АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-а 373/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Чаус М.О.

Категорія ст. 186, ч. 2, КК Доповідач Журавель О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2010 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Британчука В.В.,

Суддів: Мороза І.М., Журавля О.О.

За участю прокурора Мінакової Г.О., засудженого ОСОБА_1, його захисників Редванюк О.С., адвоката Зуєва М.А.,

розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією захисника - адвоката Зуєва М.А. на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 9 липня 2009 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, українець, громадянин України, із середньою освітою, не працює, одружений, на утриманні малолітня дитина, зареєстрований та мешкає за адресою АДРЕСА_1, судимості не має в силу ст. 55 КК України 1960 року,

засуджений за ч.2 ст. 186 КК України строком на чотири роки.

Розглянувши справу, судова колегія, -

встановила:

ОСОБА_1 визнаний винним у тім, що о 1540 годині 9 березня 2009 року по АДРЕСА_2 вчинив відкрите із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, викрадення майна ОСОБА_2 на загальну суму 1210 гривень та зник з місця події, але невдовзі був затриманий.

Справу розглянуто із застосуванням положень ст. 299 КПК України.

В своїй апеляції та доповненнях до неї захисник засудженого адвокат Зуєв М.А. вважає, що суд першої інстанції не вірно визначив можливість розгляду справи по суті із застосуванням ст. 299 КПК України, внаслідок чого допустив істотну неповноту судового слідства і прийняв у справі помилкове рішення, а тому просить вирок щодо його підзахисного скасувати і справу направити на новий судовий розгляд у той же суд, але іншим складом суддів.

На обґрунтування він заявляє, що фактично його підзахисний послідовно на досудовому слідстві і в суді визнавав себе винним лише частково, заперечуючи застосування будь-якого насильства до потерпілої; показання останньої на досудовому слідстві відзначались непослідовністю та внутрішніми суперечностями; суд першої інстанції фактично змусив його підзахисного погодитись на застосування ст. 299 КПК України, оскільки наполегливо і біля трьох разів вимагав визнати себе винним повністю з метою уникнути необхідності виклику в судове засідання свідків події.

Крім того, перед судовими дебатами головуючий, без оголошення перерви, дозволяв державному обвинувачеві виходити із залу судового засідання ніби для узгодження позицій,що, на думку апелянта, вказує на можливий сторонній вплив на суд.

Заслухавши доповідь судді, виступи адвоката, захисника та засудженого на підтримку апеляції, а прокурора - проти її задоволення, провівши судові дебати, надавши останнє слово засудженому, судова колегія визнає наступне.

Всупереч міркуванням апелянта, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про порушення судом першої інстанції положень ст. 299 КПК України щодо визначення обсягу дослідження доказів, а також його посилання на обвинувальний ухил та можливий вплив на суд з боку сторонніх осіб.

Навпаки, відповідно до протоколу судового засідання, суд ретельно виконав вимоги вказаної вище правової норми, пояснив її положення підсудному ОСОБА_1, який після цього підтвердив, що ці положення йому зрозумілі і, оскільки він повністю визнає себе винним, просить розглянути справу без допиту потерпілої, свідків, по дослідженню інших доказів та просить допитати лише його і дослідити матеріали, що характеризують його особу.

Про це ж він вчинив підпис у документі від 9 липня 2009 року на а.с. 142, де викладені положення ст. 299 КПК України та зазначено, що він не заперечує, щоб у судовому засіданні не досліджувались матеріали кримінальної справи, не допитувались потерпілі, свідки відносно доведеності його вини, які стосуються фактичних обставин справи (цивільного позову), які ним не оспорюються, обмежившись тільки допитом його.

Зазначені в апеляції доводи захисника щодо того, що суд першої інстанції фактично змусив його підзахисного погодитись на застосування ст. 299 КПК України, оскільки наполегливо і біля трьох разів вимагав визнати себе винним повністю з метою уникнути необхідності виклику в судове засідання свідків події, а також про можливий сторонній вплив на суд не підтверджені матеріалами справи та будь-якими доказами апелянта, а тому не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.

Більше того, суд першої інстанції ці доводи обґрунтовано визнав зауваженнями на протокол судового засідання, встановленим порядком розглянув ці зауваження та відхилив їх, переконливо обґрунтувавши та вмотивувавши своє рішення. ( а.с. 199)

У протоколі судового засідання (а.с. 144) викладено показання ОСОБА_1, в яких

він повністю визнав себе винним у вчиненні відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_2 із застосуванням насильства, що не було небезпечним для її життя та здоров'я, підтвердивши, що підійшов ззаду, за обличчя потягнув у сторону, від чого ОСОБА_2 впала. Після цього утримував її на землі, вдаривши, придавив її голову ногою, вирвав сумку і втік.

Визнав засуджений свою провину повністю і виступаючи в судових дебатах та з останнім словом. (а.с. 145)

В цих частинах зауважень на протокол судового засідання не надходило.

Заявив він про повне визнання своєї провини і в ході досудового слідства при допиті як обвинуваченого ( а.с. 79), хоча й відмовився при цьому давати показання на досудовому слідстві.

Під час попереднього розгляду справи судом першої інстанції адвокат Зуєв М.А. в інтересах підсудного заявляв клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м'який, мотивуючи, зокрема, повним визнанням ОСОБА_1 своєї провини та щирим каяттям. ( а.с.,136)

Щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1 зазначене і в обвинувальному висновку як пом'якшуюча обставина, яка була врахована і судом при вирішенні питання про визначення виду і міри покарання винному.

Покарання засудженому обране мінімальне, передбачене санкцією ч.2 ст. 186 КК України, з урахуванням конкретних обставин справи, відомостей про особу засудженого, зокрема стан його здоров'я та здоров'я членів його родини, повного визнання своєї провини, щирого каяття, сприяння у розкритті злочинів, характеристики по місцю проживання та інших обставин, які вказані у вироку, а тому воно не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної суворості.

Таким чином, не знаходячи приводів та підстав для зміни чи скасування вироку і задоволення апеляції, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, судова колегія, -

ухвалила :

Апеляцію захисника - адвоката Зуєва М.А. на вирок Дніпровського районного суду Києва від 9 липня 2009 року відносно ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.

Судді: