Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22 - 5362 / 2009 р.                           Головуючий  у  1 інстанції: Кофанов А.В.                                                                                                                  

                                                                                                  Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.                                          

У Х В А Л А

Іменем України

«22» грудня 2009 року.                                                                 м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:          Кочеткової І.В.,

Суддів:                      Стрелець Л.Г.,

 Савченко О.В.,

При секретарі:          Мосіної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3  на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від «26» жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В позові зазначав, що 30.06.2006 року він позичив відповідачу ОСОБА_3 грошову суму, еквівалентну 14300 доларам США, строком до 30.12.2006 року, про що відповідач видав розписку. Проте, у зазначений час відповідач борг не повернув. Крім того, цією ж розпискою передбачена сплата відсотків у розмірі 3,5%.

Враховуючи наведене, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 108823 грн. основного боргу за договором позики та 22852 грн. 22 коп. - заборгованість за відсотками.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від «26» жовтня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 108823 грн. основного боргу за договором позики та 22852 грн. 86 коп. відсотків за зазначеним договором, а всього 131675 грн. 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, 1566 грн. 76 коп. на відшкодування судових витрат, понесених по справі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесцуального права, неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4, у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

З матеріалів справи вбачається, що сторони належним  чином повідомлялись судом про час і місце слухання справи. Крім того в матеріалах справи є поштові повідомлення  про те, що представники сторін  належним чином повідомлені про час і місце слухання справи, проте представник відповідача вдруге не з”явився  в судове засідання. Від представника відповідача ( апелянта) до апеляційного суду надійшла заява в якій  він просить справу розглядом відкласти, оскільки він зайнятий у іншій справі, яка розглядається в Ленінському районному суді  м. Запоріжжя.

Згідно з ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином  повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів вважає, за  можливе  відповідно до вимог ст. 305 ч.2 ЦПК України розглянути справу у відсутність  не з”явившихся сторін та їх представників.    

Заслухавши  суддю - доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України  суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд  першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

За ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов'язань.

За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 30.06.2006 року ОСОБА_3  та ОСОБА_4 уклали договір позики, який оформили розпискою. (а.с. 6). Відповідно до цього договору ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 в борг суму еквівалентну 14300 доларів США, а ОСОБА_3 зобов’язався в строк до 30.12.2006 року повернути ОСОБА_5 таку ж суму грошових коштів із щомісячною сплатою відсотків у розмірі 3,5%. Проте, відповідач не виконав взятого на себе за договором позики зобов’язання.

  На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 зобов’язаний виконати свої обов’язки перед ОСОБА_5 за договором позики.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З урахування наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону та відповідає матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції, є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 307,308,317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_3 – відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від «26» жовтня 2009 року в цій справі залишити без  змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:

Судді: