Справа № 183/7946/15

№ 1-кп/183/23/18

В И Р О К

іменем України

28 серпня 2018 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Мельника О.М.,

секретаря судового засідання Петрієнко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об'єднані в одне кримінальні провадження № № 42015040010000416, 42016040010000054 відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з повною середньою освітою, розлученого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого:

- 02.09.2015 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 213 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з випробуванням строком на 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 407, ч. 4 ст.407 КК України, -

за участю:

прокурора Баклана В.В.,

предстаника цивільного позивача ОСОБА_2,

захисника Чоса Т.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

в с т а н о в и в:

Наказом №157 (по стройовій частині) від 31 липня 2014 року командира військової частини польова пошта В0136 військовослужбовця за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду кулеметника - розвідника 3 відділення глибинної розвідки 2 взводу глибинної розвідки роти глибинної розвідки. Солдат ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 12, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов'язку, свято і непорушно додержуватися Конституції України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Однак, 01 січня 2015 року солдат ОСОБА_1, діючи умисно та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині під час мобілізації, самовільно залишив без поважних причин розташування військової частини польова пошта В0136, яка дислокується у смт. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв. 13 листопада 2015 року солдат ОСОБА_1 прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та заявив про себе, внаслідок чого злочин було припинено.

Таким чином, у період з 01 січня 2015 року по 13 листопада 2015 року солдат ОСОБА_1 незаконно перебував за межами розташування військової частини польова пошта В 0136.

Крім того, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року №113-VIII, який набув чинності 20.01.2015 року, в Україні діє особливий період.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» від 12.02.2015 року №194-VIII, який набув чинності 05.03.2015 року, до статті 407 КК України було внесено зміни, які посилюють відповідальність за вчинення вказаного військового злочину в умовах особливого періоду.

Так, 09 грудня 2015 року солдат ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у Дніпропетровському військовому госпіталі (військова частина А4615). 16 грудня 2015 року за порушення внутрішнього госпітального режиму солдат ОСОБА_1 був виписаний та направлений для подальшого проходження служби у військову частину польова пошта В0136, в яку повинен був з'явитися 17 грудня 2015 року.

Однак, 17 грудня 2015 року солдат ОСОБА_1, діючи умисно та з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині польова пошта В0136, не з'явився вчасно у розташування військової частини польова пошта В0136, без поважних причин, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини та про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв. 22 листопада 2016 року солдата ОСОБА_1 було затримано, внаслідок чого злочин було припинено.

Таким чином, у період з 17 грудня 2015 року солдат ОСОБА_1 не з'явився вчасно до військової частини польова пошта В0136 без поважних причин та незаконно перебував поза межами військової частини до 22 листопада 2016 року.

В попередніх судових засіданнях обвинувачений ОСОБА_1 свою вину не визнавав, пояснюючи, що не міг служити за станом здоров'я. Цивільний позов військової частини А 1035 визнавав частково, оскільки бронежилет втратив в зоні АТО. В подальшому, в наступних судових засіданнях обвинувачений ОСОБА_1 свою вину визнав повністю та показав, що перший раз він покинув військову частину та поїхав додому на свій день народження - 03.01.2015 року. Відпросився у заступника командира роти ОСОБА_4 на 2 дні. Офіційно документи не оформлялися. Не повернувся на службу через сімейні обставини, відпочивав. В серпні 2015 року влаштувався на роботу - прийом металобрухту, за що був засуджений у вересні 2015 року. До військової частини повернувся в листопаді 2015 року. В грудні 2015 року був направлений в госпіталь, де лікувався 2 тижні. Виписався приблизно 19.12.2015 року і поїхав додому. До військової частини не повернувся через сімейні обставини. Його затримали в листопаді 2016 року. У скоєних злочинах щиро кається. Цивільний позов військової частини А 1035 визнав повністю. Не заперечував проти застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році».

Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини, вина ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами, дослідженими в судовому засіданні:

- витягом з кримінального провадження № 42015040010000416 від 04.06.2015 року, згідно якого до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про те, що 01.01.2015 року солдат військової частини - польова пошта В0136 ОСОБА_1 самовільно без дозволу командира та без поважних причин залишив розташування військової частини;

- наказом командира військової частини А1035 (по стройовій частині) від 31.07.2014 року № 157, згідно з яким військовослужбовця за призовом по мобілізації солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду кулеметника - розвідника 3 відділення глибинної розвідки 2 взводу глибинної розвідки роти глибинної розвідки;

- функціональними обов'язками солдата розвідника - кулеметника розвідувальної роти в/ч-пп В0136, затверджені ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини польова пошта В0136;

- повідомленням ТВО командира військової частини - польова пошта В0136 військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону від 05.02.2015 року № 363 за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 з 01.01.2015 року;

- доповіддю про факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1;

- актом проведення службового розслідування № 256 за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 з 01.01.2015 року;

- рапортом командира роти глибинної розвідки ОСОБА_5 від 23.09.2015 року командиру військової частини за фактом відсутності солдата ОСОБА_1 на військовій службі з 01.01.2015 року;

- витягом з кримінального провадження № 42016040010000054 від 10.03.2016 року, згідно якого до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про те, що 09.12.2015 року солдат ОСОБА_1 самовільно без поважних причин в умовах особливого періоду залишив розташування військової частини А4615;

- довідкою військово-лікарської комісії №2875 від 09.12.2016 року, згідно якої солдат в/ч В0136 ОСОБА_1 придатний до військової служби;

- матеріалами службового розслідування відносно солдата ОСОБА_1, який не повернувся до розташування частини з військового шпиталю військової частини А4615 м. Дніпропетровська, а саме: наказ командира військової частини - польова пошта В0136 від 22.12.2015 року № 803 про призначення службового розслідування; рапорти; книга №5 обліку хворих направлених на стаціонарне лікування військової частини ПП В0136; виписний епікриз; акт проведення службового розслідування від 12.01.2016 року № 143; наказ командира військової частини - польова пошта В0136 від 12.01.2016 року № 23 про підсумки службового розслідування; довідка командира в/ч пп В0136, згідно яких солдат ОСОБА_1 з 03.12.2015 року перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі (військова частина А4615), 16.12.2015 року за порушення госпітального режиму виписаний та направлений до військової частини, однак до неї не прибув.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що з листопада 2013 року вона працює фельдшером медичного пункту військової частини польова пошта В0136. Військовослужбовці звертаються до медпункту за першою медичною допомогою, а потім їх направляють на консультацію до лікарів у госпіталь. Особисто до неї ОСОБА_1 за медичною допомогою не звертався. У грудні 2015 році солдата ОСОБА_1 було направлено до госпіталю в м. Дніпро на лікування із захворюванням меніска. 21.12.2015 року вона телефонувала в госпіталь для звірки, де їй повідомили, що ОСОБА_1 самовільно залишив госпіталь. У медичній виписці було записано, що ОСОБА_1 виписаний 16.12.2015 року за порушення внутрішнього розпорядку. Після цього вона його не бачила, до військової частини він не повернувся.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що з 09.09.2015 року вона проходила службу у військовій частині польова пошта В0136 на посаді позаштатного юрисконсульта. Проводила службове розслідування за фактом втрати ОСОБА_1 службового майна. З матеріалів службового розслідування вона знає, що в січні 2015 року солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, але не знає, чи з військовим майном. Коли він повернувся вона бачила особисто, він був не у військовій формі. В грудні 2015 року ОСОБА_1 направлено на лікування до госпіталю. Від начальника медпункту і виписного епікризу вона знає, що ОСОБА_1 з госпіталю до військової частини не повернувся.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що з 26.07.2011 року він проходив військову службу у військовій частині польова пошта В0136 протягом 2 місяців, а потім перевівся до в/ч 1314. В його роті також служив і ОСОБА_1 У в/ч В0136 він обіймав посаду заступника командира роти глибинної розвідки з озброєння. Щодо обставин самовільного залишення військової частини, перебування ОСОБА_1 на лікуванні та проведення службового розслідування за фактом втрати останнім військового майна він не пам'ятає.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що він проходив військову службу головним сержантом роти глибинної розвідки в/ч А1035. ОСОБА_1 знає, оскільки останній був його підлеглим по службі, він був призваний під час 3 хвилі мобілізації у 2014 році. З 01.01.2015 року солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, і з того часу він його не бачив. ОСОБА_1 приймав участь в АТО, зарекомендував себе добре, на стан здоров'я не скаржився. Стосовно військового майна, за яке був відповідальний ОСОБА_1, він не знає, чи здавав останній на зберігання, чи ні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що з серпня 2014 року він проходив військову службу головним сержантом 2 взводу 2 роти глибинної розвідки разом з ОСОБА_1 Йому відомо, що з 01.01.2015 року ОСОБА_1 був відсутній у військовій частині. За час служби були випадки втрати військового майна, яке потім знаходилося.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що він разом служив з ОСОБА_1 у в/ч А1035 з липня 2014 року. Він був командиром взводу глибинної розвідки, а ОСОБА_1 водієм БТР. Разом із ОСОБА_1 вони були в зоні АТО приблизно півтора місяця. В жовтні 2014 року перебуваючи в зоні АТО він відвіз ОСОБА_1 за наказом командира роти ОСОБА_5 на КСП батальйону в с. Велика Новоселиця Донецької області, оскільки ОСОБА_1 погано виконував свої обов'язки. У ОСОБА_1 були речовий мішок, каска, зброя. Чи був у нього тоді бронежилет не пам'ятає. Згодом, приблизно через півтора місяці він бачив ОСОБА_1 у військовій частині в смт. Черкаське декілька разів. Про самовільне залишення військової частини ОСОБА_1 знає від командування, оскільки за наказом командира розшукував його в 2015 році, спілкувався з його сестрою, але не знайшов.

Від допиту свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 сторона обвинувачення відмовилася, захисник, обвинувачений та представник цивільного позивача проти цього не заперечували і не наполягали на допиті цих свідків.

Дослідивши та проаналізувавши наявні докази, суд вважає, що вони кожен окремо та в своїй сукупності, доповнюючи один одного, підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, і підтверджують вину обвинуваченого у пред'явленому йому обвинуваченні.

Отже, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів встановленою та доведеною, і його дії за всіма епізодами пред'явленого обвинувачення слід кваліфікувати наступним чином:

1) за ч. 3 ст. 407 КК України як самовільне залишення військовослужбовцем, крім строкової служби, військової частини без поважних причин, тривалістю понад один місяць;

2) за ч. 4 ст. 407 КК України як не з'явлення вчасно на службу до військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем, крім строкової служби.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, сукупність усіх обставин у справі, дані про особу обвинуваченого. Так, обвинувачений ОСОБА_1 раніше судимий, вчинив один злочин середньої тяжкості та один тяжкий злочин, за місцем проходження військової служби характеризується негативно, однак за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_6, у складі військової частини польова пошта В0136 приймав участь в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, але статус учасника бойових дій не отримав. Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття. Обставиною, яка обтяжує покарання за ч. 4 ст. 407 КК України, суд визнає вчинення злочину особою повторно.

Тому, покарання за кожен із вчинених злочинів у виді позбавлення волі обвинуваченого на певний строк у розмірі мінімальної санкції ч. 3 ст. 407 та ч. 4 ст. 407 КК України буде достатнім для його виправлення, оскільки підстав для застосування положень ст.ст. 69,75 КК України суд не знаходить. Таке покарання, на думку суду, відповідає обставинам справи, тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Однак, згідно ст. 85 КК України на підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 86 КК України амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

07.09.2017 року набув чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» №1810-VIII від 22.12.2016 року (надалі - Закон).

Статтею 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" передбачено звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, в тому числі, передбачених п. «в» зазначеної ст. 1 Закону - які на день набрання чинності цим Законом не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про амністію у 2016 році" дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про застосування амністії в Україні" особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні" установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вчинив умисний злочин середньої тяжкості по епізоду за ч. 3 ст. 407 КК України до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році», на день набрання чинності цим Законом мав неповнолітню дитину: ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_6. Отже, оскільки обмежень, передбачених ст. 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році" щодо застосування відносно ОСОБА_1 амністії, судом не встановлено, його слід звільнити від відбування призначеного покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України.

В той же час, оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 407 КК України в період іспитового строку за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.09.2015 року і до повного відбуття покарання за ним, остаточне покарання за ч. 4 ст. 407 КК України слід призначити ОСОБА_1 із застосуванням положень ст. 71 КК України.

Період попереднього ув'язнення ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні необхідно зарахувати в строк призначеного йому покарання з розрахунку, визначеного ч. 5 ст. 72 КК України, з урахуванням змін, внесених Законом України №838-VIII від 26.11.2015 року, а також Законом України №2046-VIII від 18.05.2017 року, який набрав чинності 21.06.2017 року.

Також, у даному кримінальному провадженні військовою частиною А1035 (польова пошта В0136) заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 52 296 грн. 36 коп. Позов обґрунтований тим, що солдат ОСОБА_1 діючи із порушенням вимог законодавства, вчинив втрату (розкрадання) державного військового майна (речове майно), яке було видано йому у користування, шляхом самовільного залишення військової частини, через що ним не було здано ввірене йому речове військове майно, а саме: плащ-намет, мішок речовий, шолом металевий, фляга з чохлом, рушник, бушлат (куртка польова утеплена), ремінь поясний, ремінь брючний, котелок, спальний мішок, бляха з символікою України, матрац, кружка, ложка, бронежилет «Корсар», чим заподіяв матеріальну шкоду державі в особі військової частини А 1035.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. При цьому цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Так, ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення і він визнається винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 407, ч.4 ст.407 КК України - самовільному залишенні військової частини і нез'явленні до військової частини без поважних причин. Диспозиція даних статей має формальний склад злочину, і для наявності об'єктивної сторони яких необов'язкове настання суспільно небезпечних наслідків для кваліфікації злочинів. ОСОБА_1 не висувалось обвинувачення у втраті військового майна, судом з огляду на вимоги ст. 337 КПК України ці обставини не досліджувались і не встановлювались, оскільки вони виходять за межі висунутого обвинувачення. Отже, ті обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, не були предметом доказування і розгляду в даному кримінальному провадженні, а тому позов не може бути розглянутий і вирішений по суті. А відтак, позов військової частини А1035 слід залишити без розгляду роз'яснивши право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 407, ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 3 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 86 КК України та п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» №1810-VIII від 22.12.2016 року - звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України.

- за ч. 4 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання до призначеного покарання за ч. 4 ст. 407 КК України невідбутої частини покарання за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.09.2015 року, остаточно призначити ОСОБА_1 за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту приведення вироку до виконання після набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_1 в строк призначеного покарання строк його попереднього ув'язнення з 22.11.2016 року по 17.03.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільний позов військової частини А1035 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку видати обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення.

Суддя О.М. Мельник