ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.08.2018Справа № 910/587/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до 1. Приватного акціонерного товариства «ПЛОДООВОЧ»

2. ОСОБА_2

про визнання Договору недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - за довіреністю;

від відповідача-1: Басараб Н.В., Желай О.В. - за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ПЛОДООВОЧ» (далі - відповідач-1 та ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, а саме будівлі магазину літера «Б» площею 587,2 м.кв., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, укладеного 27.01.2012 року між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Одночасно, до позовної заяви позивачем було подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що оспорюваний Договір порушив його права як акціонера відповідача-1, вплинув на зменшення вартості акцій, оскільки майно було незаконно продано за заниженою ціною за відсутності повноважень представника відповідача-1, оскільки згоди на відчуження нерухомого майна Загальними зборами та Наглядовою радою надано не було. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

26.02.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/587/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.03.2018 року, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі.

19.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-2 проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем належним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення його прав як акціонера Товариства. Також, відповідач-2 просить суд застосувати строки позовної давності в порядку статті 267 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідачем-2 було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно з яким витрати відповідача-2 на надання правової допомоги складають 14 600, 00 грн., а також клопотання про зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, відовідачем-2 було подано заяву про виклик свідка ОСОБА_9, яка працювала на посаді начальника кадрів ПАТ «ПЛОДООВОЧ», а також клопотання про витребування доказів в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

21.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Громової О.П. надійшли витребувані судом докази.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 підготовче засідання було відкладено на 23.04.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/587/18 на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 16.05.2018 року.

14.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано додатковий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-2 вважає позовні вимоги необґрунтованими, просить суд відмовити в їх задоволенні та застосувати строки позовної давності.

16.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню та вказує на те, що у відповідності до Наказу № 2-к від 06.01.2012 Голова правління ОСОБА_11 у період з 10.01.2012 по 06.02.2012 перебував у щорічній відпустці. На час відпустки обов'язки Голови правління було покладено на ОСОБА_1, яка 12.01.2012 року видала Наказ № 3 про приведення в належний стан правоустановчих документів на нерухоме майно ПАТ «ПЛОДООВОЧ» та заборону будь-яким особам, у тому числі за довіреністю, відчужувати (дарувати, продавати, міняти, вносити до статутного капіталу) або вчиняти будь-які дії, пов'язані із зменшенням активів ПАТ «ПЛОДООВОЧ» без її письмового погодження. У зв'язку з цим, відповідач-1 не заперечує, що спірний Договір було підписано не уповноваженою особою, але стосовно доводів позивача про занижену ціну об'єкта вважає такі доводи завчасними. При цьому, відповідач-1 вказує на те, що внаслідок укладання оскаржуваного правочину фінансовий стан ПАТ «ПЛОДООВОЧ» міг бути значно погіршений, що могло вплинути на майнові права позивача у вигляді володіння належною йому часткою у статутному капіталі, а відтак і пов'язані з ним «правомірні очікування»/ «законні сподівання», наприклад на отримання належних до виплати дивідендів в певному розмірі, які можуть вплинути, в тому числі і на вартість акцій.

16.05.2018 року підготовче засідання не відбулось у зв'язку з відрядженням судді Літвінової М.Є. на навчання до Національної школи суддів України на період з 14 по 18 травня 2018 року включно, відповідно до наказу В.о. голови Господарського суду міста Києва Босого В.П. № 45-А від 04.05.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2018 у справі № 910/587/18 підготовче засідання призначено на 06.06.2018 року.

06.06.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано розрахунок суми фактичних витрат, відповідно до якого витрати відповідача-2 на надання правової допомоги складають 23 400, 00 грн., які він просить відшкодувати за рахунок позивача.

В підготовчому засіданні 06.06.2018 року судом розглянуто заяву відповідача-2 про виклик свідка ОСОБА_9 та вирішено залишити її без задоволення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2018 зобов'язано позивача у строк до 19.06.2018 року внести на депозитний рахунок господарського суду міста Києва (ідентифікаційний код 05379487; депозитний рахунок №37315067015332, відкритий в Державній казначейській службі України (МФО 820172) грошові кошти для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 600, 00 грн. 00 коп. або надання банківської гарантії на визначену суму, докази чого надати суду протягом вказаного строку.

Також, ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2018 підготовче засідання відкладено на 20.06.2018, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі.

20.06.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зміну підстави позову.

В підготовчому засіданні 20.06.2018 року позивачем було подано докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі 14 600, 00 грн. для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу.

У підготовчому засіданні 20.06.2018 судом залишено без розгляду заяву позивача про зміну підстав позову.

У підготовчому засіданні 20.06.2018 року оголошено перерву до 27.06.2018 року.

22.06.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про надання витребуваних документів.

27.06.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про виклик свідка ОСОБА_13, а також заяву про зміну підстави позову. При цьому, в означеній заяві позивач просить суд встановити на час розгляду даної справи дійсного власника нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного Договору та залучити його до участі у справі в якості третьої особи.

27.06.2018 року підготовче засідання було відкладено на 18.07.2018 року.

11.07.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано доповнення до заяви про застосування позовної давності.

Підготовче засідання 18.07.2018 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2018 підготовче засідання призначено на 30.07.2018 року.

У підготовчому засіданні 30.07.2018 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються з урахуванням означеної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/587/18 до судового розгляду по суті на 08.08.2018 року.

03.08.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-ІНВЕСТ» як власника нерухомого майна, яке є предметом оскаржуваного договору.

08.08.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подано заяву-намір про надання заяви свідка - колишнього Голови правління ПАТ «ПЛОДООВОЧ» ОСОБА_11.

В судовому засіданні 08.08.2018 року оголошено перерву до 13.08.2018 року.

В судовому засіданні 13.08.2018 року судом розглянуто подане відповідачем-1 клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-ІНВЕСТ», та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Разом з тим, клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-ІНВЕСТ» відповідачем-1 подано вже після закінчення підготовчого провадження на стадії розгляду справи по суті, у зв'язку з чим правові підстави для його задоволення відсутні.

Представник відповідача-2 в судове засідання 13.08.2018 року не з'явився, про причини нявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 13.08.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2012 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. за № 551.

За цим Договором Приватне акціонерне товариство «ПЛОДООВОЧ» в особі представника ОСОБА_13, який діє на підставі довіреності, зобов'язується передати майно (продати), нежитлову будівлю, а саме: будівлю магазину літера «Б» площею 587, 2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2, а ОСОБА_2 зобов'язується прийняти майно 9купити) і сплатити за нього обговорену грошову суму (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 2.1. Договору продаж нежитлової будівлі за домовленістю сторін вчиняється за 649 100 грн., які на момент підписання цього Договору повністю сплачені Покупцем готівкою і отримані Продавцем особисто до підписання цього Договору.

На виконання умов Договору відповідач-1 передав відповідачу-2 нежитлову будівлю, а саме: будівлю магазину літера «Б» площею 587, 2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом прийому-передачі від 27.01.2012 року.

На момент укладення вищевказаного Договору позивач був акціонером ПАТ «ПЛОДООВОЧ».

У позовній заяві позивач вказував на те, що оспорюваний Договір порушив його права як акціонера відповідача-1, вплинув на зменшення вартості акцій, оскільки майно було незаконно продано за заниженою ціною за відсутності повноважень представника відповідача-1, оскільки згоди на відчуження нерухомого майна Загальними зборами та Наглядовою радою надано не було.

Разом з цим, під час розгляду спору позивач змінив підстави позову та зазначив, що 06.01.2012 року Головою правління ОСОБА_11 було видно Наказ № 2-к про покладення обов'язків Голови правління на ОСОБА_1.

12.01.2012 року позивач як В.о. Голови правління видала Наказ № 3 про приведення в належний стан правоустановчих документів на нерухоме майно ПАТ «ПЛОДООВОЧ» та заборону будь-яким особам, у тому числі за довіреністю, відчужувати (дарувати, продавати, міняти, вносити до статного капіталу) або вчиняти будь-які дії, пов'язані із зменшенням активів ПАТ «ПЛОДООВОЧ» без її письмового погодження.

Таким чином, позивач вважає, що він в межах своєї компетенції на підставі Статуту та Закону України «Про акціонерні товариства» видав наказ, який був оприлюднений всім працівникам Товариства і є обов'язковим до виконання.

Проте, факт існування такого наказу директор ПАТ «ПЛОДООВОЧ» ОСОБА_13 від покупця ОСОБА_2 та Приватного нотаріуса Громової П.О. приховав, за письмовим погодженням на відчуження нерухомого майна до В.о. Голови правління не звертався та уклав оспорюваний Договір поза волею власника майна.

Тобто, укладаючи Договір ОСОБА_13 діяв всупереч нормативних актів Правління Товариства, ухвалених відповідно до Статуту та проігнорував рішення Голови правління про тимчасову заборону відчуження нерухомого майна, яке делеговано Протоколом зборів Наглядової ради № 37 від 21.12.2011.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним.

Реалізуючи передбачене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Частиною 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, наявність порушення або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим в силу приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а позивач, звертаючись до суду з даним позовом, згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Отже, звертаючись до суду з позовом на захист саме своїх корпоративних прав, позивач повинен був зазначити, яке саме його право як акціонера Товариства було порушене внаслідок укладання оскаржуваного правочину (право на участь в управлінні, право на отримання дивідендів, право на вихід зі складу учасників; право на продаж належних йому акцій та/або частки у статутному капіталі Товариства) та яким саме чином було порушене відповідне право внаслідок укладання оскаржуваного правочину, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту прав позивача.

Проте, під час розгляду спору судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої були порушені оспорюваним договором. Будь-яких належних доказів на підтвердження того, що нерухоме майно було продано за спірним Договором за заниженою ціною матеріали справи не містять.

Так, укладений між відповідачами Договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: укладення оспорюваного Договору від імені позивача особою, яка не мала на те достатніх повноважень.

Так, Загальними зборами акціонерів ПАТ «ПЛОДООВОЧ» було прийнято рішення, оформлене Протоколом № 15 від 30.03.2010 про надання згоди на продаж будівлі магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 160 Цивільного кодексу України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Статтею 70 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції на момент укладення оскаржуваного Договору) визначено, що рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.

Відповідно до пункту 7.13 Статуту відповідача-1 (в редакції на момент укладення оскаржуваного Договору) до компетенції Наглядової ради належить, зокрема, надання дозволу голові або членам Правління на розпорядження майном Товариства (відчуження, передання в господарське відання), надання дозволу Правлінню Товариства на отримання кредитів із визначенням його розміру. При цьому, питання, що віднесені до компетенції Наглядової Ради, не можуть бути передані нею для вирішення Правлінню товариства.

21.12.2011 року були проведені збори Наглядової ради Приватного акціонерного товариства «ПЛОДООВОЧ», на яких, зокрема, було прийнято рішення про надання згоди на укладення між ПАТ «ПЛОДООВОЧ» та ОСОБА_2 Договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежилих приміщень: будівлю магазину літера «Б» площею 587,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, і належного ПАТ «ПЛОДООВОЧ» на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою 16.12.1994 за № 6с-5542, на умовах, визначених за згодою членів ради за 649 100, 00 грн. (Протокол № 37 від 21.12.2011).

26.01.2012 року Головою правління ПАТ «ПЛОДООВОЧ» ОСОБА_11 була видана довіреність на ім'я ОСОБА_13, посвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. за № 537.

За змістом вказаної довіреності ОСОБА_13 надано право від імені ПАТ «ПЛОДООВОЧ» виконувати дії, пов'язані з продажем магазину літера «Б» площею 587,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, укласти та підписати договір купівлі-продажу.

За таких обставин, доводи позивача в частині того, що оспорюваний Договір було укладено ОСОБА_13 за відсутності повноважень не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються наявними в ній доказами.

При цьому, суд зазначає, що виданий ОСОБА_1 як В.о. Голови правління Наказ № 3 від 12.01.2012 щодо заборони будь-яким особам, у т.ч. за довіреністю, відчужувати (дарувати, продавати, міняти, вносити до статутного капіталу) або вчиняти будь-які інші дії, пов'язані із зменшенням активів ПАТ «ПЛОДООВОЧ» без її письмового погодження жодним чином не спростовують наведені вище висновки суду про наявність у ОСОБА_13 повноважень на укладення спірного Договору.

Так, пунктом 7.13. Статуту передбачено, що рішення, прийняті Наглядовою радою Товариства в межах її повноважень, можуть бути скасовані або відмінені виключно Загальними зборами Товариства.

Правління, у свою чергу, є виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю. Правління є підзвітним Загальним зборам акціонерів і Наглядовій раді Товариства та організовує виконання їх рішень (пункт 7.16 Статуту).

Таким чином, позивач як В.о. Голови правління не мала жодного права своїм наказом фактично скасовувати попередньо прийняті Загальними зборами акціонерів та Наглядовою радою ПАТ «ПЛОДООВОЧ» рішення про надання згоди на укладення між ПАТ «ПЛОДООВОЧ» та ОСОБА_2 Договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нежилих приміщень: будівлю магазину літера «Б» площею 587,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, яке в силу п. 7.13. Статуту віднесено до виключної компетенції Наглядової ради.

До того ж, відповідно до статті 160 Цивільного кодексу України та пункту 17.3. Статуту питання, що належать до виключної компетенції Наглядової ради не можуть бути передані нею для вирішення Правління Товариства.

Одночасно, суд наголошує на тому, що наслідком прийняття судового рішення про захист порушеного права має відбутися відновлення такого права у обраний позивачем спосіб, а також необхідність встановити зміст самого порушеного права, яке підлягає захисту, тоді як під час розгляду даної справи судом не було встановлено порушення прав та законних інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що будь-які правові підстави для визнання оспорюваного Договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України відсутні, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Що стосується клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Що стосується заявленого відповідачем-2 клопотання про відшкодування за рахунок позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в сумі 23 400, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, оскільки відповідачем-2 не надано жодних платіжних документів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, будь-які правові підставі для покладення таких витрат на позивача відсутні.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ПЛОДООВОЧ», ОСОБА_2 про визнання Договору недійсним відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 14.08.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова