Справа № 182/3018/16-ц

Провадження № 2/0182/2/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03.08.2018 року                                                                м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Рунчевої О.В.

секретаря – Скрипченко М. В.

за участю позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

                                                                  ВСТАНОВИВ:

03 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом (т. 1, а.с. 2-7), посилаючись на наступні обставини.

27 березня 2013 року він був прийнятий на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" (далі ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс») на посаду начальника служби безпеки з випробувальним терміном три місяці. При прийомі на роботу він написав відповідну заяву та разом з іншими документами: паспортом, трудовою книжкою, документами про освіту передав спеціалісту по персоналу підприємства, ОСОБА_3, для оформлення.

В цей же день йому була надана необхідна перепустка № 164 від 27 березня 2013 року для входу на територію ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та він був допущений до роботи.

З невідомих причин необхідні документи по прийому на роботу: наказ №15- кН, трудовий договір, договір про нерозголошення відомостей та договір про повну індивідуальну відповідальність були оформлені від 26 квітня 2013 року, заробітна плата за період роботи з 27 березня 2013 року по 25 квітня 2013 року в розмірі 4000 грн., яка встановлена відповідною службовою запискою від 27 березня 2013 року - не виплачена.

За час роботи в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» він добросовісно виконував обов’язки по забезпеченню економічної безпеки підприємства, згідно посадової інструкції та у відповідності до вимог нормативно- правових актів ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс». За цей час йому виплачувалась заробітна плата, яка періодично підвищувалась: з 26 квітня 2013 року в розмірі 4000 грн., з 20 травня 2013 року 5000 грн. відповідно до службової записки від 20 травня 2013 року та з 01 липня 2014 року 7000 грн. згідно службової записки від 25.06.2014 року.

Починаючи з жовтня 2014 року, заробітну плату на підприємстві стали виплачувати частинами та з затримками, що призвело до виникнення значної заборгованості перед ним та іншими працівниками. З метою зменшення наростаючої заборгованості та обов'язкових відрахувань до бюджету керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» почало відправляти працівників підприємства в безоплатні відпустки та розривати з ними трудові контракти.

В березні 2015 року сума заборгованості по його заробітній платі склала 26577 грн., що підтверджується відповідною довідкою бухгалтерії ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» від 16 березня 2015 року. З метою отримання зароблених грошей він неодноразово звертався до керівництва відповідача з відповідними проханнями, але безрезультатно.

31 березня 2015 року з ним було припинено трудовий договір, нібито за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП. Під час звільнення з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» і до теперішнього дня керівництво підприємства безпідставно не сплатило йому заборгованість по заробітній платі та інші суми, належні при звільненні.

Весь цей час він продовжував в усному порядку звертатися до керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з проханнями виплатити заборгованість по заробітній платі, звертався письмово 26 травня 2016 року, на що отримав відповідь з погрозою непогашенням заборгованості взагалі.

Вважає, що вказані дії керівництва ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» являються незаконними, порушують його права та вимоги діючого законодавства України.

Зокрема, використовуючи його працю в період часу з 27 березня 2013 року по 26 квітня 2013 року без укладеного трудового договору, відповідач грубо порушив права на працю, гарантовані ст.ст. 43,45,46 Конституції України., вимоги законодавства про працю, передбачені ст. ст.24, 24-1, 26, 48, 253 КЗпП .

Також зазначає, що при прийнятті на роботу з вини керівника ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та всупереч положенням Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок», затвердженої наказом Міністерства праці, Мін’юсту, Міністерства соцзахисту населення України №58 від 29 липня 993 року, в його трудовій книжці не був здійснений відповідний запис про прийняття на роботу 27 березня 2013 року.

Всупереч вимог ст.115 КЗпП та ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» не виплатило йому заробітну плату в розмірі 87979,96 грн. (згідно розрахунку від 29 листопада 2017 року).

Відповідно до ст.117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно службової записки від 01 липня 2014 року розмір його заробітної плати складав 7000 грн. на місяць. Цей розмір також нараховувався в останні два місяці, що передували звільненню 31 березня 2015 року.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає суму 168953,58грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31 березня 2015 року по 29 листопада 2017 року, або 677 робочих днів склав таку суму - 349,31 (середньоденний заробіток) x 677= 236482,878 грн, з урахуванням виплати відповідачем 10170,29 – 226312,58 грн.

Також зазначає, що  керівництво ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» в порушення ст.8З КЗпП не сплатило йому  компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 12228,19 грн., з урахуванням виплати йому ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 4888 грн.

Крім того відповідач не виплатив йому індексацію  заробітної плати в сумі 31481,29 грн., з урахуванням виплати йому ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 1670,76 грн., чим порушив вимоги ст.95 КЗпП, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та постанови Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року.

Враховуючи, що відповідач здійснив затримку у виплаті заробітної плати та інших сум більш ніж на один місяць, останній зобов’язаний здійснити йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Так, компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати складає суму 262800,68 грн., з урахуванням виплати йому 14 квітня 2017 року ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» суми 4365,41 грн.

Порушення керівництвом ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс» його законних прав поставили його у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування його сім’ї, наслідком чого стало виникнення в нього тяжкого психологічного стану. Згідно ст. 237? КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В зв’язку з цим відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює в 10000 грн.

На підставі викладеного просить суд стягнути з відповідача на його користь наступні суми: невиплачену заробітну плату в розмірі 87979,96 грн. ; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 226312,58 грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31 березня 2015 року по 29 листопада 2017 року, або 677 робочих днів; компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 12228,19 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 31481,29 грн..; компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 262800,68 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

05 грудня 2016 року на адресу суду надійшли заперечення ТОВ «ВО «Індустріал- Сервіс» на позовну заяву ОСОБА_1 з додатками (а.с. 82-129, том 1)., згідно яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на наступне.

Відповідно до наказу № І4-кН від 22 квітня 2013 року з метою контролю за збереженням майна приємства, порядку та безпеки працівників та відвідувачів, до штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було введено посаду начальника служби безпеки з посадовим окладом 3000,00 грн.

Згідно наказу № 15-кН від 26 квітня 2013 року на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було призначено ОСОБА_1, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийом на роботу на посаду начальника служби безпеки від 26 квітня 2013 року.

Також, 26 квітня 2013 року між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» га ОСОБА_1 було укладено безстроковий  трудовий договір, яким встановлені обов'язки сторін, режим праці та порядок її оплати, зміни істотних умов праці, відсторонення від роботи, дисциплінарні стягнення, відповідальність сторін та порядок припинення трудового договору.

Оскільки ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття на роботу та підписано трудовий договір 26 квітня 2013 року, а також 26 квітня 2013 року ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» видано наказ з призначення ОСОБА_1 на посаду начальника служби безпеки, саме з цієї дати його було прийнято на роботу у ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на посаду начальника служби безпеки.

Посилання на те, що на роботу ОСОБА_1 було прийнято насправді 27 березня 2013 року є безпідставними, оскільки копія перепустки, невідомо коли і ким оформлена, в якій вказано посаду «начальник охорони», а не «начальник служби безпеки», а на іншому боці перепустки надано дозвіл в'їзду та виїзду транспорту взагалі самим ОСОБА_1, є неналежним доказом прийняття на роботу у певну дату.

Як вбачається із п. 8 трудового договору від 26 квітня 2013 року, укладеного із ОСОБА_1, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється посадовий оклад згідно штатного розкладу.

Із штатного розкладу ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» станом на 01 липня 2013 року, затвердженого наказом № 22-кН від 01 липня 2013 року, та станом на 01 січня 2014 року, затвердженого наказом № 53-кН від 31 грудня 2013 року, вбачається, що  заробітна плата за посадою начальник служби безпеки встановлена у розмірі 3 000,00 грн.

Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 за весь час робота у ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» становила 3 000,00 грн. і жодних змін заробітної плата, зокрема підвищень, за цей час не відбувалось.

Твердження про те, що підвищення заробітної плати ОСОБА_1 було здійснено на підставі  службових записок від 20 травня 2013 року та 26 червня 2014 року, є такими, що не відповідають дійсності, оскільки не є належним доказом здійснення підвищення заробітної плати, враховуючи те, що чинним законодавством чітко встановлено, що оплата праці здійснюється виключно згідно вимог укладеного трудового  договору.

Протягом роботи ОСОБА_1 у ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» у зв'язку із виробничою необхідністю,  зокрема скороченням обсягів виробництва та реалізації, а також його збільшенням, здійснювалась  зміна умов праці.

Наказом № 113 від 15 листопада 2013 року було встановлено з 20 січня 2014 року неповний робочий тиждень для всіх підрозділів підприємства тривалістю три дні з режимом роботи понеділок, середа, п'ятниця з 8-годинною робочою зміною.

Зазначений наказ було доведено до відома всіх працівників підприємства, зокрема ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу із зазначенням дати ознайомлення із наказом – 15 листопада 2013 року.

Наказом № 5-1 від 31 січня 2014 року було з 01 квітня 2014 року скасовано дію наказу №113 від 15 листопада 2013 року та встановлено неповний робочий тиждень з неповним робочим днем для всіх підрозділів підприємства тривалістю два дні з режимом роботи вівторок, четвер з 4-годинною робочою зміною.

Зазначений наказ було доведено до відома всіх працівників підприємства, зокрема ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу із зазначенням дати ознайомлення із наказом – 31 січня 2014 року.

Наказом № 47-1 від 26 листопада 2014 року було з 01 лютого 2015 року скасовано дію наказів № 5-1 від 31 січня року та 38 від 30 вересня 2014 року та встановлено графік роботи, зокрема для начальника служби безпеки ОСОБА_1 с понеділка по четвер по 4 години, перша п'ятниця місяця 2 години.

Як вбачається із наказу № 30-кН від 31 березня 2015 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника служби безпеки згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України, з ініціативи працівника, на підставі заяви ОСОБА_1С про звільнення від 17 березня 2015 року.

При звільненні з ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок, виплачено всю належну йому заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки.

Виплати заробітної плати проведені відповідно до розміру заробітної плати за посадою начальника служби безпеки, встановленого штатним розкладом, а також з урахуванням змін умов праці, зокрема встаковлення неповного робочого тижня, неповного робочого тижня із неповним робочим днем а також встановлення графіків роботи згідно наказів № 113 від 15 листопада 2013 року, № 5-1 від 31 січня 2014 року, № 47-1 від 26 листопада 2014 року, №54 від 29 грудня 2014 року відповідно.

Враховуючи виплату ОСОБА_1 заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в повному обсязі, і відсутність на теперішній час перед ним жодної заборгованості, будь-які правові підстави для стягнення з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за втрату частини доходу відсутні, а тому вимоги ОСОБА_1 стосовно стягнення зазначених виплат також є безпідставними та необгрунтованими.

Також відповідач зазначає, що відшкодування моральної шкоди відбувається тільки у випадку порушення прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, а оскільки жодні права та інтереси ОСОБА_1 ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» порушені не були, права на відшкодування моральної шкоди у нього не виникає. Крім того, вказівки розміру моральної шкоди у позові та посилання на обставини про скрутне матеріальне становище, унеможливлення забезпечення нормального існування сім'ї  та виникнення тяжкого психічного стану ОСОБА_1 недостатньо для задоволення позовних вимог в цій частині, а мали б бути надані відповідні докази. Оскільки таких доказів позивачем надано не було, вимоги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

В матеріалах справи також наявні пояснення ОСОБА_1 на заперечення від 13 квітня 2017 року (а.с. 170-179, том 1).

Крім того, в матеріалах справи наявні доповнення до заперечень на позов ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» з додатками, що надійшли на адресу суду 29 листопада 2017 року (а.с. 93- 103).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити згідно наданого ним розрахунку сум стягнення з ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» (Т.2 а.с. 104-107).

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилалася на те, що заборгованості по заробітній платі перед позивачем немає.

Вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони перебували у трудових відносинах.

Відповідно до наказу № І4-кН від 22 квітня 2013 року з метою контролю за збереженням майна приємства, порядку та безпеки працівників та відвідувачів, до штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було введено посаду начальника служби безпеки з посадовим окладом 3000,00 грн (а.с. 88, том 1).

Згідно наказу № 15-кН від 26 квітня 2013 року на посаду начальника служби безпеки ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було призначено ОСОБА_1, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийом на роботу на посаду начальника служби безпеки від 26 квітня 2013 року (а.с. 89-90, том 1).

Також, 26 квітня 2013 року між ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» та ОСОБА_4 було укладено безстроковий  трудовий договір, яким встановлені обов'язки сторін, режим праці та порядок її оплати, зміни істотних умов праці, відсторонення від роботи, дисциплінарні стягнення, відповідальність сторін та порядок припинення трудового договору (а.с. 91, том 1).

Як вбачається з трудової книжки позивача ОСОБА_1 (а.с.8-9), згідно із записом № 10, на підставі наказу № 15-кН від 26 квітня 2013 року, позивача 26 квітня 2013 року прийнято на посаду начальника служби безпеки.

Оскільки ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття на роботу та підписано трудовий договір 26 квітня 2013 року, а також 26 квітня 2013 року ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» видано наказ з призначення ОСОБА_1 на посаду начальника служби безпеки, саме з цієї дати його було прийнято на роботу у ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» на посаду начальника служби безпеки.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують своє право на працю за допомогою укладання трудового договору про роботу на підприємстві, в організації або у фізичної особи.

Відповідно до положеньст.21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

На час виникнення спірних правовідносин чинною була ч.4 ст.24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Проте позивач із заявою про вирішення трудового спору щодо строку оформлення його трудових відносин, виконання роботи без укладення трудового договору з 27 березня 2013 року та встановлення періоду такої роботи не звертався у передбачені ст. 233 КЗпП України строки, хоча був обізнаний про дату прийняття його на посаду начальника служби охорони саме з 26 квітня 2013 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 89-91).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як вбачається із п. 8 трудового договору від 26 квітня 2013 року, укладеного із ОСОБА_1, за виконання обов'язків, передбачених договором, працівнику встановлюється посадовий оклад згідно штатного розкладу.

Відповідно до наказу № І4-кН від 22 квітня 2013 року з метою контролю за збереженням майна приємства, порядку та безпеки працівників та відвідувачів, до штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» було введено посаду начальника служби безпеки з посадовим окладом 3000,00 грн (а.с. 88, том 1).

Згідно із штатного розкладу ТОВ «ВО Індустріал-Сервіс» станом на 01 липня 2013 року, затвердженого наказом № 22-кН від 01 липня 2013 року та станом на 01 січня 2014 року, затвердженого наказом № 53- кН від 31 грудня 2013 року, заробітна плата за посадою начальник служби безпеки встановлена у розмірі 3000,00 грн. та не змінювалася (а.с. 104-125, том 1).

Крім того, судом встановлено, що протягом роботи ОСОБА_1 на підприємстві, у зв’язку з виробничою необхідністю, зокрема скороченням обсягів виробництва та реалізації, а також його збільшенням, здійснювалася зміна умов праці.

Наказом № 113 від 15 листопада 2013 року було встановлено з 20 січня 2014 року неповний робочий тиждень для всіх підрозділів підприємства тривалістю три дні з режимом роботи понеділок, середа, п'ятниця з 8-годинною робочою зміною.

Зазначений наказ було доведено до відома всіх працівників підприємства, зокрема ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у додатку до наказу із зазначенням дати ознайомлення із наказом – 15 листопада 2013 року (а.с. 92-94, том 1) .

Наказом № 5-1 від 31 січня 2014 року було з 01 квітня 2014 року скасовано дію наказу №113 від 15 листопада 2013 року та встановлено неповний робочий тиждень з неповним робочим днем для всіх підрозділів підприємства тривалістю два дні з режимом роботи вівторок, четвер з 4-годинною робочою зміною (а.с. 95-97, том 1).

