Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 464/2149/15-ц

провадження № 61-5987зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державне підприємство «Аргентум», Львівське закрите акціонерне товариство «Торговий дім «Львів», міністерство економічного розвитку і торгівлі,

розглянувши без повідомлення та виклику учасників справи заяву ОСОБА_1про перегляд Верховним Судом рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Писаної Т. О., Мазур Л. М., Попович О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Аргентум», Львівського закритого акціонерного товариства «Торговий дім» «Львів», Міністерства економічного розвитку і торгівлі про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Аргентум» (далі - ДП «Аргентум»), Львівського закритого акціонерного товариства «Торговий дім» «Львів» (далі - ЛЗАТ «Торговий дім» «Львів»), Міністерства економічного розвитку і торгівлі про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що він працював на посаді в.о. генерального директора Державного підприємства «Аргентум».

05 березня 2015 року йому стало відомо, що з 22 січня 2015 року його звільнено від виконання обов'язків, які тимчасово покладені на ОСОБА_2

Посилаючись на те, що при його звільненні не було дотримано вимог чинного законодавства щодо процедури та порядку звільнення, у тому числі щодо завчасного повідомлення про звільнення, просив суд визнати звільнення незаконним і скасувати наказ ЛЗАТ «Торговий дім «Львів» від 22 січня 2015 року № 1 про його звільнення, поновити на роботі на посаді тимчасово виконуючого обов'язки директора товариства та зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі укласти з ним трудовий контракт терміном на 5 років.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 22 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок «Наведені вище дані дають підстави вважати, що при реєстрації ДП «Аргентум» як юридичної особи невірно зроблено запис щодо організаційно-правової форми господарювання підприємства». Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок: «Наведені вище дані дають підстави вважати, що при реєстрації Державного підприємства «Аргентум» як юридичної особи невірно зроблено запис щодо організаційно-правової форми господарювання підприємства». Виключено з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду висновок: «Оскільки назва підприємства - державне підприємство «Аргентум» не відповідає дійсній його організаційно-правовій формі, оскільки у ньому відсутня складова державної власності. Натомість засновником ДП «Аргентум» є Акціонерне товариство торговий дім «Львів», що свідчить про порушення при реєстрації його як державного підприємства». В іншій частині рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року залишено без змін.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 99 ЦК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, 18 листопада 2015 року, 23 вересня 2015 року, 04 квітня 2012 року, 20 травня 2015 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У лютому 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2018 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Сихівського районного суду міста Львова.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року справу за вищезазначеним позовом призначено до розгляду.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року та рішення Сихівського районного суду міста Львова від 22 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПКУкраїни заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції, погодився в частині з висновком суду першої та вапеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, які виходили з того , що звільнення позивача від тимчасового виконання обов'язків директора ДП «Аргентум» не свідчить про припинення трудових відносин, та врахувавши, що позивач продовжує працювати на підприємстві на посаді заступника директора з фінансових питань, що оспорюваний наказ не порушує трудових прав ОСОБА_1, у зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування та поновлення позивача на посаді виконуючого обов'язки директора.

Суд касаційної інстанції змінюючи рішення суду першої та апеляційної інстанції з виключенням з мотивувальної частини оскаржуваних рішень посилання на обставини щодо організаційно-правової форми ДП «Аргентум», дійшов висновку, що висновок суду першої інстанції не впливає на правильність вирішення спору, оскільки такий виник з приводу звільнення працівника з посади виконуючого обов'язки директора підприємства, що відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу, спрямованою на унеможливлення здійснення виконавчим органом - в. о директора повноважень у сфері управлінської діяльності та не є відстороненням працівника від роботи в розумінні трудового законодавства, а стосується сфери корпоративних відносин.

Разом з тим у судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- в ухвалі від 16 березня 2016 року касаційний суд рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції скасував у частині вирішення позову про визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради, усунення перешкод у виконанні повноважень, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, у частині вирішення позову про поновлення на роботі рішення суду першої та рішення апеляційної інстанції інстанцій залишити без змін, виходячи з того, що апеляційний суд не вказав, чи є можливим у межах позову усунути перешкоди у виконанні обов'язків голови правління ПАТ «Укртранснафта» ;

- в ухвалі від 18 листопада 2015 року касаційний суд рішення апеляційного суду скасував, справу передав до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, виходячи з того, що апеляційний суд застосував до спірних правовідносин частину третю статті 99 ЦК України та статтю 61 Закону України «Про акціонерні товариства» з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 12 січня 290010 року у справі № 1-2/2010, не мотивувавши свої висновки з урахування встановлених судом обставин та правовідносин, що виникли між сторонами;

- в ухвалі від 23 вересня 2015 року касаційний суд рішення суду першої та апеляційної інстанції скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з того, що застосовуючи до спірних правовідносин частину третю статті 99 ЦК України, суди не звернули увагу на те, що приписи вказаної норми права регулюють правовідносини щодо усунення, тимчасового відсторонення чи припинення виконання своїх повноважень учасником виконавчого органу товариства, а предметом даного позову є поновлення на роботі позивача на посаді директора ТОВ «Север-Авто»;

- в ухвалі від 04 квітня 2012 року касаційний суд ухвалу суду апеляційної інстанції скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, виходячи з того, що суд апеляційної інстанції закривши провадження у справі, не з'ясував, за правилами якого судочинства має розглядатися справа;

- в ухвалі від 20 травня 2015 року касаційний суд рішення суду апеляційної інстанції скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходячи з того, що суд апеляційної інстанції не встановив усі обставини справи та не дослідив наявні у справі докази, зокрема рішення господарського суду, яке на час розгляду справи вже було ухвалено господарським судом та чи впливають встановлені у цьому рішенні обставини на суть ухваленого рішення в цивільній справі..

Отже, зі змісту наведених судових рішень та судового рішення, про перегляд якого подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами.

Порівняння зазначених судових рішень, наданих заявником на підтвердження підстави для перегляду, передбаченої пунктом першим частини першої статті 355 ЦПК України, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Крім того, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, від 18 листопада 2015 року, від 23 вересня 2015 року, від 04 квітня 2012 року, від 20 травня 2015 року які просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції скасував ухвали судів попередніх судових інстанцій та передав справу до суду першої та апеляційної інстанцій для продовження розгляду справи.

Постановлення судом касаційної інстанції ухвал про скасування рішень судів попередніх судових інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої та апеляційної інстанцій не означає остаточного вирішення спору в справі й застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті.

За таких обставин, підстави для перегляду Верховним Судом рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, пунктом 1 частини першої статті 355 (в редакції, яка діяла на момент подання заяви) та статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент подання заяви), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.

Головуючий В. І. Крат

Судді : Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В. М. Коротун

В. П.Курило