Справа № 388/556/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2018 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про розірвання договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з цим позовом, посилаючись на те, що є власником земельної ділянки площею 5,86 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

У 2009 році до позивачки звернувся ОСОБА_5 з пропозицією придбати земельну ділянку за п'ять тисяч гривень.

Дійшовши згоди щодо купівлі-продажу земельної ділянки у нотаріуса посвідчила довіреність його матері, тобто ОСОБА_6, яка мала в її інтересах укласти договір купівлі-продажу.

У 2012 році ОСОБА_4 дізналась, що в Україні діє мораторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому юридично не могла продати земельну ділянку.

Після цього звернулась до нотаріуса та скасувала довіреність.

17 серпня 2012 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Фоміних В.В. зареєстровано припинення довіреності від 9 грудня 2009 року, номер у реєстрі 1776.

Після припинення довіреності ОСОБА_4 звернулась до відповідачів щодо повернення належної їй земельної ділянки, однак їй пояснили, що земельна ділянка продана ОСОБА_5

ОСОБА_4 будучи особою похилого віку та юридично необізнаною вирішила, що має місце продаж земельної ділянки.

У середині 2017 року ОСОБА_4 з податкового органу надійшло повідомлення щодо сплати заборгованості за земельним податком.

Після цього ОСОБА_4 дізналась, що до цього часу є власником земельної ділянки, а тому має заборгованість зі сплати земельного податку.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 з'ясувала, що належну їй земельну ділянку ОСОБА_6 передано в оренду ОСОБА_5 на сорок дев'ять років.

16 січня 2018 року ОСОБА_4 отримала договір оренди землі кадастровий номер НОМЕР_3 укладений на строк сорок дев'ять років, зареєстрований 12 серпня 2013 року, номер запису про речове право 2090343.

З цього часу позивачка дізналась, що ОСОБА_6 від її імені укладено фіктивний договір оренди землі на строк сорок дев'ять років, замість обумовленого договору купівлі-продажу.

ОСОБА_4 зазначає, що спірний правочин укладено ОСОБА_6 в її інтересах після припинення довіреності, відповідно відсутнє волевиявлення позивачки на його укладення, тобто є підстави для визнання правочину недійсним.

За змістом п. 9 договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4 % від грошової оцінки земельної ділянки.

ОСОБА_5 не сплатив ОСОБА_4 орендну плату за 2012-2017 роки, відповідно є підстави для припинення права користування земельною ділянкою.

За вищезазначених обставин ОСОБА_4 просить розірвати спірний правочин.

У судовому засіданні представники позивачки ОСОБА_4 за довіреністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов підтримали за обставин зазначених у ньому, попросили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, відзив на позов не надіслав, однак надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов не визнає.

Відповідачка ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні. Суду пояснили, що ОСОБА_6 укладаючи спірний правочин діяла в інтересах ОСОБА_4 ОСОБА_5 зобов'язаний був сплачувати орендну плату, однак між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були грошові боргові зобов'язання, а тому ОСОБА_6 вважала, що це усний взаєморозрахунок за зобов'язаннями. Фактично орендну плату не отримувала. Це взаємозалік.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, відповідачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову частково з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_4 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, виданим 3 червня 2003 року Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області є власником земельної ділянки площею 5,86 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 4).

10 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 через представника за довіреністю № 1776 від 9 грудня 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено договір оренди землі площею 5,86 га, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 2090343 від 12 серпня 2013 року (а. с. 6, 7, 13, 14). Строк дії договору сорок дев'ять років.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом скороченого витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 15 листопада 2017 року № 35233304 довіреність посвідчену 9 грудня 2009 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Фоміних В.В., зареєстровану за № 1776, бланк ВМО 649418 на строк дії до 9 грудня 2029 року припинено 17 серпня 2012 року цим самим нотаріусом (а. с. 8).

Отже спірний правочин укладено ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності № 1776 від 9 грудня 2009 року в інтересах ОСОБА_4, що на момент вчинення правочину була припинена.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За змістом пунктів 5, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже відсутність волевиявлення учасника правочину на його укладення, а також вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину за позовом заінтересованої особи.

У цій справі позивачка ОСОБА_4 оспорюючи правочин за вищезазначених підстав, вимог про визнання спірного правочину недійсним за цих підстав не заявляє, а такі доводи не є підставою для розірвання договору.

Про те, що цей позов заявлений про розірвання спірного правочину з підстав систематичного невиконання зобов'язань за ним зазначено в судовому засіданні представниками позивачки.

За змістом ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час виникнення правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час виникнення правовідносин) орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до вказаного, документом, що підтверджує виконання зобов'язання є, зокрема розписка про одержання виконання, наявність у боржника боргового документа, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Згідно з п. 8 спірного Договору від 10 жовтня 2012 року, його укладено на сорок дев'ять років.

За змістом пунктів 9, 11 Договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься до 20 листопада поточного року.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на момент виникнення правовідносин) передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема своєчасного внесення орендної плати.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_5 не виконував зобов'язання за Договором оренди землі від 10 жовтня 2012 року у частині сплати орендної плати, починаючи з початку строку дії правочину та до тепер, оскільки до укладення цього правочину між ОСОБА_6, яка не є стороною спірного правочину та ОСОБА_4 існували зобов'язання за іншим правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

З огляду на вищезазначене, оскільки у цій справі суд установив систематичну несплату ОСОБА_5 орендної плати, відповідно наявні підстави для розірвання спірного Договору.

Спірні правовідносини, що є предметом цієї справи виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - сторонами спірного правочину, а відтак пред'явлення вимог про розірвання договору оренди землі з підстав невиконання зобов'язань за цим договором до третьої особи є необґрунтованим, відповідно у позові до ОСОБА_6 слід відмовити.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Отже цей позов згідно з положеннями ст. 176 ЦК України є позовом майнового характеру.

Оскільки вимоги майнового характеру у цій справі підлягають задоволенню повністю, відповідно з відповідача ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь позивачки судовий збір у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 18, 21, 22, 32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення договорів оренди землі), ст. 141 ЗК України, ст. 545 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про розірвання договору оренди землі.

Розірвати договір оренди землі укладений 10 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 12 серпня 2013 року, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про речове право за номером 2090343.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (проживає за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок) понесених та документально підтверджених судових витрат.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 21 серпня 2018 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський