ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2009 року справа № 2а-1047/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Поплавського В.Ю.,
суддів: Сафронової С.В., Уханенка С.А.,
при секретарі судового засідання: Колеснику Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська
на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання здійснити перерахунок та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" , -
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до УПФУ Ленінського району м. Дніпропетровська про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по час подачі позову, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії у сумі 1419,10 грн. за 2007-2008 роки, зобов’язати відповідача з 01.01.2009 року нарахувати та щомісячно виплачувати підвищення до пенсії, як «дитині війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року позовна заява задоволена частково: визнана неправомірною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена за цей період; зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 січня 2009 року по 22 жовтня 2009 року, з урахуванням різниці, яка була виплачена в цей період. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, та має статус «дитини війни», що підтверджується відміткою в пенсійному посвідчені (а.с. 9).
Суд першої інстанції поновлюючи позивачу строк звернення до суду виходив з того, що позивач є особою похилого віку та про порушення своїх прав дізнався у 2009 році.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В своєму запереченні на позов (а.с. 13) відповідач наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України під час розгляду справи в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
Позивач звернувся з даним позовом 13 серпня 2009 року. Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачем було пропущено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Зважаючи на це, не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки рішення Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року, на яке посилається позивач, було належним чином оприлюднене в засобах масової інформації.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за 2007 рік та за період з 01 січня 2008 року по 13 серпня 2008 року задоволенню не підлягають, а тому постанову суду в цій частині слід скасувати та відмовити в задоволенні цих позовних вимог за пропуском строку.
Відносно вимог по виплатам за 2008 рік, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV в новій редакції, тому відновлено дію ст. 6 Закону України №2195-ІV з 22 травня 2008 року.
Правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що підлягають також задоволенню і вимоги щодо підвищення пенсії і за період з 01 січня 2009 року по день розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки вищенаведені положення закону мають законну силу та не були призупинені.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження па підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено па відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є помилковими та спростовані вищенаведеними висновками.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги.
Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Суди не повинні приймати до уваги обставини, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше. І тому до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а тому постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 13 серпня 2008 року підлягає скасуванню та в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 13 серпня 2008 року та відмовити в задоволенні цих позовних вимог.
В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2009 року залишити без змін.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня проголошення.
Головуючий: В.Ю. Поплавський
Судді: С.А. Уханенко
С.В. Сафронова