Справа № 22ц-216/07 Головуючий в 1 інстанції - Лященко О.В.
Категорія -5 Доповідач - Стрільчук В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
іменем України
1 березня 2007 року. Колегія судців судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
при секретарі - Губарик К.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Володимир - Волинського міського суду від 29 грудня 2006 року
Особи, які беруть участь у справі: позивачка - ОСОБА_1; представник позивачки - ОСОБА_3; відповідач - ОСОБА_2; представник відповідача - ОСОБА_4.
Колегія суддів
встановила:
Рішенням Володимир - Волинського міського суду від 29 грудня 2006 року позов задоволено частково. Постановлено виділити позивачціОСОБА_1 із спільної сумісної власності подружжя 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки площею 500 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 згідно з варіантом розподілу земельної ділянки, зазначеним у додатку № 4 висновку судової будівельно-технічної експертизи НОМЕР_1 від 29 листопада 2006 року, частину незакінченого будівництвом нового житлового будинку та гаража на два автомобілі, літньої кухні, вольєра та льоха, що в АДРЕСА_1, яка згідно з варіантом розподілу, зазначеним для першого співвласника у висновку вказаної експертизи, складається на першому поверсі: з коридора 1 площею 55,4 м. кв., кімнати 4 площею 40,5 м. кв., кімнати 5 площею 28,5 м. кв., льоха 12 площею 14,0 м. кв., сходів 13 площею 3,7 м. кв; на другому поверсі: коридора 14 зі сходами площею 25,9 м. кв., житлової
2
кімнати площею 39,1 м. кв.; в будівлі літньої кухні та гаража на два автомобілі: приміщення площею 46,65 м. кв.; огорожу довжиною 32,0 п. м. з врахуванням розподілу земельної ділянки.
Зобов'язати ОСОБА_1 виплатити ОСОБА_2 компенсацію за відхилення від ідеальної частки при розподілі незакінченого будівництвом нового житлового будинку та гаража на два автомобілі, літньої кухні, вольєра, льоха в розмірі - 1102 грн.00 коп.
Зобов'язати ОСОБА_2 виплатитиОСОБА_1 10 125 грн. 25 коп. компенсації замість її частки у спільній сумісній власності, в якій перебуває легковий автомобіль «Опель - Омега» 1991 року випуску, № двигуна НОМЕР_2, № кузоваНОМЕР_3. д.н.з. НОМЕР_4.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, 51 грн. сплаченого нею судового збору, витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи в сумі 178 грн. 79 коп. та витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 731 грн. 56 коп., а всього судові витрати в сумі 991 грн. 35 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1540 грн. 35 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі, поданій представником відповідача ОСОБА_4, ставиться питання про скасування цього рішення в частині зобов'язання ОСОБА_2 виплатитиОСОБА_1 10 125 грн. 25 коп. компенсації замість її частки у спільній сумісній власності на автомобіль «Опель - Омега» і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові за безпідставністю. При цьому апелянт посилається на допущені судом при постановлені рішення порушення норм процесуального і матеріального права, не з'ясування дійсних обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам. Крім того, на її думку, суд невірно розподілив між сторонами судові витрати.
Судом першої інстанції встановлено, що 6 травня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, зареєстрований Володимир - Волинським міським відділом ЗАГС, актовий запис НОМЕР_5 (а. с. 5). В шлюбі дітей немає. Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 16 травня 2006 року шлюб між сторонами розірвано. За час спільного проживання ними було придбано майно, яке підлягає розподілу, зокрема, легковий автомобіль «Опель - Омега» 1991 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4., земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 1000 м. кв. (а. с 33) за адресою: АДРЕСА_1. За даною адресою згідно з договором купівлі -продажу від 11 жовтня 2002 року (а. с. 32 ) ними придбано житловий будинок з надвірними будівлями, на місці якого вони розпочали спорудження нового будинку, гаража на два автомобілі, літньої кухні, вольєра і льоха. На час подання позову будівництво не завершене і будинок в експлуатацію не зданий. Згідно з поясненнями відповідача спірний автомобіль був проданий ним під час шлюбу за генеральним дорученням незнайомій особі, місце знаходження якої йому не відоме (а. с. 99). Доказів на підтвердження цієї обставини він суду не надав, а як
з
вбачається з повідомлення Нововолинського МРЕВ УДАІ УМВС України у Волинській області, вказаний автомобіль зареєстрований за відповідачем (а. с. 47).
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 70 цього Кодексу передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На підставі наведених правових норм та встановлених обставин справи суд поділив належні сторонам на праві спільної сумісної власності вищезазначені об'єкти нерухомого майна з врахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 листопада 2006 року (а. с. 71-90).
Рішення в частині поділу цього майна відповідає вимогам закону і в апеляційному порядку сторонами не оскаржується.
Крім того, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є неподільна річ - автомобіль «Опель-Омега» 1991 року випуску.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя з виплатою іншому грошової компенсації замість його частки.
Враховуючи, що спірний автомобіль зареєстрований за відповідачем, чим підтверджується факт перебування автомобіля в його власності, і згідно з його поясненнями в суді першої інстанції проданий ним невідомій особі за генеральним дорученням, суд обгрунтовано присудив це майно відповідачеві із стягненням з нього на користь позивачки грошової компенсації замість її частки.
Оскільки відповідач не надав інформацію про місце знаходження автомобіля для його експертної оцінки, суд при вирішенні справи правильно прийняв до уваги ймовірну вартість цього майна, визначену висновком судової автотоварознавчої експертизи від 19 жовтня 2006 року (а. с. 66-68).
Згідно з ч. З ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч. 4 ст. 27 цього Кодексу). Зазначені обов'язки були роз'яснені сторонам як при попередньому розгляді справи, так і в судовому засіданні перед її розглядом по суті (а. с. 44, 97).
Відповідно до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням цих вимог, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
4
Протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_2 ніяких доказів на заперечення позовних вимог в частині відшкодування 1/2 вартості легкового автомобіля «Опель - Омега» суду не надав, не повідомив про їх існування і не заявив жодного клопотання з цього приводу. З огляду на це, а також на пояснення відповідача про те, що місце знаходження автомобіля та особа покупця йому не відомі (а. с. 99), доводи апелянта про не з'ясування судом цих обставин є надуманими і безпідставними.
В апеляційній скарзі представник відповідача покликається на те, що автомобіль був переданий згідно з генеральним дорученням 4 травня 2006 року ОСОБА_5 у зв'язку із неповерненням ОСОБА_2 позики в розмірі 3500 доларів США, яка була отримана для придбання будівельних матеріалів на спорудження будинку. Представник відповідача зазначає, що доручення на автомобіль та розписка про отримання відповідачем коштів знаходиться в ОСОБА_5, який міг би надати суду ці документи. Крім того, апелянт вказує на ряд свідків, які могли б підтвердити викладені обставини.
Наведені обставини не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони прямо суперечать поясненням відповідача в суді першої інстанції. Додана до апеляційної скарги копія звіту НОМЕР_6 від 17 січня 2007 року про експертну оцінку транспортного засобу - спірного автомобіля - не може бути доказом у справі, оскільки згідно з ч.І ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 303 цього Кодексу апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Представником відповідача таких причин не наведено. Тому апеляційний суд розцінює зазначені доводи апеляційної скарги та заявлені у ній клопотання як недобросовісне здійснення стороною відповідача своїх процесуальних прав і відхиляє їх.
Також безпідставними є доводи апелянта стосовно невірного розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачкою були понесені судові витрати на оплату інформаційно технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн., судового збору - в розмірі 51 грн., проведення автотоварознавчої експертизи - в розмірі 178 грн. 79 коп., проведення будівельно-технічної експертизи - в розмірі 731 грн. 56 коп. Відтак загальна сума судових витрат, яка підлягає відшкодуванню на її користь, становить 991грн. 35 коп. (30+51+178,79+731,56=991,35).
Виходячи із загальної вартості відшукувуваного майна ціна позову становить 159135 грн., тобто 50 % від загальної вартості всього майна, що підлягає розподілу (318269,5 грн.). Звідси загальний розмір судового збору згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» -1591,35 грн. (1 % від
5
159135 грн.). За вирахуванням 51 грн., стягнутої на користь позивачки як понесені нею витрати по сплаті судового збору, сума судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави, становить 1540,35 грн. (1591,35 -51). Саме така сума і стягнута судом.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 відхилити, а рішення Володимир - Волинського міського суду Волинської області від 29 грудня 2006 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.