Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

          16 серпня 2018 р.                                                  Справа №0540/7061/18-а  

          приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1

 Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 0540/7061/18-а за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Держпраці у Донецькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року

                                                       В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа – підприємець ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року.

14 серпня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року до набрання законної сили судовим рішенням по справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що Головним Управління Держпраці у Донецькій області 05.07.2018 року проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення останньою підприємницької діяльності – Донецька область. М. Новогродівка: вул. Водоп’янова, 20 магазин «Промінь»; вул. Центральна, 33 магазин «Україна»; вул. Паркова, 40 магазин «Риночний»; вул. Центральна,46 магазин «Альбатрос. За результатами перевірки інспекторами праці складено акт інспекційного відвідування № ДЦ 508/553/АВ від 11.07.2018 року та на його підставі постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року. Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а дію її передчасною. Позивач зазначає, що штраф згідно оскаржуваної постанови про накладення штрафу № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року підлягає сплаті протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення. Водночас, приписами Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 року № 509, встановлено, що не сплачені в добровільному порядку штраф стягуються органами державної виконавчої служби. Отже, позивач вважає, що на даний час існує реальна можливість початку державним виконавцем примусового виконання постанова відповідача, що в свою чергу свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в рішення. Крім того, позивач вказує на те, що забезпечення позову по суті це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача. Також, позивач зазначає, що постановою зобов’язано останнього сплатити штрафу розмірі 111690 грн. за порушення вимог трудового законодавства, яка не є співрозмірною щодо отримуваних позивачем доходів від підприємницької діяльності, що є порушенням її прав та вимог Конституції України. Більш того строк, який визначено для виконання постанови для добровільної сплати – 23.08.2018, що є надзвичайно коротким строком для можливого вирішення питання в судовому чи адміністративному порядку щодо оскарження даної постанови, а відповідно до позивача буде застосовано заходи примусового виконання у разі не зупинення дії протиправної постанови до прийняття рішення за вказаним позовом шляхом забезпечення позову. З огляду на вищевикладене позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Керуючись приписами частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України та розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви позивача про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначеної заяви, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Приписами частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов’язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

З аналізу викладених норм, вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.

При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов’язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Наведений перелік способів забезпечення позову є вичерпним.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову.

Тобто, необхідною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, або необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення; а також наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

З матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області проведено інспекційне відвідування фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 з питань додержання фізичною особою, що використовує найману працю законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки № ДЦ 508/553/АВ від 11.07.2018 року.

Перевіркою встановлено порушення ч. ч. 3 ст. 24 КЗпП України в частині допуску працівників до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За результатами встановлених порушень, відповідачем прийнято постанову № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року про накладення штрафу у розмірі 111690 грн., відповідно до якого позивача зобов’язано усунути порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України допуску до роботи працівниці ОСОБА_3 до роботи без укладання трудового договору.

Розглянувши клопотання ФОП ОСОБА_1 шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року до набрання законної сили судовим рішенням по справі, суд дійшов висновку щодо відсутності фактів та доказів в підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди інтересам позивача до ухвалення судового рішення у адміністративній справі, або, що виконання судового рішення без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим.

Щодо посилання позивача на те, що оскаржувана постанова є виконавчим документом, на підставі якого може бути відкрито виконавче провадження з примусового стягнення штрафу, суд зазначає, що суд не може підчас винесення рішення по справі керуватися лише припущеннями позивача, а відповідних доказів, які б підтверджували звернення відповідача до виконавчої служби з заявою про примусове виконання постанови про накладення штрафу суду не надано

Стосовно посилання позивача на те, що не прийняття судом рішення щодо не зупинення дії постанови про накладення штрафу до вирішення справи по суті та при подальшому задоволенні позовних вимог, може в подальшому привести до порушення прав позивача та відновлення яких у подальшому буде потребувати значних зусиль та витрат, суд зазначає, що суд не може підчас винесення рішення по справі керуватися лише припущеннями позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обумовлена протиправністю рішення, дій та/або бездіяльності відповідача.

Однак, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 цієї статті).

Позивачем не доведено існування обставин, вказаних у ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є неможливим, оскільки при цьому фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про відмову у задоволенні заяви Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 0540/7061/18-а за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року.

Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                                  П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви заяви Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі № 0540/7061/18-а за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ 508/553/АВ/ТД-ФС від 23.07.2018 року – відмовити.

Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена.

Ухвала може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.   

          Суддя                                                                                  Олішевська В.В.