КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"20" серпня 2018 р. Справа№ 910/406/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенко О.М.

суддів: Зубець Л.П.

Сотнікова С.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДФС у м.Києві на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року

у справі № 910/406/18 (суддя Пасько М.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ПЕРТ"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року у справі № 910/406/18 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ „ПЕРТ" у порядку, передбаченому ст. 95 Закону про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, вирішено інші процедурні питання.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ГУ ДФС України у м.Києві звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року у даній справі та припинити провадження у справі.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Зубець Л.П., Сотніков С.В.

Розглянувши апеляційну скаргу та додані до неї документи, апеляційний суд дійшов висновку, що вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч. 4 ст. 116 ГПК України).

Оскаржувана скаржником ухвала не містить у собі відмітки про дату складання повного тексту, відтак останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року є 12.02.2018 року.

Проте, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу місцевого господарського суду лише 16.07.2018 року, що підтверджується штампом господарського суду міста Києва про одержання апеляційної скарги із зазначенням дати та вхідного номера, тобто з пропуском десятиденного процесуального строку на апеляційне оскарження на п'ять місяців.

Одночасно апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги.

Розглянувши клопотання скаржника про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини не є поважними з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини цього пропуску поважними.

Відповідну заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою.

Відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. Виходячи зі змісту положень ст.ст. 119 та 256 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 ГПК України вирішується судом з своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, наведені норми пов'язують можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами ГПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 13.07.2016 року у справі № Б29/162-10, відповідно до якої одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рябих проти Росії»).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".

Так, звертаючись до суду з клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, скаржник вказує, що про оскаржувану ухвалу останній дізнався лише з інформації від державного реєстратора, що на думку останнього, є поважною причиною для поновлення відповідного строку, натомість жодних доказів на підтвердження викладених обставин суду не надає.

При цьому, судом встановлено, що боржник перебуває на податковому обліку у ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, що підтверджується наявним у справі витягом з ЄДР юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана ухвала господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року про відкриття провадження у справі про банкрутство згідно відмітки канцелярії на зворотньому боці останнього аркушу вказаної ухвали надсилалась судом на адресу податкового органу за місцезнаходженням боржника та вручена ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС 08.02.2018 року, що підтверджується відповідним зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, арк. с. 5).

В подальшому, постановою господарського суду міста Києва від 13.02.2018 року боржника визнано банкрутом, та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута Пономарьова В.А.

Відповідне повідомлення оприлюднено на 14.02.2018 року за № 49337.

Вказана постанова господарського суду міста Києва від 13.02.2018 року згідно відмітки канцелярії на зворотньому боці останнього аркушу надсилалась судом на адресу податкового органу за місцезнаходженням боржника та вручена ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС 16.02.2018 року, що підтверджується відповідним зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, арк. с. 18).

При цьому, судом також встановлено, що 07.03.2018 року ГУ ДФС у м.Києві звернулось до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника на суму 1 150 154,00 грн., яку було прийнято до розгляду ухвалою суду від 16.03.2018 року, копію якої отримано скаржником 23.03.2018 року відповідно до зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 5, арк.с. 3). Вказану заяву було підписано представником податкового органу Посвистаком С.М., який також підписав і дану апеляційну скаргу,

Таким чином, колегія суддів вважає, що вищенаведені обставини доводять факт обізнаності скаржника із наявністю порушеної справи про банкрутство, зокрема і з оскаржуваною ним ухвалою суду першої інстанції, ще у лютому 2018 року, а відтак несвоєчасне оскарження ухвали місцевого господарського суду зумовлене, з огляду на доводи, наведені податковим органом, не об'єктивними обставинами, а обставинами суб'єктивного характеру.

При цьому, судова колегія також враховує, що скаржник у червні 2018 року звертався до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції від 13.02.2018 року та в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказав аналогічні підстави для його поновлення.

Ухвалою суду від 21.06.2018 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для надання інших підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, а ухвалою суду від 06.07.2018 року - відхилено відповідне клопотання у зв'язку з неповажністю наведених підстав та відмовлено скаржнику у відкритті апеляційного провадження.

За таких обставин, скаржник, оскаржуючи ухвалу суду від 01.02.2018 року лише 16.07.2018 року, тобто через п'ять місяців після її прийняття, та заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, навів причини пропуску, які визнані судом неповажними.

Згідно з п. 3 ст. 260 ГПК України в чинній редакції апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, апеляційна скарга ГУ ДФС у м.Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року підлягає залишенню без руху у зв'язку з визнанням причин пропуску строку на подання апеляційної скарги неповажними, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

Крім того, як було зазначено вище, апелянт звернувся до суду із даною апеляційною скаргою 16.07.2018 року, відтак подана апеляційна скарга має відповідати вимогам чинної редакції ГПК України.

Так, статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі, а також докази сплати судового збору.

Згідно ст. 259 ГПК України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Отже, надіслання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам справи листом з описом вкладення є обов'язком заявника апеляційної скарги.

Відповідно до положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії апеляційної скарги з додатками може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ч. 5 ст. 41 ГПК України).

За приписами ст. 1 наведеного Закону про банкрутство сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 26 названого Закону під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Як вбачається з додатків до апеляційної скарги, у якості доказів направлення копії апеляційної скарги підприємству-боржнику та ліквідатору банкрута Пономарьову В.А. скаржником додано фіскальні чеки відділення поштового зв'язку.

Разом з тим, всупереч вищенаведених положень ГПК України, апелянтом не надано відповідних описів вкладення у цінний лист, відтак колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо вмісту вказаних поштових відправлень.

Таким чином, суд не приймає додані до апеляційної скарги докази відправлення іншим учасникам справи копії цієї скарги у якості належних.

Окрім того, судом встановлено, що скаржником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України „Про судовий збір", в редакції чинній на дату подання апеляційної скарги, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання заяви про порушення справи про банкрутство судовий збір становить 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 2.4 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір" за подання апеляційної скарги у справі про банкрутство справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до абзацу 4 статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року про відкриття провадження у справі про банкрутство, яка прийнята за наслідками розгляду заяви ТОВ „ПЕРТ", за подання якої останнім було сплачено 17 620,00 грн. (10х1762) судового збору, відтак за подання даної апеляційної скарги апелянтом мало бути сплачено судовий збір у розмірі 26 430,00 грн. (17 620,00х150%).

Але, як вбачається із апеляційної скарги, апелянтом не подано жодних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, як і не зазначено про такі документи в додатках до скарги.

Натомість скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про відстрочення йому сплати судового збору за подання вказаної апеляційної скарги до прийняття рішення у справі, яке мотивовано тим, що скаржник є бюджетною установою, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету та відповідно до класифікації видатків бюджету видатків на сплату судового збору не передбачено.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до норм ст. 8 Закону України „Про судовий збір" в чинній редакції враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Судова колегія зазначає, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України „Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також те, що вона підпадає під умови, визначені ч. 1 ст. 8 вищезазначеного Закону.

Таким чином, відстрочення сплати судового збору та звільнення від такої сплати є правом суду, а відповідна заява сторони розглядається виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до господарського суду, зокрема, з апеляційною скаргою, та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами.

Проте, як вбачається з апеляційної скарги, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням, в порушення норм статей 73-80 ГПК України, не надано будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ньому обставин та доказів того, що фінансове становище останнього унеможливлює сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Апелянтом не вказано також, що він підпадає під умови, визначені ч. 1 ст. 8 Закону України „Про судовий збір". Крім того, у заявленому клопотанні не наведено та не подано доказів на підтвердження того, що матеріальне становище заявника зміниться протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги та він зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі.

Під час розгляду клопотання скаржника судова колегія також враховує позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі „Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі „Наталія Михайленко проти України", в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини фінансування скаржника та відсутність у нього коштів для сплати судового збору не можуть вважатися безумовною підставою для звільнення від такої сплати або її відстрочення.

Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України „Про судовий збір", господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору чи відстрочення такої сплати.

За таких обставин, оскільки скаржником не надано жодних доказів в обґрунтування відстрочення йому сплати судового збору за подання апеляційної скарги та не підтверджено їх жодними доказами, то у суду відсутні підстави для задоволення клопотання ГУ ДФС у м.Києві про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

У свою чергу, частина 1 ст. 174 ГПК України містить положення, відповідно до якого суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За викладених вище обставин, апеляційна скарга ГУ ДФС у м.Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року підлягає залишенню без руху у зв'язку відсутністю доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, неподанням документів, які підтверджують відправлення іншим учасникам копії цієї скарги і доданих до неї документів, а також визнанням причин пропуску строку на подання апеляційної скарги неповажними, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

Керуючись статтями 234, 255, 256, 258, 259, 260 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню ДФС у м.Києві у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року у справі № 910/406/18.

2. Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.02.2018 року у справі № 910/406/18 - залишити без руху.

3. Надати скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

4. Копію ухвали надіслати учасникам провадження у справі.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Л.П. Зубець

С.В. Сотніков