У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постанову судді Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2006 року.

         Цією постановою заяву ОСОБА_1 про його звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку залишено без задоволення. Своє рішення суд обгрунтував тим, що з часу прийняття касаційним судом рішення про залишення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 без зміни, він умисно ухилявся від відбування призначеного покарання, порушивши обраний йому запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, внаслідок чого перебіг давності виконання цього вироку зупинився, а тому під дію ч. 1 ст. 80 КК України він не підпадає.

         У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 просить зазначену постанову суду скасувати, звільнити його від відбування покарання на підставі ч. 1 ст. 80 КК України, а справу закрити у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. При цьому він посилається на незастосування судом вказаного кримінального закону, який, на його думку, підлягав застосуванню, істотне порушення цим же судом вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність висновків суду доказам, дослідженим у судовому засіданні.   

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення касаційної скарги засудженого без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги і доповнень до неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, вироком Луганського обласного суду від 30 листопада 2000 року (з урахуванням внесених до нього змін постановою цього ж суду від 19 листопада 2001 року) ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ст. 168 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням функцій представників влади строком на 3 роки.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2001 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 КПК України, після розгляду справи касаційною інстанцією, вирок щодо ОСОБА_1 набрав законної сили і його виконання, відповідно до ст. 403 КПК України, є обов'язковим для  всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян на усій території України. Тому після надходження справи до суду після її розгляду касаційним судом, 5 березня 2001 року заступником голови Луганського обласного суду розпорядження про виконання вироку щодо ОСОБА_1, що набрав законної сили, було обгрунтовано направлено в районний відділ внутрішніх справ за місцем проживання засудженого, оскільки перебуваючи на підписці про невиїзд, той не виконав вимоги ст. 403 КПК України, про які йому беззаперечно було відомо у зв'язку зі своєю попередньою професійною діяльністю, порушив обраний йому запобіжний захід у виді підписки про невиїзд і став ухилятися від відбування призначеного покарання.

Направлення судом такого розпорядження в органи внутрішніх справ за місцем проживання засудженого відповідає вимогам ст. 403 КПК України, статей 2, 10 та 11 Закону України “Про міліцію”, на яку вказаними нормами  покладено обов'язок виконання покарань у встановлених законом випадках шляхом затримання осіб, які ухиляються від відбування покарання. Таким чином, обов'язок виконання вироку, що набрав законної сили, діючим законодавством покладено не тільки на суд, органи міліції та органи виконання кримінальних покарань, але й на самого засудженого ОСОБА_1, який перебуваючи на підписці про невиїзд, безпосередньо брав участь у розгляді справи касаційним судом, знав про набрання вироком законної сили, але порушив обраний запобіжний захід і став ухилятися від відбування призначеного покарання. Саме у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 підписки про невиїзд та цілеспрямованого ухилення від відбування призначеного йому покарання

органами внутрішніх справ після неодноразових вимог обласного суду було вжито заходів для оголошення розшуку та здійсненню відповідних заходів по затриманню засудженого, які залишилися безрезультатними.

Перевіркою матеріалів встановлено, що висновки суду про ухилення ОСОБА_1 від виконання вироку грунтуються на матеріалах справи і не спростовані засудженим у своїй касаційній скарзі та доповненнях до неї. Тому посилання ОСОБА_1 на те, що він не ухилявся від виконання вироку та відбування призначеного йому покарання, обгрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 умисно ухилявся від виконання вироку, який набрав законної сили, і ці дії засудженого носили цілеспрямований характер, є правильним, бо відповідає фактичним обставинам справи та дослідженим судом доказам.

Тому на підставі ч. 3 ст. 80 КК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з часу ухилення ОСОБА_1 від виконання вироку після набрання ним законної сили, перебіг давності його виконання зупинився.

При цьому та обставина, що вирок було звернуто до виконання в березні, а не в лютому 2000 року, що засудженого ОСОБА_1 оголошено в розшук та заведено розшукову справу лише ІНФОРМАЦІЯ_1, не впливає на правильність висновку суду про те, що перебіг давності виконання зазначеного вироку зупинився з моменту набрання ним законної сили та ухилення останнього від його виконання, бо невиконання вироку сталося не з  вини суду чи органів внутрішніх справ, які в цілому діяли відповідно до вимог вказаних вище законів. При цьому правильним є висновок суду і про те, що зупинення перебігу строку давності виконання вироку не пов'язано з оголошенням ОСОБА_1 у розшук, оскільки від виконання вироку, за матеріалами справи, він почав ухилятися з моменту набрання ним законної сили.

За таких обставин, доводи ОСОБА_1 про неправильне застосування кримінального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону колегія суддів визнає такими, що суперечать матеріалам справи, фактичним обставинам та обгрунтованим висновкам суду.

Клопотання ОСОБА_1 про допуск до участі у справі своїх близьких родичів, витребування нових матеріалів та застосування до нього заходів безпеки  колегія суддів вважає безпідставними, оскільки від участі захисника у суді першої інстанції при розгляді своєї заяви він добровільно відмовився, участь близьких родичів у розгляді своєї касаційної скарги касаційним   судом   не   забезпечив,   а   касаційний   суд   не  зобов'язаний

забезпечувати їх участь, оскільки участь захисника у цій справі не є обов'язковою, заходи безпеки до нього також не можуть бути застосовані, оскільки відсутні підстави, зазначені ст. 52-1 КПК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 є необгрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2006 року про залишення заяви ОСОБА_1 про звільнення його від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку без задоволення - без зміни.

    СУДДІ :

Міщенко С.М.                     Кліменко М.Р.                       Нікітін Ю.І.