Справа №489/2464/16-ц 15.08.2018

Провадження №22-ц/784/1363/18

Справа номер 489/2464/16-ц

Провадження номер 22-ц/784/1363/18 Головуючий суду першої інстанції - Губницький Д.Г.

Категорія - 68 Суддя-доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2018 року м.Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участі:

заявників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

представників заявників - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

заінтересованої особи - ОСОБА_7,

представника органу опіки та піклування - Хижняк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_9, поданою його представником ОСОБА_10, на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 липня 2016 року, ухвалене о 12 год.17 хв. у складі суду: головуючого - судді Губницького Д.Г., народних засідателей: Цибулько І.К., Щеглова В.С. в приміщенні суду в м.Миколаєві, за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заінтересовані особи - ОСОБА_7 та виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про усиновлення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з заявою, у якій просили усиновити дитину - ОСОБА_13, 2008 року народження, у зв'язку з чим внести зміни до актового запису про народження дитини, а саме: записати батьками дитини - матір'ю ОСОБА_4, батьком - ОСОБА_3, змінити прізвище з «ОСОБА_13» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», по-батькові з «ОСОБА_13» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», ім'я з «ОСОБА_13» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», дату народження з «ІНФОРМАЦІЯ_2 року» на «ІНФОРМАЦІЯ_5 року».

Обґрунтовуючи свою заяву, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що мати дитини померла, батько рішенням суду позбавлений батьківських прав, оскільки не опікувався нею. Опікуном дитини призначено бабусю ОСОБА_7, яка надала згоду на її усиновлення.

Дитина, яка є племінницею ОСОБА_4, фактично проживає та виховується в їх сім'ї, перебуває під їх опікою та має рівні права з їх рідними дітьми.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 липня 2016 року заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усиновлення дитини задоволено. Усиновлено громадянами України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дитину - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка народилася в м.Миколаєві. Усиновленій ОСОБА_13 змінено (актовий запис про народження №4215, складений 17 грудня 2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції) прізвище з «ОСОБА_13» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», ім'я з «ОСОБА_13» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», по-батькові з «ОСОБА_13» на «ІНФОРМАЦІЯ_4», дату народження з «ІНФОРМАЦІЯ_2 року» на «ІНФОРМАЦІЯ_5 року, зазначено батьками дитини: матір - ОСОБА_4, батьком - ОСОБА_3

Задовольняючи заяву про усиновлення, суд першої інстанції виходив із того, що малолітня дитина позбавлена батьківської опіки та догляду, а тому може бути усиновлена без згоди батька своєю тіткою та її чоловіком, які спроможні піклуватися про неї та здійснювати догляд. Вимоги заяви про зміну анкетних даних дитини в актовому записі про її народження суд вважав доцільними, оскільки доводи заявників з цього приводу на його думку були поважними.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_9, який не брав участі у розгляді справи, подав через свого представника апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про усиновлення відмовити.

Свою апеляційну скаргу ОСОБА_9 обґрунтовував тим, що рішення суду про позбавлення його батьківських прав щодо ОСОБА_13 скасовано рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року, а тому підстави для усиновлення його доньки заявниками відсутні. Він своєї згоди на усиновлення доньки не надавав та і зараз проти цього.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вказували, що висновок органу опіки та піклування щодо усиновлення дитини свідчить, що усиновлення ними ОСОБА_13 відповідає її інтересам. ОСОБА_9 не приділяє дитині уваги, не приймає участь в її утриманні та вихованні, а тому його згода на усиновлення не потрібна. На їх думку, він становить небезпеку для дитини, а тому відмова в усиновленні не буде на її користь. Просили врахувати суд, що при усиновленні найкращі інтереси дитини мають враховуватися в першочерговому порядку.

З огляду на відсутність даних про те, що ОСОБА_9 приділяє увагу своїй донці та піклується про неї, заявники просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усиновлення було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судом касаційної інстанції зазначено, що оскільки підставою заяви про усиновлення дитини є фактичні обставини, що наведені в заяві, то не зазначення заявниками конкретної правової норми на обґрунтування заяви не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні заяви. Апеляційний суд не позбавлений можливості з'ясувати обставини справи, які дають/чи виключають можливість усиновлення дитини заявниками без згоди батька.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статті 11, 12, 14, 24 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані на усиновлення або влаштовані на виховання в сім'ї громадян (під опіку чи піклування, в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки-інтернати на повне державне утримання. Таким дітям створюються необхідні умови для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки до самостійного життя та праці.

Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону.

Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Відповідно до ст.21 Конвенції про права дитини, прийнятої генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради Української РСР 27 лютого 1991 року, при усиновленні найкращі інтереси дитини мають враховуватися в першочерговому порядку.

Аналогічне положення міститься у частині другій статті 207 СК України, відповідно до якої усиновлення дитини провадиться у її найкращих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина (ч.1 ст.207 СК України).

Згідно з ч.1 ст.217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.

В окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (стаття 219 СК України). Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони: 1) невідомі; 2) визнані безвісно відсутніми; 3) визнані недієздатними; 4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (частина друга статті 219 СК України).

Факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтверджений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, в редакції на час ухвалення рішення судом першої інстанції, на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року у ОСОБА_14 та ОСОБА_9 народилась донька ОСОБА_13 (т.1 а.с.30).

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 08 вересня 2011 року з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_14 на утримання дитини ОСОБА_13 було стягнуто аліменти в сумі 700 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_9 від їх сплати ухиляється. Станом на 01 квітня 2016 року заборгованість за аліментами складала 39 270 грн. (т.2 а.с.181).

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 02 грудня 2011 року шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 було розірвано. Підставами для розірвання шлюбу ОСОБА_14 заявлено небажання відповідача приділяти увагу родині, зловживання алкоголем, фізичне насильство, сварки (т.1 а.с.137, т.2 а.с.32).

ІНФОРМАЦІЯ_6 року мати дитини ОСОБА_14 померла (т.1а.с.29).

Після її загибелі вихованням ОСОБА_13 (ОСОБА_13) займалися її опікун (бабуся) ОСОБА_7 та родина ОСОБА_4. Батько у вихованні дитини участі не брав. Зазначене підтверджується інформацією дошкільних навчальних закладів №7 та №10 м.Миколаєва, Миколаївського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (т.2 а.с.177-179, 239-240).

Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради після загибелі матері дівчинки неодноразово запрошувала ОСОБА_9 для підтвердження чи спростування інформації щодо невиконання ним батьківських обов'язків.

Згідно з протоколом №2 засідання комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради від 02 лютого 2016 року, показань свідка ОСОБА_15, яка працює начальником Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, заяви ОСОБА_9 та відповіді на неї, ОСОБА_9 звертався до служби за допомогою у реалізації права дитини жити з ним 03 грудня 2015 року, коли було ініційовано питання про позбавлення його батьківських прав. Після цього до служби не звертався, пояснень та витребуваних документів не надавав (т.2 а.с.187-188, 207, 208, т.4 а.с.39-43).

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 пояснили суду, що після смерті матері долею ОСОБА_13 (ОСОБА_17) опікувалися ОСОБА_7 та родина ОСОБА_4. ОСОБА_9 вихованням та утриманням дитини не займався.

Свідок ОСОБА_17 також наголошувала на тому, що і за життя матері дівчинки батько не турбувався за долю ОСОБА_13 (ОСОБА_17). Виховувала та утримувала дитину ОСОБА_14 та її родина.

З довідки Миколаївського обласного наркологічного диспансеру випливає, що ОСОБА_9 з 2008 року перебував на обліку у зв'язку з зловживанням алкоголем та амфетаминами. У 2015 році знятий з обліку у зв'язку з виїздом (т.3 а.с.61).

Відповідно до висновків органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_9 батьківських прав, він не проживав з дитиною, не проявляв щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховував та не утримував її.

Заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 15 лютого 2016 року ОСОБА_9 було позбавлено батьківських прав щодо доньки ОСОБА_13.

Рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 березня 2016 року №№257 та 258 ОСОБА_13 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлено опіку та призначено опікуна ОСОБА_7 (бабуся) (т.1 а.с.27).

06 травня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є подружжям, звернулись до органу опіки та піклування з заявою про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі у зв'язку з їх бажанням усиновити племінницю ОСОБА_13, а 12 травня 2016 року - з заявою про усиновлення (т.1 а.с.6, 21-22, т.4 а.с.59).

Опікун ОСОБА_7 надала згоду на усиновлення онуки (т.4 а.с.61).

ОСОБА_3 згідно з довідкою про доходи за період з 01 листопада 2015 року по 30 квітня 2016 року отримав дохід 40000 грн., середньомісячний дохід при цьому складав 6500 грн, має у власності: земельну ділянку площею 0,0595 га по АДРЕСА_4, на якій розташований житловий будинок; чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, гараж (т.1 а.с.7, 14-17, 149-151).

ОСОБА_4 має у власності 1/5 частку квартири АДРЕСА_2 та у користуванні садову ділянку №114 у садовому товаристві «Мрія» (т.1 а.с.155-161).

Заявники проживають в АДРЕСА_3. З ними проживають діти - ОСОБА_18, 2005 року народження, ОСОБА_19, 2012 року народження, та дитина, яку вони мають намір усиновити - ОСОБА_13, 2008 року народження. У будинку є умови для проживання дітей (т.1 а.с.25).

Згідно з довідкою ГУ Національної поліції в Миколаївській області від 21 квітня 2016 року ОСОБА_3 на підставі статті 89 КК України визнається особою, що не має судимості, у розшуку не перебуває (т.1 а.с.12).

Вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 лютого 2011 року ОСОБА_3 був засуджений за умисне заподіяння тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі і звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки (т.1 а.с.48-49).

Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 28 жовтня 2011 року ОСОБА_3 звільнений від відбуття покарання за амністією (т.1 а.с.50).

Місцевий суд вважав, що обставини скоєння злочину ОСОБА_3 (сварка між сусідами на ґрунті особистих усталених неприязних відносин, не в стані алкогольного сп'яніння) не виключає можливість бути йому усиновлювачем, враховуючи те, що ніяких інших негативних даних щодо ОСОБА_3 орган опіки та суд не здобув.

За медичними висновками від 14 квітня 2016 року заявники є здоровими, можуть бути усиновлювачами (т.1 а.с.10, 11).

Висновком служби у справах дітей Миколаївської міської ради від 12 травня 2016 року заявників визнано такими, що можуть бути усиновлювачами та взято на відповідний облік (т.1 а.с.21-22).

Висновком органу опіки та піклування від 16 травня 2016 року усиновлення ОСОБА_13 з боку заявників визнано доцільним, оскільки відповідає найвищим інтересам дитини. У висновку зазначено, що ОСОБА_13 усно висловила бажання проживати у родині ОСОБА_3 та бути ними усиновленою (т.1 а.с.18-20).

Відповідно до медичного висновку від 03 лютого 2016 року ОСОБА_13 мала сколітичну осанку та спазм акомодації (т.1 а.с.26).

Згідно з витягами протоколів засідань Миколаївської міської психолого-медико-педагогічної консультації, зробленими до усиновлення та після нього, ОСОБА_13 (ОСОБА_13) у 2015 році мала загальне недорозвинення мовлення, незначне порушення сформованості пізнавальних процесів, нестійкість уваги, прояви астенії. Рекомендовано спостереження у дитячого психіатра, психолога, офтальмолога та корекційне навчання та виховання за спеціальною програмою для дітей, які мають порушення мовлення. У 2017 році вказаного не спостерігалося та було рекомендовано навчання та виховання за програмою загальноосвітньої школи (т.2 а.с.80, 81).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2016 року вищезазначене заочне рішення суду про позбавлення ОСОБА_9 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_13 було скасовано (т.1 а.с.67).

Однак, рішенням цього ж суду від 03 травня 2017 року ОСОБА_9 позбавлено батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_13 (т.1 а.с.99-102).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_9 батьківських прав скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.103-104).

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року дію рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 червня 2017 року зупинено до закінчення перегляду справи у касаційному порядку (т.4 а.с.85).

Згідно з соціально-психологічними висновками дитини, щодо якої вирішувалося питання про усиновлення та її письмовими поясненнями органу опіки та піклування, вона сприймає своєю сім'єю родину ОСОБА_13. Її відношення до біологічного батька ОСОБА_9 є негативним та недовірливим, оскільки під час діагностування дитина не змогла пригадати випадки, коли відчувала та спостерігала з боку батька прояви уваги до себе, піклування. Спогади про рідного батька та про побиття від нього роблять дівчинку нещасною. Дитина відчуває почуття страху та незахищеності від батька ОСОБА_21, бажає ніколи не бачитися з ним. Стосунки з батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є доброзичливими та емоційно комфортними (т.1 а.с.135-136, т.2 а.с.234-238, 243, т.3 а.с.52-60, т.4 а.с.64).

ОСОБА_4 опікуються здоров'ям ОСОБА_13 (ОСОБА_13), її навчанням та вихованням, про що свідчать довідки з медичних та освітніх установ, характеристики дівчинки зі школи (т.2 а.с.82, 175-176, 211-215, 249, т.3 а.с.69-71).

За місцем проживання заявники ОСОБА_4 характеризуються позитивно.

Відповідно до договору дарування частки квартири від 16.12.2016 р. ОСОБА_3 подарував ОСОБА_13 (ОСОБА_13) ? частку квартири АДРЕСА_2 (т.2 а.с.265-267).

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для усиновлення ОСОБА_13 родиною ОСОБА_3, є правильним.

Заявники належними та допустимими доказами довели, що відповідають критеріям, які встановлені законодавством для осіб, що можуть бути усиновлювачами.

Зворотнього матеріали справи не містять і особа, яка подала апеляційну скаргу, іншого не представила суду апеляційної інстанції.

Згода опікуна і дитини на усиновлення були отримані.

Що ж стосується згоди батька на усиновлення дитини, то суд вважає, що вона в даному випадку, виходячи з положень ч.2 ст.219 СК України, не була потрібна, оскільки з досліджених доказів вбачається, що ОСОБА_9 не проживав з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляв щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховував та не утримував її.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Доводи апелянта про незаконність усиновлення спростовуються матеріалами справи.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9, подану його представником ОСОБА_10, залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 липня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О.В. Локтіонова

Судді С.Ю. Колосовський

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 16 серпня 2018 року.