Справа № 307/172/23

Закарпатський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

28.11.2023                 м. Ужгород

       Закарпатський апеляційний суд у складі :

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

суддів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретарки судових засідань - ОСОБА_4 ,

та учасників судового розгляду: захисників обвинуваченого ОСОБА_5 , адвокатів ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні № 11-кп/4806/642/23, за апеляційною скаргою, яку подав захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2023 року, задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 12022071160000413, внесеному 18 липня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) щодо обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 і ч. 6 ст. 152 КК України,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, румуна, з початковою загальною освітою, непрацюючого, одруженого,

й обрано щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 24 год 00 хв 14 грудня 2023 року, без визначення розміру застави.

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

В ухвалі суду вказується на те, що у провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження за №12022071160000413, відомості про кримінальне правопорушення в якому 18 липня 2022 року внесені до ЄРДР за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 і ч. 6 ст. 152 КК України, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, за які може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. 13 жовтня 2023 року до місцевого суду прокурор подав клопотання про обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, без визначення розміру застави. В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що 20.07.2022 ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду відносно підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами колегії суддів Тячівського районного суду (11.10.2022, 07.12.2022, 13.01.2023. 22.02.2023, 10.04.2023, 06.06.2023). Надалі, 24.07.2023 колегія суддів Тячівського районного суду повторно продовжила строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 строком на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки до того часу в судовому засіданні не були допитані малолітня потерпіла ОСОБА_8 , малолітній свідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та інші. Відтак, ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 07.09.2023 змінено відносно обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 152, ч.6 ст. 152, ч.3 ст. 15, ч.6 ст.152 КК України, ОСОБА_5 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт без застосування електронних засобів контролю за адресою місця постійного проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 , та встановлено обов`язки, серед яких: цілодобово не залишати місце постійного перебування; утримуватись від спілкування із свідками тощо. При цьому апеляційна інстанція визначила місце перебування обвинуваченого в будинку, де разом з ним проживають свідки - ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 , а по сусідству живуть інші свідки - ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Прокурор у клопотанні вказує на те, що звільнившись з-під варти, обвинувачений одразу проявив неповагу до суду і умисно порушив порядок відбування цілодобового домашнього арешту, та майже тиждень безперешкодно (для святкування виходу з місць позбавлення волі) відвідував своїх родичів, які проживають у АДРЕСА_1 . На підтвердження цих фактів 13.09.2023 прокурор надав відповідні фотознімки, на яких зображений ОСОБА_5 зі своєю дружиною ОСОБА_13 біля будинку своєї тітки ОСОБА_18 , який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що знаходиться на відстані приблизно за 300 метрів від місця свого постійного проживання, після чого ОСОБА_5 прямує до лісу. При цьому, законний представник малолітньої потерпілої - ОСОБА_19 на фотознімках впізнав обвинуваченого та його дружину. Окрім того, під час розгляду клопотання у суді малолітня потерпіла і малолітній свідок у присутності двох психологів, перекладача та самого обвинуваченого ОСОБА_5 вкотре підтвердили, що панічно бояться обвинуваченого, після того як його звільнили з місць попереднього ув`язнення і на даний час він проживає поряд з їхнім будинком. Це стосується не лише напруженої обстановки в судовому засіданні, а взагалі вони не можуть спокійно виходити з будинку, гратися на подвір`ї, ходити на вулицю, відвідувати школу. Внаслідок вищевказаних злочинних дій та систематичних погроз малолітні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перенесли тяжкі психічні травми, що негативно відобразилося на їх психічному та фізичному здоров`ї, а психотерапевтичне лікування продовжується по теперішній час. За таких обставин запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю не може належним чином забезпечити дотримання обвинуваченим ОСОБА_5 своїх процесуальних обов`язків. Прокурор у клопотанні також зазначає, що ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 на даний час не відпали, а саме: обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та малолітню потерпілу у цьому провадженні, продовжити вчиняти інші злочини. Враховуючи відсутність соціальних зв`язків у обвинуваченого за місцем проживання та реєстрації, а також тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаних злочинів; існування на даний час ризиків, прокурор просить задовольнити подане ним клопотання та обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_6 , подав до суду клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби. Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_5 не допустив жодного порушення режиму і не робив спроб: переховуватися від суду, з`являвся на всі виклики; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів; незаконно впливати на потерпілу, свідків, експертів; перешкоджати кримінальному провадженню та не вчинив іншого кримінального правопорушення чи продовжив кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Окрім цього сторона захисту вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_5 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, родину, двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягається вперше. У зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час.

