УХВАЛА

17 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/1119/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. – головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

перевіривши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ–Веста"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Агрикової О.В. – головуючого, Чорногуза М.Г., Жук Г.А. від 14 червня 2018 року та ухвалу Господарського суду міста Києва у складі Чинчин О.В. від 25 січня 2017 року

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА АСТЕР"

до: 1. державного комерційного підприємства "СЕТАМ", 2. товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА Центр"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 – Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів – публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк"

про визнання торгів недійсними та скасування свідоцтва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦ–Веста" 25 червня 2018 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2018 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 25 січня 2017 року у даній справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) Суд зазначає таке.

За приписами пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.

Так подана товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ-Веста" касаційна скарга структурно складається з трьох блоків.

В "першому" з них скаржник в більшості описує відносини, що склалися між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТА Центр".

В "другому" вказує про історію даної справи в частині звернення до місцевого господарського суду із заявою про вступ у справу в якості третьої особи із самостійними вимогами.

Блок "три" касаційної скарги складається з двох пунктів: 1. неправомірні дії суду першої інстанції; 2. – неправомірні дії суду апеляційної інстанції.

Вказуючи про порушення правових норм судом першої інстанції скаржник цитує положення статті 26 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року), перелічує докази, які подавалися ним до суду і в кінці робить висновок, що місцевий господарський суд неправильно такі докази оцінив і тому прийшов до неправильного висновку про повернення заяви чим порушив приписи статті 26 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу, чинній до 15 грудня 2017 року).

Суд зазначає, що особи, які звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту", посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається, а тому усі посилання скаржника, що наведені у "блоці – неправомірні дії суду першої інстанції" взагалі не можуть оцінюватися касаційним судом.

У "блоці – неправомірні дії суду апеляційної інстанції" скаржник зазначає про те, що апеляційний господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі, однак не наводить жодних обґрунтувань, які могли би бути визнані достатніми в розумінні пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), а лише вдається до оціночних понять на кшталт "у пов'язаній справі будуть встановлені обставини, які вплинуть на прийняття рішення у даній справі" й не зазначає про те, яким чином такі дії суду могли вплинути на законність прийнятого ним рішення в контексті здійснюваного перегляду ухвали про повернення поданої заяви про вступ у справу.

Теж саме стосується і посилань скаржника на порушення апеляційним судом приписів статті 56 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ).

Подана товариством з обмеженою відповідальністю "БЦ–Веста" касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову рішень, ухвалених щодо нього судами нижчого рівня, однак касаційний суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) такими підставами є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про застосування до поданої касаційної скарги наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) у вигляді повернення скарги без розгляду.

Керуючись статтями 287, 290, пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ–Веста" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2018 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 25 січня 2017 року у справі № 910/1119/16 разом з доданими матеріалами (в тому числі платіжним дорученням № 424 від 25 червня 2018 року про сплату судового збору) повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.