Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 638/8265/14-ц

провадження № 61-5208св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., МартєваС. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

відповідачі: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6,

треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Шишкіна О. В. від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Довгаль А. П., Коровіна С. Г., Коваленко І. П. від 30 серпня 2016 року,

Встановив:

У травні 2014 року ОСОБА_6 подала до суду позовну заяву до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С. І., про визнання договору недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона 21 листопада 2011 року уклала з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу 2/3 частин квартири АДРЕСА_1. На час укладення вказаного договору вона знаходилася у тяжкому матеріальному стані, хворіла, перебувала на стаціонарному лікуванні і мала намір отримати від нього у позику гроші. Між ними існувала домовленість, що ОСОБА_9 не буде реєструвати на себе право власності на квартиру, а після повернення нею боргу відчужить квартиру на її ім'я. Після того як ОСОБА_9, зловживаючи її довірою, шляхом обману заволодів квартирою, продовжуючи отримувати від неї гроші в рахунок погашення боргу та проценти за користування грошима, не попередив, що зареєстрував квартиру на своє ім'я і перепродав її іншій особі. Вважає, що квартира вибула з її власності поза її волевиявленням.

З урахуванням наведеного просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/3 частин вказаної квартири та витребувати її з чужого незаконного володіння.

У вересні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С. І., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права спільної сумісної власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що порушено його право власності, оскільки він є чоловіком ОСОБА_6 і не був присутнім під час укладення спірного договору купівлі-продажу частини квартири та не міг надавати будь-яких заяв з цього приводу.

З урахуванням наведеного просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/3 частин вказаної квартири, витребувати її з чужого незаконного володіння та визнати право спільної сумісної власності.

У квітні 2015 року ОСОБА_8 звернулася з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С. І., про визнання правочину недійсним, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона уклала з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. При цьому вона не мала на меті укладати договір купівлі продажу і грошей від ОСОБА_9 не отримувала.

З урахуванням наведеного просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини вказаної квартири, витребувати її з чужого незаконного володіння та визнати право власності.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2016 року у задоволенні позовів ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 відмовлено.

Скасованозаходи забезпечення позову за заявою ОСОБА_7, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26вересня 2014 року, зміненої ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року. Скасовано заходи забезпечення позову за заявою ОСОБА_6, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2014 року, зміненої ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2014 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факту введення в оману ОСОБА_9 позивача і третіх осіб при укладенні договору купівлі-продажу квартири сторонами не доведено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законодавства і підстав для його скасування немає.

У касаційних скаргах, поданих у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовів.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 посилаються на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова), правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Упункті 9 Постанови роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Відповідно до частини першоїстатті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми (наприклад: важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити житло та банкрутство, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне терміново укладання правочину). Підставами визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах може слугувати, наприклад - низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі. Таким чином, для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК необхіднаобов'язкова наявність двох зазначених умов.

Відповідно до частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суди встановили на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з 11 лютого 1990року і до тепер перебувають в зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу квартири від 10 червня 1997 року придбала квартиру АДРЕСА_1

07червня 2006 рокуОСОБА_6 подарувала ОСОБА_81/3 частину цієї квартири.

10 листопада 2011 року між ОСОБА_6,ОСОБА_8, з однієї сторони, та ОСОБА_9, з іншою сторони, укладенопопередній договір. Згідно з умовами цьогодоговору сторони зобов'язалися у строк до 11 листопада 2011 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. На забезпечення виконання своїх зобов'язань покупець сплатив продавцям 10 000,00 дол. США.

Цього ж дня 10 листопада 2011року,між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу частини квартири.Згідно з умовамицього договору ОСОБА_8 продала належну їй на праві власності 1/3 частину спірної квартири ОСОБА_9 за ціною 119 710,50грн, що в еквіваленті становило 15 000,00дол.США. При цьому ОСОБА_6 написала заяву на ім'я нотаріуса проте, що вона відмовляється від переважної купівлі вищевказаної частини квартири як її співвласник.

Договір купівлі-продажу 2/3 частинспірної квартири укладено між ОСОБА_6 таОСОБА_9 21 листопада 2011 року. У заяві на ім'я нотаріуса ОСОБА_7 стверджував, що квартира АДРЕСА_1 набута його дружиною ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі за особисті грошові кошти, а тому є її особистою приватною власністю і правовий режим спільного майна подружжя на вищевказане нерухоме майно не поширюється.

Оскільки після укладення договорів купівлі-продажу спірної квартири її мешканці добровільно знятися з реєстраційного обліку та звільнити приміщення відмовилися, ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом про їх виселення.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 жовтня 2013 року, позов ОСОБА_9 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 не перешкоджати ОСОБА_9 в здійсненні його права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселено їх з цієї квартири. В частині зняття їх з реєстрації відмовлено.

На теперішній час вказані судові рішення виконані в примусовому порядку.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки сторони не довели, що договір купівлі-продажу квартири укладено під впливом обману.

У касаційних скаргах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 посилаються на те, що суди не надали належної оцінки тому, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Однак суди належним чином оцінили наявні в матеріалах справи докази та дійшли висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_7 у заяві на ім'я нотаріуса стверджував, що квартира АДРЕСА_1 набута його дружиною ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі за особисті грошові кошти, а тому є її особистою приватною власністю, і правовий режим спільного майна подружжя на вищевказане нерухоме майно не поширюється.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки сторони не довели належними та допустимими доказами правомірності своїх позовних вимог. Крім того, будь-яких доказів (розписок, тощо) того, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 існували договірні відносини з приводу позики, позивач судам не надала.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосували норми статей 230, 233, 234, 655 ЦК України, що регулюють спірні правовідносини, тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Враховуючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, визначених судами попередніх інстанцій. Сторони не заявляли до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська