Справа № 509/4503/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

відповідачки ОСОБА_1 та її представниці ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

17 листопада 2017 року, представник ПАТ КБ «ПриватБанк», яке з 21.05.2018 р. відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» змінило свою назву на АТ КБ «ПриватБанк», що не тягне за собою правонаступництва, а має наслідком проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу в ЄДРЮОФОПГФ, пов'язаних зі зміною назви, звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що відповідно до договору № б/н від 12.01.2012 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» надав, а відповідачка отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, банк керується п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

В позові стверджується, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» - складає між нею та банком договір, про що свідчить особистий підпис відповідачки у відповідній заяві. Відповідно до умов кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, в який позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами згідно умов надання кредиту.

В порушення умов договору, відповідачка свої кредитні зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 30.09.2017 р., у відповідачки перед банком утворилась заборгованість у розмірі 69264,68 грн., яка складається з : 4985,43 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 57308,72 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3196,02 грн. - заборгованість за пенею та комісією та штрафів згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, а саме 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 3274,51 грн. - штрафу (процентної складової), які представник банку у позові, просив суд стягнути з відповідача та суму судового збору у розмірі 1600 грн. на користь банку.

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, надавши до свого позову письмове клопотання, в якому позов підтримав у повному обсязі та на підставі ч. 5 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення по справі (а.с. 3).

Заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 11.01.2018 р. позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 69264,68 грн., яка складається з : 4985,43 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 57308,72 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3196,02 грн. - заборгованість за пенею та комісією та штрафів згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, а саме 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), 3274,51 грн. - штрафу (процентної складової) та суму судового збору у розмірі 1600 грн. (а.с. 45).

Ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 23.02.2018 р. - заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 11.01.2018 р. за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано і передано справу до канцелярії суду для подальшого автоматизованого розподілу (а.с. 92).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2018 р. вказані матеріали цивільної справи розподілені у провадження судді Овідіопольського райсуду Одеської області Гандзій Д.М. (а.с. 43).

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, надавши до свого позову письмове клопотання, в якому позов підтримав у повному обсязі та на підставі ч. 5 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення по справі (а.с. 3).

Відповідачка та її представниця за нотаріально посвідченою довіреністю в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову повністю, з підстав його необґрунтованості та безпідставності і з мотивів, викладених і письмових відзивах (поясненнях) на позов та заяві про застосування строків загальної та спеціальної позовної давності по даній справі до спірних правовідносин, в яких просили суд, відмовити у задоволенні позову, а також посилаючись на відсутність письмового кредитного договору між банком та відповідачкою і відсутність належного розрахунку позову.

Заслухавши думку відповідачки та її представниці, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 265 ЦПК України - у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Стаття 1056-1 ЦК України передбачає, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов'язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В позові йдеться про те, що відповідно до договору № б/н від 12.01.2012 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» надав, а відповідачка отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, банк керується п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт (а.с. 10-33).

В позові стверджується, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» - складає між нею та банком договір, про що свідчить особистий підпис відповідачки у відповідній заяві. Відповідно до умов кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, в який позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами згідно умов надання кредиту, в обґрунтування чого, позивачі надали до позову копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 8,9).

Як стверджується в позові, в порушення умов договору, відповідачка свої кредитні зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 30.09.2017 р., у відповідачки перед банком утворилась заборгованість у розмірі 69264,68 грн., яка складається з : 4985,43 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 57308,72 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3196,02 грн. - заборгованість за пенею та комісією та штрафів згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, а саме 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 3274,51 грн. - штрафу (процентної складової), розрахунок якої був наданий позивачами до свого позову (а.с. 6-7).

Так, відповідно до ст.ст. 11,13,14 ЦК України - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг - банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з подальшою зміною його розміру відповідно до кредитної історії.

Згідно з пунктом 1.1.7.3.1 Умов та правил надання банківських послуг - строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів, видатків банку становить 50 років.

Стаття 202 ч. 1 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами 1 та 1 статті 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам в яких установлено позовну давність тривалістю в п'ятдесять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.

Суд встановив, що в матеріалах справи - відсутні належні та допустимі докази, передбачені ст.ст. 76-83,89 ЦПК України, які б підтверджували, що саме зазначені вище «Умови та правила надання банківських послуг» розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, а саме відсутній відповідний підпис позичальника під вказаними Умовами.

Також, на думку суду, позивачами не надано суду документальних і належних доказів про те, які саме Умови та Правила були розміщені на сайті банку на час відкриття банківського рахунку, тобто на час укладення договору приєднання - 12.01.2012 р., зокрема до яких саме Умов та Правил приєднався та зобов'язалася виконувати відповідачка (позичальник), підписавши заяву про приєднання до Умов надання банківських послуг, а тому суд не приймає до уваги Умови та Правила, надані банком до суду, оскільки з їх змісту не вбачається чи були вони чинні та діяли на час підписання відповідачкою вказаної вище заяви до їх приєднання, і що саме до цих Умов приєдналася відповідачка, прийняла їх і зобов'язалася виконувати, а також що саме ці Умови разом із заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування, підписаний сторонами.

З наданої копії Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів, не вбачається чим саме підтверджується дата їх публікації та набрання чинності, а також розміщення саме цих документів на інтернет-сайті банку в загальному доступі та копії локального акту позивачів про їх затвердження та введення в дію.

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Однак, позивачами не надано суду переконливих та обґрунтованих доказів, з яких вбачається що відповідачка підписавши заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг приєдналася та зобов'язалася виконувати саме ці Умови що містяться в матеріалах справи.

Суд не приймає до уваги в якості доказу надану представником позивача копію анкети-заяви, оскільки позивачами не надано достатніх та достовірних доказів на підтвердження того факту, що ця копія була зроблена з оригіналу вищезазначеного документа, який є допустимим доказом відповідно до ст. 78 ч. 2 ЦПК України.

Також, суд враховує, що позивачі ухилилися від всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи щодо обставин укладення і умов цивільно-правової угоди між сторонами, на підставі якої пред'явлено позов, що на думку суду, унеможливлює обґрунтовану правову оцінку доводам про правомірність позовних вимог.

Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, як це вказано у Правовій позиції ВСУ у справі 6-16цс15 від 11 березня 2015 року), а саме - позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм - Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років (в даному конкретному випадку тривалістю до 50 років згідно з п. 1.1.7.31 Умов) - не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови - не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності - немає.

У зв'язку із цим доводи позичальника про не ознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) - не можна визнавати необґрунтованими, а тому, відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, беручи до уваги те, що Умови і Правили надання банківських послуг - не містять підпису відповідачки та відсутні переконливі докази з яких вбачається що відповідачка, підписавши заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг приєдналася та зобов'язалася виконувати саме ці Умови, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.

Отже, обставини, що покладені в основу позовних вимог - не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Крім вищевикладеного, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.

Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 12.01.2012 року, укладеного між позивачами та відповідачкою станом на 30.09.2017 року вбачається, що у відповідачки начебто виникла заборгованість за наданим кредитом з 22.10.2012 року.

Однак, згідно з випискою про здійснення операцій відповідачка здійснила останню операцію по картці 10.06.2014 року, шляхом поповнення готівкою у терміналі 10.06.2014 року у розмірі 1000 грн., та шляхом зняття готівки у банкоматі у сумі 950 грн.10.06.2014 року.

При чому, термін дії картки до 08.2016 року.

В той же час, відповідно до розрахунку, банком нараховано заборгованості відповідачці по 30.09.2017 рік.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий - до 08.2016 року (строк дії картки), а відтак, у межах строку кредитування до 08.2016 року відповідачка мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а отже нараховані позивачем проценти після строку дії картки, з серпня місяця 2016 року по день звернення не підлягають задоволенню, про що було вказано у п. 54 Постанови Верховного Суду від 28.03.2018 р. по справі №14-10цс18.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Судом встановлені такі обставини, зокрема, строком здійснення останньої операції по картці є 10.06.2014 року, день звернення в суд із позовом 08.11.2017 року, тобто після спливу трирічного строку для звернення до суду із позовними вимогами.

Щодо збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій вказаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі підвищення банком процентної ставки - з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі - якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку, про що було вказано у Правовій позиції ВСУ у справі №6-1374цс17 від 11 жовтня 2017 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачами - не надано до суду належного і допустимого доказу про те, чи була повідомлена відповідачка про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, а тому слід відмовити в задоволенні позову у частині про стягнення з відповідачки збільшеної процентної ставки за користування кредитом.

Суд приходить до висновку, щодо необґрунтованості вимоги позивача про стягнення з відповідачки збільшеної процентної ставки за користування кредитом.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) суд керується наступним.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема - у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України - ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами договору, а саме пунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України - штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 та у справі №6-1374цс17 від 11 жовтня 2017 року.

Судом не встановлено достатніх правових і фактичних підстав для покладення на відповідачку в судовому порядку обов'язку сплати передбачених позовом коштів, позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

В даному випадку, враховуючи порушення позивачами умов ст. 207 ЦК України щодо недотримання суттєвих та істотних вимог до правочину, суд відмовляє у задоволенні позову саме через його безпідставність і необґрунтованість, а не через пропущення позивачами строків позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 525,526,530,549,550,599,617,625,634,1048,1050,1054,1056-1 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 20.08.2018 р.

Суддя Гандзій Д.М.