Судом встановлено, що стороною обвинувачення доведено наявність обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 і ч. 6 ст. 152 КК України, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, за які може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, і є наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор. Так, існує ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки у разі визнання його винуватим, ОСОБА_5 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років. Також існує ризик незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на малолітню потерпілу та свідків, позаяк на даний час триває судовий розгляд, а саме - стадія дослідження доказів; малолітня потерпіла ОСОБА_8 та малолітній свідок ОСОБА_9 під час допиту, у якому оголошено перерву через їх психологічний стан, у присутності представників та психологів повідомили, що бояться ОСОБА_5 і їх психологічний стан погіршився після звільнення ОСОБА_5 з-під варти, оскільки вони проживають по сусідству. Крім цього, діти зазначили, що ОСОБА_5 неодноразово погрожував малолітній потерпілій, що її задушить, а свідка обіллє окропом. Також діти бояться самі ходити в школу, вчителі телефонують, щоб дітей забирали зі школи. Можливість впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на інших свідків, зокрема, на свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_20 підтверджується тим, що згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, долученого до обвинувального акту, ці свідки проживають за однією адресою, за якою ОСОБА_5 було визначено місце перебування під домашнім арештом. Однак, на даний час вказані свідки судом не допитані. Водночас, на переконання суду, ризики знищення, приховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення прокурором під час розгляду клопотання не доведено, оскільки докази на даний час органом досудового розслідування зібрані, триває їх дослідження, а також не доведений ризик повторного вчинення ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення, зважаючи на те, що обвинувачений раніше не судимий. Отже, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаних злочинів; існування на даний час ризиків, зазначених прокурором у клопотанні, та доведених під час розгляду клопотання, які є реальними, триваючими, об`єктивно існують, свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для їх запобігання та меті забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 , покладених на нього процесуальних обов`язків. З огляду на наведене, клопотання прокурора задоволено, обрано щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Окрім того, з огляду на вищенаведене, колегія суд констатує, що відсутні достатні підстави для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_6 про обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу вигляді домашнього арешту в нічний час доби.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_6 , вказує на те, що ухвала суду є незаконною, такою, що підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що місцевий суд не врахував те, що підозра  ОСОБА_5  є необґрунтованою, надані стороною обвинувачення докази не містять отриманих у передбаченому КПК України порядку фактичних даних, підтверджуючих факт зґвалтування ОСОБА_5  малолітньої потерпілої за обставин, зазначених в обвинувальному акті. Звертає увагу на недоведеність  ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які прокурор вказує у клопотанні, а також на те, що місцевий суд проігнорував той факт, що прокурор під час розгляду клопотання зазначив, що йому не відомо про факти звернення потерпілих чи інших осіб до правоохоронних органів з приводу порушення ОСОБА_5  умов домашнього арешту чи порушення покладених на нього обов`язків. Апелянт також зазначає, що місцевий суд в оскаржуваній ухвалі визнав наявними ризики, на які посилався прокурор у клопотаннях про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на тримання під вартою від 12 вересня і 05 жовтня 2023 року, які в ухвалах від 13 вересня та від 06 жовтня визнані цією ж колегією суддів відсутніми, без посилання в цій ухвалі на нові ризики, посилання на які відсутні і в клопотанні прокурора від 13 жовтня 2023 року, чим проявив істотну суперечність. Суд також проігнорував той факт, що обвинувачений  ОСОБА_5  потребує медичних консультацій і лікування, оскільки, перебуваючи більш ніж півроку під вартою, не отримував належного лікування. Просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою змінити щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід тримання під вартою на більш м`який, а саме – домашній арешт у нічний час доби, без застосування електронного засобу контролю.

Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення захисників обвинуваченого ОСОБА_5 , адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Апеляційна скарга розглядаються за відсутності прокурора та обвинуваченого, неявка яких, з огляду на положення ст. 405, 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. Приймаючи рішення про розгляд справи за відсутності вищевказаних осіб апеляційний суд бере до уваги, що: прокурор та обвинувачений належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги; заяви про відкладення розгляду апеляційної скарги обвинувачений не подавав; в апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого і від нього не надходило клопотань про бажання брати участь у розгляді апеляційної скарги; захисники не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги без участі прокурора та обвинуваченого. При оцінці заяви в. о. керівника Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_21 про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з тим, що прокурор ОСОБА_22 перебуває на лікарняному, апеляційний суд бере до уваги те, що розгляд апеляційної скарги вже неодноразово відкладався, у тому числі і на підставі клопотання сторони обвинувачення, і при цьому, стороною захисту не надано жодних відомостей та доказів, які б свідчили про неможливість участі інших прокурорів із числа Тячівської окружної прокуратури у розгляді апеляційної скарги. Тому, обставини, на які посилається прокурор в заяві про відкладення розгляду апеляційної скарги, не визнаються поважними та не дають підстав для відкладення судового засідання.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 29 Конституції України кожна особа має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований, або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку визначеному законом.

