ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"01" серпня 2006 р. | Справа № 10/323/05 |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Воронюка О.Л.
Суддів: Єрмілова Г.А.
Лашина В.В.
При секретарі: Ковальчук Р.Л.
За участю представників сторін:
від відповідача - Машкаренко С.Б., довіреність № 2524/20/22 від 27.07.2006р.
від 3-ої особи (Миколаївська міська рада) - Машкаренко С.Б., довіреність № 2530/20/22 від 27.07.2006р.
від 3-ої особи (ЗАТ „Київміськбуд-1) - Реутенко О.О., довіреність № 628 від 20.09.2005р.
Інші представники сторін у судове засідання не з’явилися, про день, час та місце розгляду апеляційних скарг ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль”, Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та апеляційного подання Прокурора Миколаївської області повідомлені належним чином.
Розглядається у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль”
Виконавчого комітету Миколаївської міської ради
та апеляційне подання заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради
на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.06.2006р.
у справі № 10/323/05
за позовом ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль”
до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради
треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДАХК „Чорноморський суднобудівний завод”; ЗАТ „Київміськбуд - 1”; Миколаївська міська рада
про визнання права власності на недобудоване нерухоме майно „Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву „Ліски”
Згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду В.С. Балуха № 88 від 26.07.2006р. справа № 10/323/05, прийнята до провадження колегією у складі суддів: Сидоренко М.В., Таценко Н.Б., Мишкіної М.А., передана до розгляду колегії у складі суддів: О.Л. Воронюка, Г.А. Єрмілова, В.В. Лашина.
Встановила:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.06.2006р. (суддя Горобченко Д.М.) позов ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” задоволено. Визнано право власності на об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” за Закритим акціонерним товариством “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль”
Зобов’язано Миколаївське міське бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво на право власності на об’єкт “Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву “Ліски” Закритому акціонерному товариству “Миколаївський суднобудівний завод “Наваль”.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Виконавчий комітет Миколаївської міської Ради звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, оскільки вважає, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального і процесуального права.
Заступник прокурора Миколаївської області звернувся з апеляційним поданням на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.06.2006р., в якому просить рішення суду скасувати, оскільки воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
ЗАТ Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Миколаївської області, в якій просить змінити зазначене рішення додавши до резолютивної частини пункт щодо заборони ЗАТ „Київміськбуд” вчиняти дії щодо проектування та будівництва комплексної забудови об’єкта житлового та соціально-побутового призначення з благоустрою берегової лінії на паливній території 2 і 3 черги забудови другого мікрорайону м. Миколаєва, оскільки вважає, що суд не в повному обсязі задовольнив його позовні вимоги.
Представники сторін, а саме: ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль”, ДАХК „Чорноморський суднобудівний завод”, Прокурора Миколаївської області в судове засідання не з’явилися, хоча були належні чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення з відміткою про вручення, про причини неявки суд не повідомили і таким чином не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.
Заслухавши пояснення представників Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ЗАТ „Київміськбуд-1” та Миколаївської міської ради, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та апеляційне подання Прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів № 919 від 17.10.1978р. управління комунального будівництва міськвиконкому було відведено акваторію річки Південний Буг площею 160 га для розробки техно-робочого проекту під намивну територію у районі „Ліски” та 65 га під розробку „Північного” та „Південного” кар’єрів. Згідно положень завдання на розробку робочого проекту „Створення території під забудову мікрорайону № 2 (друга черга) житлового масиву „Ліски” в м. Миколаєві генеральною будівельною організацією визначено СУ госпспособу ЧСЗ.
Як вбачається з матеріалів справи, СУ госпспособу по ЧСЗ приймали участь у будівництві намивної території мікрорайону № 2 житлового масиву „Ліски” в якості генерального підрядника разом з субпідрядною організацією СУ –477 ПО „ТГМ” Мінтрансбуду РСРС.
Відповідно до Постанови Кабміну України від 11.12.1998р. № 1959 на базі ДП „Чорноморський суднобудівний завод” утворено державну акціонерну холдінгову компанію „Чорноморський суднобудівний завод” (далі –ДАХК „ЧСЗ”), яка стала правонаступником прав та обов’язків ДП „ЧСЗ”.
Як вбачається з акту прийому передачі майна від 17.09.2004р. ДАХК „ЧСЗ” передала ЗАТ „Наваль” в якості майнового внеску майно, а саме утворення намивної території другої черги мікрорайону „Ліски” № 2.
ЗАТ „Наваль” звертаючись з позовом в якості правової підстави свого позову визначив положення частини 4 ст. 331 ЦК України (у редакції Закону на момент подання позову), згідно якої за заявою заінтересованої особи суд мав право визначити особу власником недобудованого нерухомого майна, якщо було б встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту , є незначною.
Місцевий господарський суд приймаючи рішення про визнання за позивачем право власності на недобудоване нерухоме майно „Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву „Ліски” керувався Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та ст. 181 ЦК України, чим на думку судової колегії вийшов за межи позовних вимог.
Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або 3-тіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, клопотань стосовно зазначеного заінтересовані особи не заявили.
Крім цього, місцевий господарський суд приймаючи рішення зобов’язав Миколаївське міське бюро технічної інвентаризації видати позивачеві свідоцтво на право власності на об’єкт „Утворення намивної території під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву „Ліски”. Проте ММБТІ не було учасником судового процесу. Отже, господарський суд помилково прийняв рішення про обов’язки ММБТІ не залучивши його до участі у справі згідно ст. 27 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення помилково виходить з того, що „намивна територія” є об’єктом нерухомості.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про планування і забудову територій” територія - частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами. Тобто поняття „територія” містить в собі чітке визначення як частину земної поверхні - земельна ділянка -і не містить будь —яких посилань на нерухомість.
Визначення поняття нерухомості, нерухомих речей міститься у ст.181 ЦК України.
Так, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Проте, ст. 9 ЦК України визначено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Слід зазначити, що земельні відносини в Україні мають чітке регулювання нормами Земельного кодексу.
Згідно з ст.ст. 2, 3, 4 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами (при цьому посилання на норми цивільного законодавства, або норми ЦК України окремо, відсутні).
Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
Таким чином, прирівнювання такого поняття, як „намивна територія” до поняття „об’єкт нерухомості” не є таким, що ґрунтується на вимогах законодавства, а самі наведені поняття є різними за своєю суттю, змістом, правовим статусом, сферою правового регулювання.
Факт того, що дана „намивна територія” є землею підтверджується також рішеннями Миколаївської міської ради від 07.06.02р. № 2\18, від 26.03.03р. № 11\10, від 20.05.05р. № 33\32, якими ця „намивна територія” розподіляється за землекористувачами, що ще раз підтверджує статус „намивної території”, як земельної ділянки.
Згідно з ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами.
Оскільки наведеним вище рішенням виконкому Миколаївської міськради від 17.10.1978р. № 919 відводилася акваторія річки, то відповідно, „намивна територія”, що утворена у такій акваторії теж є земельною ділянкою, оскільки є продовженням прибережної смуги акваторії.
Судом першої інстанції не враховано, що „намивна територія” створювалася на землях (акваторії), які ніколи не належали, не відводилися ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль”.
Даними землями (акваторією) володіла, користувалася та розпоряджалася відповідна місцева рада (Миколаївська міська рада).
У зв’язку з цим, цей факт підтверджується як відсутністю документів у позивача на право власності, користування земельною ділянкою, на якій розташована „намивна територія”, так і положеннями законодавства.
Зокрема, згідно з ст.ст. 3, 23 ЗК України від 18.12.1990р. власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.
Розпоряджаються землею Ради, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами.
Ці ж положення відображені у ст.ст. 12, 13, 83, 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001p.
Факт того, що земельна ділянка, „як намивна територія” є власністю територіальної громади м. Миколаєва підтверджується також і ст. 7 Закону України „Про розмежування земель державної та комунальної власності”.
Крім цього вся „намивна територія” утворювалася як єдиний об’єкт, і розцінювати або відокремлювати першу, другу або іншу чергу введення цього об'єкту до експлуатації неможливо як окремі частини, оскільки черговість введення до експлуатації не впливає на цілісність об’єкту як такого.
Судова колегія також зазначає, що позивач не може претендувати на „намивну територію” як власник, оскільки при передачі до його статутного фонду „намивної території” згідно з протоколом установчих зборів ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” від 20.09.2004р., право власності на „намивну територію” у засновника позивача —ЗАТ „Наваль” - теж не було зареєстровано, правовстановлюючі документи на дану „намивну територію” відсутні. Моментом виникнення права власності на нерухоме майно є момент реєстрації такого права на дане майно.
Міністерством промислової політики України за Актом приймання-передачі № 5-4/1 від 13.12.2001р. до статутного фонду ДАХК „ЧСЗ” були передані незавершені капітальні вкладення на загальну суму 84 762 000 грн. Проте, відсутні будь-які докази того, що разом із цим майном ДАХК „ЧСЗ” була передана намивна територія (2 черга) під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву „Ліски”. Як вже зазначалося вище, ДП „ЧСЗ” ніколи не був власником даного недобудованого майна. Отже й правомірної передачі до статутного фонду спочатку ДАХК „ЧСЗ”, а потім й ЗАТ „Наваль” та ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” намивної території, власником якої є територіальна громада м. Миколаєва у особі Миколаївської міської ради, у даному випадку відбутися не могло.
Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що намивна територія під забудову мікрорайону № 2 житлового масиву „Ліски”, будівництво якої здійснювало СУ госпспособу ЧСЗ, розглядається як єдиний об’єкт. Існування першої та другої черги будівництва свідчить лише про наявність відповідних етапів у будівельних роботах. Положеннями акту державної приймальної комісії про приймання до експлуатації закінченого будівництвом об’єкту від 28 червня 1992 року (1 черга мікрорайону №2 житлового масиву „Ліски”) підтверджується, що СУ госпспособу ПО „ЧСЗ” із самого початку приймало участь у будівництві намивної території у якості саме генерального підрядника разом із субпідрядною організацією СУ —477 ПО „ТГМ” Мінтрапсбуду СРСР.
Таким чином, вищезазначене свідчить про те, що будівництво намивної території під забудову мікрорайону №2 (2 черга) житлового масиву „Ліски” в м. Миколаєві здійснювалося СУ госпспособу ЧСЗ, як генеральним підрядником, за замовленням управління капітального будівництва міськвиконкому та із матеріалу (піску) замовника, що видобувався на „Північному” та „Південному” кар’єрах. Отже, власником намивної території, як предмету будівельного підряду, була та залишається територіальна громада м. Миколаєва.
Як вбачається з положення Акту про припинення будівництва другої черги мікрорайону „Ліски-2”, при повній розрахунковій кошторисній вартості даного будівництва у сумі 9 169 000 гри., станом на момент припинення будівництва фактично виконано робіт на суму 2 172 060 грн., тобто близько 25% від загального обсягу робіт за другою чергою. При цьому судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що відповідно до відомості кошторисної вартості будівництва намивної території під забудову мікрорайону № 2 (2 черга) житлового масиву „Ліски”, яка була розроблена AT „Укркоммунпроект”, вартість згаданого будівництва у цінах 2004р. складає вже 330 036 982 грн. Зважаючи на це, вважаємо, що вимога позивача щодо визнання його власником недобудованого майна згідно зі ст.331 ЦК України є безпідставною.
Отже, враховуючи, що СУ ЧСЗ був підрядником по виконанню робіт, фактично, сума 2 172 060 грн. є вартістю лише проведених робіт, що ще раз підтверджує необґрунтованість, незаконність вимог ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль”.
В свою чергу, відсутність визначеного статусу вартості цих проведених робіт (не визначено ані матеріальним активом, ані нематеріальним активом) свідчить також про те, що до статутного фонду ЗАТ „Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” був переданий не об’єкт нерухомості, а лише вартість робіт.
Згідно ст.331 ЦК України у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 15.12.2005р. № 3201-IV, як і раніше до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Проте, у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва. Частина четверта ст. 331 ЦК України, у якій говорилося про необхідність звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання її власником недобудованого нерухомого майна (якщо частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною) на даний момент є виключеною.
Враховуючи вище викладене, судова колегія зазначає, що на момент прийняття рішення по справі № 10/323/05 взагалі був відсутній предмет спору, у зв’язку із чим провадження у справі підлягало припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.
На підставі вищенаведеного, апеляційна скарга ЗАТ Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” задоволенню не підлягає.
З урахуванням вищезазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Миколаївської області не відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись п. 1 ст. 80, ст.ст. 103-104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
постановила:
Апеляційне подання заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та апеляційну скаргу Виконавчого комітету Миколаївської міської ради задовольнити.
Апеляційну скаргу ЗАТ Миколаївський суднобудівний завод „Наваль” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 09.06.2006р. по справі № 10/323/05 скасувати.
Провадження по справі № 10/323/05 припинити.
Головуючий суддя Воронюк О.Л.
Суддя Єрмілов Г.А.
Суддя Лашин В.В.