ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 серпня 2018 року №826/16317/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2

до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_4, заступника Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_5

проскасування рішень від 27.11.2017, зобов'язання вчинити дії,

за участю:

позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Фесик К.О.

представника відповідача - ОСОБА_6

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 серпня 2018 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3, Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_4, заступника Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_5, в якій (із урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:

- скасувати рішення від 27.11.2017 про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державного бюро розслідувань;

- скасувати рішення Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 від 27.11.2017 про призначення ОСОБА_4 першим заступником Директора Державного бюро розслідувань;

- скасувати рішення Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 від 27.11.2017 про призначення ОСОБА_5 заступником Директора Державного бюро розслідувань;

- зобов'язати Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 утриматися від здійснення прав та обов'язків Директора Державного бюро розслідувань;

- зобов'язати першого заступника Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 утриматися від здійснення прав та обов'язків першого заступника Директора Державного бюро розслідувань;

- зобов'язати заступника Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 утриматися від здійснення прав та обов'язків заступника Директора Державного бюро розслідувань.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 за своїм правовим статусом не є і не був легітимним Директором Державного бюро розслідувань, оскільки Указ Президента України від 22.11.2017 №386/2017 «Про призначення ОСОБА_3 Директором Державного бюро розслідувань» є, на думку позивача, незаконним, оскільки саме Кабінет Міністрів України має призначати та звільняти з посад за поданням Прем'єр-Міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, а не Президент України, як це було зроблено Указом Президента України від 22.11.2017 №386/2017. Так, вважаючи, що ОСОБА_3 не є легітимним Директором Державного бюро розслідувань, то подання ним документів щодо державної реєстрації Державного бюро розслідувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та рішення від 27.11.2017 про призначення ОСОБА_4 першим заступником Директора Державного бюро розслідувань, про призначення ОСОБА_5 заступником Директора Державного бюро розслідувань, як наслідок, породжують нелегітимний особовий склад Державного бюро розслідувань та є незаконними.

Представником відповідача - Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що призначення ОСОБА_3 на посаду Директора Державного бюро розслідувань є законним, та, як наслідок, винесені рішення про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державного бюро розслідувань, про призначення ОСОБА_4 першим заступником Директора Державного бюро розслідувань та про призначення ОСОБА_5 заступником Директора Державного бюро розслідувань, також є правомірними, оскільки прийняті на законних підставах. Крім того, представник відповідача наголосив, що Указ Президента України від 22.11.2017 №386/2017 «Про призначення ОСОБА_3 Директором Державного бюро розслідувань» є чинним, його дія не скасована та не призупинена, а обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 базується виключно на посиланнях про протиправність Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017. Також, що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів утриматися від вчинення певних дій, зазначено, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки з боку відповідача не було вчинено дій, які визнані протиправними, також наголошено, що порушення прав позивача має бути реальним та стосуватися індивідуально визначених прав та інтересів останнього, проте порушення прав ОСОБА_2 не підтверджуються жодними доказами, а тому на думку відповідача, не підлягають задоволенню.

Представник ОСОБА_4 також проти позову заперечував з аналогічних підстав, які були викладені представником Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 у своєму відзиві та наведені вище.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 зупинено провадження у справі до вирішення іншим складом суду заяви позивача про відвід судді Літвінової А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 (суддя Маруліна Л.О.) у задоволенні заяви позивача про відвід судді Літвінової А.В. від розгляду адміністративної справи №826/16317/17 - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2018 поновлено провадження у справі №826/16317/17 та продовжено підготовче засідання.

Також, під час підготовчого судового засідання, було продовжено строк для проведення підготовчого провадження, залучено співвідповідачів по справі та витребувано від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації документи, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення від 27.11.2017, а саме - рішення про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Державного бюро розслідувань.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 20.08.2018 позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідачів заперечили проти позову.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України від 22.11.2017 №386/2017 «Про призначення ОСОБА_3 Директором Державного бюро розслідувань» на посаду Директора Державного бюро розслідувань було призначено ОСОБА_3.

ОСОБА_3, на виконання свої посадових обов'язків, 27.11.2017 було прийнято наступні рішення: про призначення ОСОБА_4 першим заступником Директора Державного бюро розслідувань та про призначення ОСОБА_5 заступником Директора Державного бюро розслідувань, а також подано державному реєстратору документи для здійснення державної реєстрації Державного бюро розслідувань як юридичної особи, в результаті чого, Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято рішення про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державного бюро розслідувань.

Позивач, вважаючи ОСОБА_3 за своїм правовим статусом нелегітимним Директором Державного бюро розслідувань, не погоджується з рішеннями від 27.11.2017 та вважає, що вказані спірні рішення підлягають скасуванню, оскільки формують нелегітимний особовий склад Державного бюро розслідувань.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який частину своїх повноважень реалізує спільно із першим заступником Директора Державного бюро розслідувань і заступником Директора Державного бюро розслідувань відповідно до частини другої статті 12 цього Закону.

Директор Державного бюро розслідувань призначається на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до подання комісії з проведення конкурсу (далі - Конкурсна комісія) на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань; перший заступник Директора Державного бюро розслідувань та заступник Директора Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону (частина перша статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

Відповідно до статті 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України (стаття 106 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15.11.2006 №970/2006, указами Президента України оформляються, зокрема, рішення, видані на основі та на виконання Конституції і законів України, якщо хоча б одне з положень рішення розраховано на постійну або багаторазову дію (має нормативний характер), а також рішення, прийняття яких у формі указу передбачено законами України та указами Президента України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, спираючись на незаконність Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017 «Про призначення ОСОБА_3 Директором Державного бюро розслідувань», просить суд скасувати рішення ОСОБА_3 від 27.11.2017, як такі, що винесені нелегітимним директором, а тому підлягають скасування огляду на їх протиправність та відсутність у ОСОБА_3 повноважень щодо їх прийняття, а також рішення про державну реєстрацію Державного бюро розслідування, оскільки документи на таку реєстрацію подавались нелегітимним керівником.

Відповідно до частини першої та пунктів 4, 5, 9 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

З аналізу змісту позовної заяви ОСОБА_2, суд робить висновок, що позовні вимоги останнього обґрунтовуються виключно незаконністю Указу Президента України від 22.11.2017, проте доказів скасування Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017 чи зупинення його дії позивачем суду не надано.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, представником Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 на виконання свого процесуального обов'язку щодо надання доказів по справі та спростування тверджень позивача щодо незаконності Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017 «Про призначення ОСОБА_3 Директором Державного бюро розслідувань», було надано суду ухвалу Верховного Суду від 26.03.2018 у справі №800/567/17 за позовом ОСОБА_2 до Президента України Порошенка П.О. про скасування Указу від 22.11.2017 №386/2017, якою закрито провадження у справі №800/567/17.

Тобто, станом на час розгляду даної адміністративної справи рішення суду, яким було б скасовано чи зупинено дію Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017 - немає, а отже Указ від 22.11.2017 №386/2017 є чинним.

При цьому, суд наголошує, що укази Президента України, згідно з приписами статті 106 Конституції України, є обов'язковими до виконання на території України.

Також, суд звертає, що в даному випадку, Окружний адміністративний суд міста Києва не наділений повноваженнями щодо розгляду питання стосовно законності Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017, оскільки, відповідно до положень статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що посилання позивача на незаконність Указу Президента України від 22.11.2017 №386/2017 жодним чином не підтверджується матеріалами справи, а є лише суб'єктивною думкою позивача, що суперечить вже встановленим обставинам справи.

За таких обставин, суд наголошує, що Указ Президента України від 22.11.2017 №386/2017 є чинним та обов'язковим до виконання, при цьому жодних інших доказів які б свідчили про нелегітимність правового статусу Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 позивачем не наведено.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор Державного бюро розслідувань, зокрема, несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань; організовує роботу Державного бюро розслідувань, визначає обов'язки першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань; координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.

