися спільною працею та не одержували спільний дохід.

Житловий будинок та автомобіль придбані за кошти, які вона та її син отримали в кредит, який згодом ними особисто був погашений (переважно сином).

Житловий будинок був придбаний виключно з метою проживання сина з родиною.

27 квітня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, у якій він, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення його позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом безпідставно відмолено у визнанні об'єктом права спільної сумісної власності будівлю ковбасного цеху по АДРЕСА_2 та обладнання для його функціонування, а також визнання недійсним договору дарування зазначеного приміщення ковбасного цеху від 13.10.2016 року.

Приміщення будівлі ковбасного цеху за період з 2009 року по 2012 рік зазнало серйозних покращень в результаті його реконструкції. До нього була здійснена велика добудова нових приміщень, що призвело до істотного збільшення його вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат.

Суд не дав оцінку тій обставині, що договір дарування спірного ковбасного цеху від 13.10.2016 року був вчинений в момент, коли ухвалою Здолбунівського районного суду від 13.03.2014 року на нього було накладено арешт.

25 червня 2018 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3

Вказує, що позивачем не доведено позовні вимоги про визнання будівлі ковбасного цеху об'єктом права спільної сумісної власності. Ним не доведено придбання будь-якого обладнання в ковбасний цех, або іншої участі у збільшенні вартості цього майна.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у фактичних шлюбних стосунках, що підтверджується їхніми поясненнями, наданими фотографіями, поясненнями свідків та іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року, фактичні шлюбні відносини не породжували будь-яких правових наслідків для сторін та виникнення прав та обов'язків подружжя.

Сімейний кодекс України в редакції Закону України від 10 січня 2002 року набув чинності 01 січня 2004 року і на правовідносини, що виникли до 1 січня 2004 року не розповсюджувався.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України, що прямо передбачено пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Таким чином, ст. 74 СК України набрала чинності з 01 січня 2004 року, регулює майнові правовідносини між чоловіком і жінкою у фактичному шлюбі та не має зворотної дії у часі.

Отже, місцевим судом правомірно встановлено факт проживання сторін однією сім'єю без перебування у шлюбі, з 01 січня 2004 року по липень 2012 року, оскільки у цей період вони спільно проживали, вели спільний побут та мали взаємні права та обов"язки, притаманні подружжю.

Відповідно до положень ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

Під час проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у фактичні шлюбні відносини ними було придбано за спільні кошти житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненської області загальною площею 308,1 м2 вартістю 880645 грн та автомобіль марки "VOLKSWAGEN LT35", 2005 року випуску, реєстраційний номер "НОМЕР_2", що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно інформації відділу ДАІ УМВС України в Рівненській області (том 1 а.с. 176) 11 лютого 2011 року ОСОБА_4 був зареєстрований придбаний у торгівельній організації автомобіль марки "VOLKSWAGEN LT35" 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер "НОМЕР_2".

Вказане підтверджує доводи ОСОБА_3 про набуття ОСОБА_4 права власності на автомобіль марки "VOLKSWAGEN LT35" 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер "НОМЕР_2" в період перебування їх у фактичних шлюбних відносинах та за спільні кошти подружжя, що є правовою підставою для задоволення його вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частку вказаного автомобіля.

Згідно договору дарування від 09 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєстрованого в реєстрі за №3189, ОСОБА_5 набув у власність розташований на земельній ділянці площею 0,104га житловий будинок № 17 з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 308,1 м2 вартістю 880645 грн., що належав дарувальнику ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2010 року (том 2 а.с. 100).

Відповідно до ч.1 ст. 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Зміст правочину згідно ч.1 ст.203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим правовим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення ОСОБА_4 оспорюваного договору дарування житлового будинку № 17 з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, всупереч вимогам ст. 67 СК України її частка у праві спільної сумісної власності на це майно не була визначена і виділена в натурі, що є підставою для визнання цього договору недійсним згідно ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України.

Таким чином, місцевим судом правомірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання земельної ділянки, площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_3 і житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_3 і на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Решта позовних вимог ОСОБА_3 ним не доведено.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Подаючи до суду 06 березня 2017 року позовну заяву про доповнення позовних вимог, ОСОБА_3 просив змінити ОСОБА_5 статус у даній справі, залучивши його до участі у справі в якості відповідача (том 5 а.с. 51-52).

Виготовляючи судове рішення, місцевий суд помилково зазначив процесуальний статус ОСОБА_5, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Апеляційний суд Рівненської області, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 28 серпня 2018 року.

Головуючий-суддя                                         С.С. Шимків

Судді: С.В. Боймиструк

С.В. Хилевич