Ухвала

10 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 592/9275/17

провадження № 61-41442ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лесько А.О. розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Сумської області від 27 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у якому після уточнення позовних вимог просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень 2015 року, травень, червень, липень 2017 року включно в розмірі 8 524,69 грн, компенсацію за невикористану відпустку за період з 15 травня 2014 року до 13 липня 2017 року включно в розмірі 4 860,13 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14 липня 2017 року до дня ухвалення рішення у справі з урахуванням того, що середньоденна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 160,00 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 27 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 квітня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалено нове рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористані відпустки в сумі 4 056,86 грн за період з 15 травня 2014 року до 13 липня 2017 року включно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11 472 грн за період з 14 липня 2017 року до 27 червня 2018 року , з утриманням з цих суми податку та інших обов'язкових платежів при виплаті.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

26 липня2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на зазначену постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року визначено в розмірі 1 762,00 грн.

Ціна позовув даній справі не перевищує ста розмірів встановленого станом на 01 січня 2018 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн Х 100 = 176 200,00 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, та не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої та частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Сумської області від 27 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя А. О. Лесько