ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/1155/22 Номер провадження 22-ц/814/4161/23Головуючий у 1-й інстанції Мирошникова О.Ш. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Прядкіної О.В.

розглянув у порядку письмового провадження в м. Полтава апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 липня 2023 року, ухвалену суддею Мирошниковою О.Ш.

за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в якій посилався на те, що постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника є фіктивною, постанова про призначення суб?єкта оціночної діяльності підлягає скасуванню як похідна та передчасна, а звіт про оцінку майна є неправомірним.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 липня 2023 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Постановляючи ухвалу про повернення скарги без розляду, суд першої інстанції мотивував її тим, що дана скарга подана без додержання положень статті 183 ЦПК України.

Не погодившись із ухвалою місцевого суду, її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив дану ухвалу скасувати, а справу напраити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Від приватного виконавця Скрипника В.Л. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича, в якій посилався на те, що постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника є фіктивною, постанова про призначення суб?єкта оціночної діяльності підлягає скасуванню як похідна та передчасна, а звіт про оцінку майна є неправомірним.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 липня 2023 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Повертаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що при зверненні до суду скаржником не було дотримано вимоги ст. 183 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року; "Беллет проти Франції" від 04 грудня 1995 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається  ЦПК України  та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права, який передбачає право на справедливий суд та пропорційність.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст.183 ЦПК України).

Разом із тим, розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення заявнику скарги на дії приватного виконавця Скрипника В.Л. та не звернув уваги на те, що вимоги ч. 2 ст. 183 Розділу 2 "Заяви з процесуальних питань" ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, а тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.  

Звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом на стадії виконання судового рішення, тому до скарги, яка подається відповідно до статті 447 ЦПК України, застосовуються загальні вимоги (правила) щодо форми та змісту позовної заяви, а не правила, які процесуальний закон визначив для заяв з процесуальних питань (стаття 182 ЦПК України).

Це пояснюється тим, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення. До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, провадження № 61-15520св20; від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, провадження № 61-15478св20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не врахував вищенаведені обставини, допустив порушення норм процесуального права, застосувавши ст. 183 ЦПК України, яка в даному випадку застосуванню не підлягає, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про повернення скарги без розгляду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п. п. 3. 4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 липня 2023 року не відповідає вимогам діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 6, ст. 379 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 липня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:                                                        О. Ю. Кузнєцова

Судді:                                                                     Г. Л. Карпушин

                                                                               О. В. Прядкіна