Крім того, перший заступник Директора Державного бюро розслідувань та заступник Директора Державного бюро розслідувань призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням Конкурсної комісії в порядку, передбаченому частинами другою - одинадцятою статті 11 цього Закону (частина перша статті 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Частинами першою та другою статті 14 названого Закону встановлено, що документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі.

У паперовій формі документи подаються особисто заявником або поштовим відправленням.

У разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує його повноваження.

З аналізу норм Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вбачається, що Директор Державного бюро розслідувань наділений низкою повноважень, зокрема і таких, як призначення першого заступника та заступника Директор Державного бюро розслідувань та направлення документів для державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державного бюро розслідувань, що і було зроблено ОСОБА_3, зокрема, шляхом прийняття відповідних рішень від 27.11.2017.

Матеріали реєстраційної справи Державного бюро розслідувань свідчать, що відповідачем було дотримано правила подання документів для державної реєстрації органу державної влади. Відтак, підстав для скасування рішення від 27.11.2017 про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державного бюро розслідувань - немає.

Крім того, суд зазначає, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України.

Так, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Tгnase v. Moldova]).

Наведені вище нормативні положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Так, суд наголошує, що під час розгляду кожної справи, суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства.

При цьому, суд також звертає увагу, що позивачем оскаржуються рішення про призначення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на відповідні посади, проте такі рішення є правовими актами ненормативного характеру, тобто актами індивідуальної дії і стосуються призначення на посаду конкретних осіб, тобто виключно визначених у ньому суб'єктів, і встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб, розраховані на одноразове застосування (призначення особи) і після реалізації вичерпали свою дію.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин спірних правовідносин, позивач не є тією особою до якої буде застосовано спірні рішення про призначення ОСОБА_4 першим заступником Директора Державного бюро розслідувань та про призначення ОСОБА_5 заступником Директора Державного бюро розслідувань, а отже, відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваних рішень не породжує у останнього права на захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 № 9901/22/17 та в ухвалі Верховного Суду від 26.03.2018 № 800/567/17.

Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні приписи містить у собі частина п'ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено протиправності спірних рішень, адже обставини на які посилається позивач, є необґрунтованими, Указ Президента України від 22.11.2017 №386/2017 є чинним та обов'язковим до виконання, крім того, позивачем взагалі не обґрунтовано право свого звернення до суду з даним позовом, в частині скасування рішень про призначення ОСОБА_4 першим заступником Директора Державного бюро розслідувань та про призначення ОСОБА_5 заступником Директора Державного бюро розслідувань.

Як наслідок, суд зазначає, що вимоги позивача в частині зобов'язання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 утриматися від здійснення своїх посадових прав та обов'язків, які фактично спрямовані на зупинення роботи Державного бюро розслідувань, також не підлягають задоволенню, оскільки рішення щодо призначення відповідних осіб на їх посади є чинними, а отже, вказані посадові особи мають відповідні обов'язки щодо виконання покладених на них завдань.

Суд також не бере до уваги посилання позивача про те, що розслідувані Національним антикорупційним бюро України кримінальні провадження за повідомленнями ОСОБА_2, мають бути передані для здійснення досудового слідства до Державного бюро розслідувань склад якого є нелегітимним, оскільки легітимність останнього встановлена судом вище, а тому подальші дії щодо розгляду повідомлень позивача про вчинення кримінальних проваджень будуть розглядатись компетентним органом в межах його повноважень.

Відтак, суд не вбачає порушень прав позивача в контексті даних позовних вимог, враховуючи наведене вище.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Суд зазначає, що в даному випадку, судові витрати не підлягають стягненню на користь ОСОБА_2, зважаючи на відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст рішення виготовлено 21.08.2018.