ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2009 року № 10023/09/ 9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Обрізко І.М.,
Багрія В.М., Улицького В.З.,
Золотому Я.В.,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову у проведенні перерахунку пенсії по інвалідності як чернобильцю,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_5 28.10.2008 року звернувся в суд з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову у проведенні перерахунку пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та просив стягнути 51580,28 грн. недоплаченої пенсії, із зобов’язанням в подальшому виплачувати державну та додаткову пенсію відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком .
В обґрунтування позову вказував на те, що йому встановлена II група інвалідності, пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія для інвалідів II групи у розмірі 75 % від мінімальної пенсії за віком, а ст. 54 вищезгаданого Закону передбачено, що розмір пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Суд виходив з того, що нарахування та виплата позивачу державної та додаткової пенсії, передбаченої ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідачем здійснюється не у відповідності до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», а покликання на постанову Кабінету Міністрів України є безпідставним і таким, що звужує обсяг передбачених законом прав позивача. Разом з тим, зобов’язання відповідача на майбутнє вчиняти певні дії є неаргументованою вимогою позивача, позаяк відсутні факти порушення пенсійних прав останнього з цього приводу.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити стороні позивача в задоволенні позову. Покликання маються на те, що відповідно до ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших громадян» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Оскільки ОСОБА_5 звернувся з заявою від 08.08.2002 року про призначення йому пенсії по-інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до заяви позивачу призначено пенсію згідно з цим Законом. Крім того, місцевим судом не враховано вимог ч.2 ст. 152 Конституції України, а тому рішення № 10-рп Конституційним Судом України набрало чинності з дня ухвалення 22.05.2008 року і зворотної дії в часі немає.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задоволити частково.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_5 є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до 1 категорії, є інвалідом II групи, що підтверджується відповідним посвідченням та який має право, відповідно до ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на призначення державної та додаткової пенсій за шкоду заподіяну здоров’ю.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи сторони відповідача, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших громадян» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
Позивач ОСОБА_5 звернувся з заявою від 08.08.2002 року про призначення йому пенсії по-інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно по його заяві йому призначено пенсію згідно із цим Законом. Тому, підстави для проведення перерахунку державної пенсії по-інвалідності позивачу відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - відсутні, позаяк пенсія за заявою особи може бути призначена одна за її вибором, і позивач звернувся з заявою про призначення пенсії саме за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не за Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з наступними змінами та доповненнями, пенсії особам, віднесеним до категорії 1, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до пункту другого ст. 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших громадян» позивачу була призначена та виплачується згідно ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями частини 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що при визначенні розміру додаткової пенсії позивачеві застосуванню не підлягають постанови Кабінету Міністрів України, позаяк такі істотно звужують обсяг встановлених законом прав, відтак застосуванню підлягає ч. 1 ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, однак за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком, подібне не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати додаткову пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відповідачем протиправно відмовлено позивачу у перерахунку додаткової пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» було встановлено мінімальні розміри пенсії за віком, які необхідно застосувати під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення перерахунку додаткової пенсії та невиплати недонарахованої суми.
Що стосується 2008 року, то в статтю 50 Закону України № 796 були внесені зміни, які набрали чинності з 01.01.2008 року та у відповідності до яких, додаткова пенсія обраховувалась в процентному відношенні до прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Вказані зміни внесені підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VІ, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008.
З наведеного випливає, що позовні вимоги в частині з 01.01.2008 по 22.05.2008 рік щодо зобов’язання сторону відповідача провести нарахування та виплату додаткової пенсії у відповідному процентному розмірі мінімальної пенсії за віком є неаргументовані та задоволенню не підлягають, в чому допустився помилки місцевий суд.
Отже, враховуючи що відповідач у справі повинен діяти лише в межах передбачених Конституцією та законами України, суд приходить до висновку, що останній в особі саме управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області має нести відповідальність за дії (бездіяльність) вчинені в межах належного йому правового поля.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги являються частково суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також має місце невідповідність висновків суду обставинам справи у вищевикладеній частині позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задоволити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2009 року по справі №2-а-5755/08/0970 скасувати та постановити нову, якою адміністративний позов задоволити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області неправомірними та з обов’язати провести ОСОБА_5 нарахування та виплату недоплаченої суми додаткової пенсії за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року по 28.10.2008 рік у відповідності до статті 50 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
І.М. Обрізко
В.М. Багрій
В.З. Улицький.
Головуючий суддя
Судді
Повний текст виготовлено 25.12.2009 року.