Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 24 квітня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Тернопільської області на вирок Шумського районного суду від 25 лютого 2005 року щодо ОСОБА_3,

встановила:

цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродження та мешканця міста Шумська Тернопільської області, раніше судимого 28 лютого 2002 року за ч. 2 ст. 296 КК України до позбавлення волі строком на один рік і шість місяців, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України було звільнено з випробуванням з іспитовим строком один рік,

засуджено за:

·         ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі;

·        ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 на 3 (три) роки 6 місяців позбавлення волі;

·         ст. 304 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначено покарання позбавлення волі строком на 3 (три) роки і шість місяців.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком призначено остаточне покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4, щодо якого касаційного подання чи касаційної скарги не подано.

За вироком суду злочини були вчинені за таких обставин.

ОСОБА_3, будучи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою в групі з ОСОБА_4, вирішив незаконно заволодіти транспортним засобом. З цією метою 9 січня 2005 року близько 2-ої години проникли на подвір'я господарства потерпілого ОСОБА_5., розташованого у АДРЕСА_1, де намагались запустити двигун автомобіля марки ГАЗ-САЗ, вартістю 5500 гривень, проте не змогли з незалежних від їх волі причин.

Тієї ж доби і в тому ж місті, близько 3-ої години, ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 проникли в належний потерпілому ОСОБА_6. гараж і заволоділи його автомобілем ВАЗ 2121, який внаслідок невмілого керування пошкодили на загальну суму 3900 гривень.

ОСОБА_3, знаючи про неповноліття ОСОБА_4, втягнув його в злочинну діяльність.

В апеляційному порядку вирок суду не переглядався.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, посилаючись на необґрунтованість застосування до ОСОБА_3 ст. 69 КК України, порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора ОСОБА_2, який просить вироку скасувати з підстав, наведених у поданні, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повно, всебічно, неупереджено та об`єктивно дослідив зібрані в справі докази, дав їм належну оцінку й дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, що не оспорюється у касаційному поданні.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_3 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, конкретні обставини справи, відомості про його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Зокрема, суд зазначив у вироку, що приймає до уваги тяжкість та кількість вчинених злочинів, відомості про попередню судимість, у тому числі й за вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 28 липня 2004 року за ч. 2 ст. 296 КК України, на який є посилання в касаційному поданні, та негативну характеристику. Поряд з тим зважив на щире каяття винного, його молодий вік, виховування в неповній та матеріально незабезпеченій сім'ї.

Врахувавши наведені обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а також відомості про особу ОСОБА_3, суд відповідно до правил ст. 69 КК України призначив йому покарання, яке за видом та розміром пов'язане з ізоляцією від суспільства, наближене до мінімальної межі найтяжчої санкції однієї із статей звинувачення й є необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

У контексті наведеного слід також зазначити, що прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в судових дебатах просив суд обрати ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України.

Тому доводи касаційного подання про м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання є необґрунтованими та непереконливими.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

відмовити в задоволенні касаційного подання заступника прокурора Тернопільської області.

С у д д і:

Міщенко С.М.                       Косарєв В.І.                          Гриців М.І.