Наказом № 47-1 від 26 листопада 2014 року було з 01 лютого 2015 року скасовано дію наказів № 5-1 від 31 січня року та 38 від 30 вересня 2014 року та встановлено графік роботи, зокрема для начальника служби безпеки ОСОБА_1 с понеділка по четвер по 4 години, перша п'ятниця місяця 2 години. Зазначений наказ було доведен до відома ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у наказі (а.с. 98-99, том 1).

Наказом № 54 від 29 грудня 2014 року було внесено зміни у графік виходу робітників підприємства в січні місяці, ОСОБА_1 встановлено графік роботи – 08 січня 2015 року – 5 год., з 13 січня 2015 року - по 4 год. щодня. Зазначений наказ було доведен до відома ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис у наказі (а.с. 100-101, том 1).

В той же час, позивачем не було оскаржено до суду встановлені періоди роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві у строки, передбачені ст. 233 КЗпП України.

Таким чином, посилання позивача на прийняття його на роботу в іншу дату, підвищення заробітної плати та факт роботи повний робочий день у спірні періоди є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Згідно наказу № 30-кН від 31 березня 2015 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника служби безпеки згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України, з ініціативи працівника, на підставі заяви ОСОБА_1С про звільнення від 17 березня 2015 року (а.с. 102-103,том 1)

Також згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 за № 11 , позивач на підставі наказу № 30-кН від 31 березня 2015 року звільнений з займаної посади за власним бажанням, згідно ст.38 КзпП України (а.с.9, 15, том 1).

Як вбачається з повідомлення Управління з питань праці Головного управління Дерджпраці у Дніпропетровській області від 20 березня 2017 року (а.с. 200-202, том 1), за результатами проведення позапланової перевірки в ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» встановлено, що згідно штатних розкладів підприємства, наказу від 26 квітня 2013 року № 15-нК, безстрокового трудового договору від 26 квітня 2013 року, позиваче встановлено посадовий оклад в сумі 3000,00 грн., який протягом роботи в товаристві не змінювався. Згідно довідки ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» положення про оплату праці та Положення про преміювання не розроблялися та не затверджувалися.

Місячний фонд заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з квітня 2013 року по 31 березня 2015 року складався лише з посадового окладу.

В той же час індексація заробітної плати за період з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року проведена не одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який підлягали індексації, а нарахована у розмірі 2075,47 грн. у лютому та виплачена з утриманням податків у розмірі – 1670,76 грн. тільки в ході перевірки - 14 березня 2017 року, тобто з порушенням встановлених строків виплати більше як за один місяць, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 95, ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 21, ст. 33 Закону України «Про оплату праці».

Також Управлінням з питань праці Головного управління Дерджпраці у Дніпропетровській області було встановлено, що відповідачем за нарахованою позивачу заробітною платою за період роботи з 26 квітня 2013 року по 31 березня 2015 року провело розрахунки у повному обсязі.

Таким чином, не проведення ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» своєчасно індексації заробітної плати на суму 2075, 47 грн. є порушенням ч. 1 ст 47, ч. 6 ст. 95, ч. 1, 2 ст. 115, ч. 1 ст 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 21, ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та абз 7 п. ведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Згідно ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

 Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві чи незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України №6-60цс11 від 21 листопада 2011 року, №6-64цс13 від 03 липня 2013 року, №6-144цс13 від 29 січня 2014 року та №6-159цс13 від 22 січня 2014 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду у цій частині, суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 116 КЗпП України, обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку законом покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, і саме роботодавець повинен довести зазначені обставини, шляхом надання письмових доказів про щомісячну виплату заробітної плати та проведення повного розрахунку із працівником у день звільнення.

 У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 роз'яснено, що, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до ч.5 ст.95 КЗпП України і ст.33 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Індексація заробітної плати працівників провадиться відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», визначені джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення. Частиною 6 цієї статті зазначено, що проведення індексації грошових коштів доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загального обов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Згідно ч. 6 ст. 95, ч. 1-2 ст. 115 КЗПП України, ч. 1 ст. 21, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» індексація у сумі 2075,47 грн. виплачена ОСОБА_1 з утриманням податів у сумц 1670,76 грн. 14 березня 207 року (а.с. 97,том 2).

Згідно вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП, нараховані розрахункові кошти до перевірки у сумі 6138,00 грн. сплачені з утриманням податків у сумі 4937,41 грн. у період з 01 квітня 2015 року до 13 серпня 2015 року остаточно.

Згідно ст.ст. 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Виплата компенсації проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обовязкових платежів) на індекс інфляції за період не виплати доходів (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У зв’язку з порушенням строків виплати індексації, згідно вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та абз 7 п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, ч. 1 ст. 117 КЗпП України позивачу нарахована компенсація втрати частини заробітної плати за період з 01 квітня 2015-28 лютого 2017 року у сумі 5422,87 грн. та виплачена з утриманням податків у сумі 4365,41 грн.

У зв’язку з виплатою індексації та компенсації за невиплату індексації, нарахований середній заробіток у сумі 12633,90 грн. та виплачений з утриманням податків у сумі 10170,29 грн.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ерещук В. С. були нараховані суми у загальному розмірі 20132,24 грн. та сплачені з утриманням всіх необхідних платежів у сумі 16206,46 грн. (а.с. 97-103, том 2).

Виходячи з наведеного, не проведення ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» своєчасно індексації заробітної плати на суму 2075,47 грн. призвели до вищевказаних виплат.

Інші порушення, що зазначені позивачем у позовній заяві під час перевірки не виявлені та ним не доведені.

Вимоги позивача щодо стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 87979,96 грн. ; середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 226312,58 грн.; компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 12228,19 грн.; індексацію заробітної плати в сумі 31481,29 грн..; компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 262800,68 грн. є необґрунтованими, оскільки позивач рахував ці суми з 27 березня 2013 року та здійснював розрахунки з окладів у розмірі 4000 грн.-7000 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення невиплаченої заробітну плати в розмірі 87979,96 грн.; середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 226312,58 грн. з урахуванням того, що часом затримки є період з 31 березня 2015 року по 29 листопада 2017 року, або 677 робочих днів; компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки в розмірі 12228,19 грн.; індексації заробітної плати в сумі 31481,29 грн..; компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 262800,68 грн. є безпідставними та такими , що задоволенню не підлягають.

Щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного.

У відповідності до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування морального збитку працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від його додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що ТОВ «ВО «Індустріал-Сервіс» не було своєчасно проведено ОСОБА_1 індексацію заробітної плати за період з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015 року, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до ст. 1167 ЦК України.

Від незаконних дій відповідача позивач дійсно зазнав моральних переживань, пов’язаних з порушенням його прав, передбачених ч. 1 ст 47, ч. 6 ст. 95, ч. 1, 2 ст. 115, ч. 1 ст 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 21, ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та абз 7 п. ведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Тому, у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода. Однак на думку суду розмір моральної шкоди, визначений позивачем у 10 000 грн. 00 коп. є завищеним.   

З огляду на характер і тривалість страждань, істотність змушених змін життєвих відносин позивача, часу й зусиль, необхідних для відновлення колишнього стану, суд виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає за необхідне визначити  розмір цієї моральної шкоди  в розмірі 500 грн.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Керуючись ст.ст.12,13,76-78,81,89,141,259,263-265,268 ЦПК України, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, -

                                                               В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" (ЄДРПОУ 30619540, знаходиться за адресою -53200,  Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 56)  на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою – 53200, м. Нікополь, вул. В. Інтернаціоналістів, буд. 2) у відшкодування моральної шкоди 500 грн. 00 коп. (п’ятсот грн. 00 коп.)

В іншому відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об’єднання "Індустріал-Сервіс" на користь держави судовий збір у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.)

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Дніпропетровської області (м.Кривий Ріг) до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: ОСОБА_5