Указані гарантії права на свободу та особисту недоторканість, які передбачені ст. 29 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції ), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції». У п. 1 ст. 1 цього Закону зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію ст. 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини у всіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 закону України «Про виконання рішень та практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК суд першої інстанції зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов`язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 9 КПК.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності застосування чи продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, у порядку ст. 331 КПК, повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Як вбачається з матеріалів контрольного провадження, на розгляді Тячівського районного суду перебуває кримінальне провадження № 12022071160000413 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 4, 6 ст. 152, ч. 3 ст. 15 ч. 6 ст.152 КК України.

Апеляційним судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду від 20.07.2022 щодо підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами колегії суддів Тячівського районного суду (11.10.2022, 07.12.2022, 13.01.2023. 22.02.2023, 10.04.2023, 06.06.2023).

24.07.2023 колегія суддів Тячівського районного суду вчергове продовжила строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 строком на 60 днів без визначення розміру застави.

07 вересня 2023 року ухвалою Закарпатського апеляційного суду скасовано ухвалу Тячівського районного суду від 24.07.2023 та змінено щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід із тримання під вартою на інший, більш м`який, запобіжний захід, цілодобовий домашній арешт без застосування електронних засобів контролю із покладенням на обвинуваченого відповідних процесуальних обов`язків. Встановлено строк дії запобіжного заходу - цілодобовий домашній арешт без застосування електронних засобів контролю із покладенням на обвинуваченого відповідних обов`язків, до 22.09.2023.

Ухвалою Тячівського районного суду від 16.10.2023 щодо обвинуваченого ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 год 14 грудня 2023 року без визначення розміру застави.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий суд, обґрунтовуючи своє рішення про застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, послався на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його вини, наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також на те, що застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання вказаним ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, колегія суддів бере до уваги положення ст. ст. 176, 178, 183 КПК України, відповідно до яких, тримання особи під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.

Однак, під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про повторне застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дотримані не були.

Так, місцевий суд, повторно обравши щодо обвинуваченого ОСОБА_5 найбільш суворий запобіжний захід, не з`ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти заявленим прокурором ризикам, зокрема переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілу.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського Суду з прав людини, що згідно з ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України, є частиною національного законодавства щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (рішення у справі «Руденко проти України»).

В контексті п. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «W.v. Switzerland», строк тримання особи під вартою повинен бути розумним і не може оцінюватись абстрактно. Питання розумності знаходження обвинуваченого під вартою повинно оцінюватись в кожній справі відповідно до її специфічних рис. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі лише, якщо є специфічні ознаки суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає правило поваги до свободи особи («W.v. Switzerland judgment of 26 Januaru 1993, Series A no. 254 – A, p. 15, § 30)».

Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою чи повторного застосування такого запобіжного заходу має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.

При оцінці зібраних у судовому провадженні доказів, доводів апеляційної скарги, та прийнятті судового рішення, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою містить формальний виклад обставин та базується лише на тяжкості покарання, яке загрожує ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим, а також на вагомості наявних доказів про вчинення ним інкримінованих йому злочинів.

Однак, місцевий суд, погодившись з доводами сторони обвинувачення, викладеними у клопотанні, не оцінив у сукупності всіх обставин даного кримінального провадження, що є обов`язком суду згідно з приписами ст. 178 КПК України.

При цьому, оскаржувана ухвала взагалі не містить належного обґрунтування необхідності застосування щодо обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу.

Також колегія суддів наголошує на тому, що прокурором не було доведено, а місцевим судом не було встановлено переконливих обставин, які б беззаперечно стверджували, що з плином часу заявлені ризики не зменшились та виправдовують подальше застосування до обвинуваченого найбільш суворого виду запобіжного заходу.

Зокрема, ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв`язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бакчиєв проти Молдови»).

Дослідивши зібрані у судовому провадженні докази, колегія суддів  вважає за необхідне зазначити, що у клопотанні прокурор не посилався на дані про те, що у період з 22.09. 2023 (час спливу строку дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту ) до 13.10.2023 ( час звернення прокурора із клопотанням про взяття обвинуваченого під варту) обвинувачений ОСОБА_5 порушував покладені на нього обов`язки під час дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або допускав такі дії, які можуть бути розцінені як недотримання ним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевим судом безпідставно обрано обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, пославшись на необхідність оцінки цінностей суспільства, обґрунтовано послався на Рішення Європейського суду в справі «Летельє проти Франції», одночасно не взявши до уваги викладені у цьому судовому рішенні висновки про те, що попереднє ув`язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку (п. 51 Рішення).

Суд апеляційної інстанції враховує вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

При цьому, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що місцевий суд проігнорував той факт, що прокурор під час розгляду клопотання зазначив, що йому не відомо про факти звернення потерпілих чи інших осіб до правоохоронних органів з приводу порушення ОСОБА_5 умов домашнього арешту чи порушення покладених на нього обов`язків. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що показання потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 про те, що обвинувачений ОСОБА_5 неодноразово погрожував малолітній потерпілій, що її задушить, а свідка обіллє окропом, підлягають до відповідної перевірки та оцінки з прийняттям процесуального рішення у порядку ст. 214 КПК України.

При оцінці тверджень суду про те, що потерпіла  ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_9 ,  ОСОБА_13 ,  ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 ,  ОСОБА_14 ,  ОСОБА_15 ,  ОСОБА_16 та ОСОБА_20 , судом першої інстанції не допитані, і обвинувачений може на них впливати, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали судового провадження не містять відомостей про те, які саме обставини унеможливили суду першої інстанції у період, що становить понад один рік - час тримання обвинуваченого під вартою, допитати вищевказаних осіб.

Також слушними апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд в оскаржуваній ухвалі визнав наявними ризики, на які посилався прокурор у клопотаннях про зміну обвинуваченому запобіжного заходу із цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою від 12 вересня і 05 жовтня 2023 року, які в ухвалах від 13 вересня та від 06 жовтня визнані цією ж колегією суддів відсутніми, без посилання в цій ухвалі на нові ризики, посилання на які відсутні і в клопотанні прокурора від 13 жовтня 2023 року, чим проявив істотну суперечність.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що звертаючись до місцевого суду 12 вересня і 05 жовтня 2023 року, із клопотаннями про взяття обвинуваченого ОСОБА_5 під варту, прокурор посилався на вищенаведені показання потерпілої та свідка, і цим доводам судом дана відповідна оцінка.

Разом із тим, не можуть бути залишені поза увагою і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що обвинувачений ОСОБА_5 потребує медичних консультацій і лікування, оскільки, перебуваючи більш ніж півроку під вартою, не отримував належного лікування.

При цьому, необхідно зауважити, що висновок суду про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 іншого, більш м`якого, запобіжного заходу взагалі не аргументований, носить формальний характер, оскільки суд обмежився лише посиланням на те, що більш м`які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Разом з тим, як встановлено під час апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне місце проживання, будь-які відомості, які б характеризували його з негативної сторони у матеріалах контрольного провадження відсутні, як і докази того, що обвинувачений ОСОБА_5 у період із 07.09. 2023 (час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту ) до 13.10.2023 (час звернення прокурора із клопотанням про взяття обвинуваченого під варту) порушував покладені на нього обов`язки під час дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Сукупність вищенаведених обставин, на переконання колегії суддів, значно знижують встановлені місцевим судом ризики, не свідчить про те, що тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою є виправданим та свідчить про можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу - у виді цілодобового домашнього арешту за місцем його перебування.

За приписами ст.181 КПК, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Разом з тим, береться до уваги те, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» домашній арешт, з урахуванням його ступеня та інтенсивності, вважається позбавленням волі за змістом статті 5 Конвенції.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що, з урахуванням обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, цілодобовий домашній арешт в умовах контролю з боку працівників правоохоронних органів та покладенням відповідних процесуальних обов`язків, здатен запобігти заявленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 .

У зв`язку з чим, вимоги апеляційної скарги про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби не можуть бути задоволені.

Тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції – скасуванню із постановленням апеляційним судом нової, якою клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню із застосуванням щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю та покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.

Приймаючи рішення колегія суддів бере до уваги вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; положення ст. ст. 220, 317 цього ж Кодексу про те, що саме за клопотанням учасників процесу – сторони обвинувачення чи захисту апеляційний суд визначає необхідність дослідження тих чи інших доказів для з`ясування фактичних обставин справи, і те, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б спростовували чи впливали на вищенаведені висновки апеляційного суду, а не з`явившись на розгляд апеляційної скарги без поважних причин сторона обвинувачення самостійно позбавила себе такої можливості.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ст. 177, 181, 183, 199, 331, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу, яку подав адвокат ОСОБА_6 , задовольнити частково.

       Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні, внесеному 18 липня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань та обрано щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 24 год 00 хв 14 грудня 2023 року, без визначення розміру застави, - скасувати.

       Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити частково.

       Обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, без застосування засобів електронного контролю, на строк до 24 год 00 хв 14 грудня 2023 року.

       Обвинуваченого ОСОБА_5 звільнити з – під варти.

       На обвинуваченого ОСОБА_5 покласти такі обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; цілодобово не залишати місце перебування: АДРЕСА_2 ; утриматися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

       Організацію виконання ухвали з доставки обвинуваченого ОСОБА_5 до вказаного вище місця перебування доручити керівництву Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.

       Контроль за виконання ухвали покласти на посадових осіб Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області.

       Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: