Справа № 22-Ц-221/07 Головуючий у 1 інстанції - Панасюк С.Л.
Категорія - ЗО Доповідач - Здрилюк О.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2007 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А., суддів - Карпук А. К, Здрилюк О. І., при секретарі Губарик К.А., з участю позивача ОСОБА_1, пр-ка позивача ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 27 грудня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1; представник позивача - ОСОБА_2;
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3; відповідачі - ОСОБА_4, ОСОБА_5 представник відповідачів - ОСОБА_6.
Колегія суддів -
в становила:
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 27 грудня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено.
2
Розірвано договір безоплатного користування квартирою АДРЕСА_1 (відповідно до Цивільного кодексу України 2003 року - договір позички), укладений між ОСОБА_3 (правонаступник - ОСОБА_1) та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли також в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_7.
Постановлено виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 з малолітньою дитиною ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі відповідачі просять скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.
Вважають, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи та порушено норми матеріального і процесуального права.
Апелянти зазначають, що суд, в порушення вимог ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог, вирішивши питання про розірвання договору безоплатного користування квартирою АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли також в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_7, хоча ОСОБА_1 таких позовних вимог не заявляла.
Висновки суду стосовно існування між ОСОБА_3 та відповідачами відносин по договору безоплатного користування майном є безпідставними та зробленими всупереч вимог ст.ст.59, 213 ЦІ ІК України.
Судом помилково зроблено висновок про те, що виниклі правовідносини регулюються цивільним, а не житловим законодавством, а також не враховано тієї обставини, що вони поселялись в квартиру, як близькі родичі ОСОБА_3, яка, будучи попереднім власником, погодила з ними строк договору найму квартири - на постійно. Згоди на дострокове розірвання договору найму вони не давали.
Також відсутні встановлені ч.4 ст. 168 ЖК України випадки для розірвання договору найму жилого приміщення, оскільки вони не здійснюють дій по руйнуванню жилого приміщення, регулярно сплачують кошти за житлово-комунальні послуги та не допускають будь-яких інших дій, які б могли бути підставою для розірвання договору найму жилого приміщення.
Заперечуючи апеляційну скаргу, позивач та її представник просять апеляційну скаргу відповідачів відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши докази в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі, які не являються членами сім*ї попереднього власника квартири і яким її було надано в безоплатне користування третьою особою, на вимогу позивача, як нового
власника, не звільняють спірну квартиру, в зв*язку з чим підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Судом вірно задоволено позов в цій частині на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, підтверджених належними доказами.
Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ставлячи вимогу про виселення відповідачів, позивач фактично ставить вимогу і про розірвання договору безоплатного користування квартирою (договору позички), оскільки ці вимоги є нерозривними.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд помилково прийшов до висновку про необхідність додатково вирішувати питання і про розірвання договору безоплатного користування.
Право власності та право користування позивачем ОСОБА_1 своєю власністю - квартирою АДРЕСА_1 врегульовано як нормами цивільного, так і житлового законодавства, а саме-ст.ст. 150, 155 ЖК України, ст.ст.316, 317, 319, 321, 328, 383 ЦК України.
Згідно ст. 170 ЖК України при переході права власності на жилий будинок (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.З ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений, так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім*ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.
Вказані вимоги закону позивачем ОСОБА_1 виконані, що стверджується її заявою, скерованою Ковельською держиотконторою відповідачам 16.11.2004 року (а.с.5), яку останні отримали, про що ствердили в судовому засіданні.
Таким чином, закінчення тримісячного терміну після попередження власником - наймодавцем ОСОБА_1 наймачів ІНФОРМАЦІЯ_1 і є за змістом ч.З ст. 168 ЖК України розірванням договору найму. Тому в даному випадку не потребує додаткового вирішення питання щодо розірвання договору найму.
Згідно ст. 169 ЖК України у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов*язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Оскільки відповідачі не звільнили належне позивачу житло, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність їх виселення разом з малолітньою дочкою без надання іншого жилого приміщення.
Враховуючи наведене, безпідставними є покликання відповідачів на те, що судом не враховано відсутність їх згоди на розірвання договору найму, а також на відсутність встановлених ч.4 ст. 168 ЖК України випадків для розірвання договору найму жилого приміщення.
4
Доводи апелянтів про невідповідність висновків суду обставинам справи не стверджуються жодними доказами і є їх власним тлумаченням цих обставин, а тому колегія суддів не приймає їх до уваги.
Оскільки судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права і не застосовано закон, який підлягав застосуванню, то відповідно до вимог ст.309 ЦПК України вказана обставина є підставою для часткової зміни рішення суду і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст.209, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, на підставі ст.ст.150, 155, 168 ч.З, 169, 170 ЖК України, ст.ст.316 ч.І, 317, 319, 321 ч.1,328, 383 ч.І ЦК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 27 грудня 2006 року в даній справі змінити, виключивши з його резолютивної частини вказівку про розірванння договору безоплатного користування квартирою АДРЕСА_1 (відповідно до Цивільного кодексу України 2003 року - договір позички), укладеного між ОСОБА_3 (правонаступник - ОСОБА_1) та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли також в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_7.
Рішення суду в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх малолітньої дитини ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.