ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2009 року № 22-а-19384/08/ 9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Обрізко І.М.,
Багрія В.М., Улицького В.З.,
Золотому Я.В.,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України в особі військової частини А 2847 на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_5 до військової частини А 2847 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання провести перерахунок та виплату недонарахованої грошової надбавки за безперервну службу та виплату грошової компенсації на продовольче забезпечення та речове майно,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_5 звернувся 03.03.2007 року в суд з адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказує, що незважаючи на внесення в чинне законодавство України змін щодо грошового забезпечення військовослужбовцям надбавки за безперервну військову службу, йому не проведено нарахування та виплата 90% надбавки передбаченої Указом Президента України від 05 березня 2003 року № 389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства Внутрішніх Справ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу», на отримання якої він мав право, оскільки прослужив у Збройних Силах понад 29 календарних років, з метою економії грошових коштів йому така нараховувалася та виплачувалась в заниженому розмір, внаслідок чого було порушені його права. Вказує на те, що проходив військову службу у військовій частині А 3432 та знаходиться на її продовольчому та фінансовому забезпеченні. Грошова компенсація у замін продовольчого забезпечення та речового майна йому не виплачена і заборгованість до теперішнього часу не погашена.
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2007 року позов задоволено. Суд виходив з того, що розміри надбавки за безперервну службу встановлені Указом Президента України від 05 березня 2003 року № 389/2003 не могли змінюватись Міністром оборони України, якому надано право визначати лише порядок та умови виплат зазначеної надбавки. Також, з довідок виданих військовою частиною А 3432 вбачається, що відповідач заборгував ОСОБА_5 4196,44 грн. - компенсації за речове майно та 12431, 42 грн. за продовольче забезпечення.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням військовий прокурор Івано-Франківського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України в особі військової частини А 2847, яка є правонаступником частини А3432, подав апеляційну скаргу, з якої, із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити стороні позивача в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що Указом Президента України від 05 березня 2003 року № 389 встановлено право встановлювати щомісячні надбавки за безперервну військову службу в межах бюджетних асигнувань.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вбачає підстави для її часткового задоволення.
Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_5 наказом командира військової частини А 3432 за № 267 від 30.12.2005 року було звільнено в запас ЗС за пунктом 67, підпункт «в» «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами ) Збройних силах України». Загальна вислуга складає 29 років. З 01.01.2006 року Закарпатським обласним військовим комісаріатом йому була призначена пенсія за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
З метою підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців Міністерства оборони України згаданим Указом Президента України, Міністрові оборони України (пункт 1 Указу) надано право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу роботи в таких розмірах, понад 5 років - до 10%; понад 10 років - до 30%; понад 15 років - до 50%; понад 20 років - до 70%; понад 25 років - до 90 %.
Також зазначено, що порядок і умови виплати надбавок військовослужбовцям Збройних Сил України визначаються Міністром оборони України, а пунктом 2 Указу встановлено, що така виплата здійснюється з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.
На реалізацію положень Указу, Міністр оборони України 26 травня 2003 року видав наказ №149, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 року за № 411/7732 «Про затвердження Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України».
Відтворивши положення Указу щодо розмірів надбавки за безперервну службу (підпункт 1.2 пункту 1), в Інструкції зазначено, що розмір надбавки визначається у відсотках до місячного грошового забезпечення, до складу якого включаються суми окладу грошового утримання (оклад за військове звання, посадовий оклад за основною або тимчасово виконуваною посадою), щомісячні надбавки, доплати, премія (підпункт 2.1 пункту 2), а її виплата здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ (підпункт 2.4 пункту 2).
Це означає, що виплата військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячної надбавки за безперервну військову службу пов’язана з наявністю коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, а конструкція пункту 1 Указу, у зв’язку з цим, надає право Міністрові оборони України встановлювати надбавки нижній розмір яких не обмежений, а верхній зумовлений вислугою років військовослужбовця.
Оскільки ОСОБА_5 надбавки за безперервну службу виплачувались відповідачем у розмірах визначених Міністром оборони України, то правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо частини вимог позивача про стягнення грошової компенсації у замін продовольчого забезпечення, то такі задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави, зокрема продовольчого та речового забезпечення у розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням характеру і умов службової діяльності. Аналогічне право передбачено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з тим, пунктом 2 Закону України «Про деякі заходи економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року, який набрав чинності з 11.03.2000 року, тобто на час звільнення позивача зі служби він діяв, призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них.
З аналізу вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки дія норми ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ/91 року, якою передбачалося право військовослужбовців на одержання за рахунок держави продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них, призупинена ст. 2 Закону №1459-ІІІ/2000 року, що набрав чинності 11.03.2000 року. Означена норма неконституційною у встановленому порядку не визнана, а тому підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.
Що стосується вимоги про стягнення грошової компенсації за речове майно, то така являється обґрунтованою, оскільки позивач був звільнений у запас з правом носіння військової форми одягу. Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», яка діяла станом до внесення змін від 04 квітня 2006 року Законом України №3591-ІУ, держава гарантує забезпечення військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Згідно пункту 27 Положення «Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року за №1444, військовослужбовці звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Доводи апелянта з приводу відсутності бюджетного фінансування грошових компенсацій належного військовослужбовцям речового майна не є аргументовані та не складають підстав для невиконання покладених на відповідача зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
З огляду на означене, місцевий суд прийшов до правильного висновку в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 4196,44 грн., розрахунок яких перепровірений в ході апеляційного розгляду справи та йому надається віра.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також має місце невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України в особі військової частини А 2847 задоволити частково.
Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2007 року по справі № №2-а-275/07 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_5 задоволити частково .
Визнати неправомірними дії військової частини А 2847 щодо нарахування та виплати ОСОБА_5 грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 4196,44 грн.
Зобов’язати військову частину А 2847 провести нарахування та виплату ОСОБА_5 грошову компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 4196,44 грн.
Врешті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
І.М. Обрізко
В.М. Багрій
В.З. Улицький.
Головуючий суддя
судді
Повний текст виготовлено 18.12.2009 року.