Справа № 2-1438/09

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 серпня 2009 року Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі

Головуючий, суддя                           Сухоруков А.О.,

при секретарі                     Лутицькій К.В.,

за участю представників:

позивача                     ОСОБА_1,

відповідача                     ОСОБА_2,

представника третьої особи         ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Відділ громадянства, реєстрації та іміграції фізичних осіб Самарського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_8, орган опіки та піклування  виконавчого комітету Самарської районної у м.Дніпропетровську ради, ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні власністю, про виселення без надання іншого житлового приміщення, скасування реєстрації відповідачів, про вселення позивача,

В С Т А Н О В И В :

09 листопада 2006 року року позивач звернувся до Самарського районного суду м.Дніпропетровська із цим позовом. 20 листопада 2006 р. ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська справа була призначена до попереднього розгляду на 20 грудня 2006р.

 10 січня 2007 року від позивача до Самарського районного суду м.Дніпропетровська надійшла додаткова позовна заява. 10 січня 2007 року ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа – Самарський РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській обл. про виселення та визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, про вселення позивача, зупинино до розляду та набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ поліпшеного спірного домоволодіння та відшкодування витрат.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2009 року  провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа – Самарський РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській обл. про виселення та визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, про вселення позивача, було відновлено. Розгляд справи у судовому засіданні призначено на 09 квітня 2009 року.  Судом було залучено до справи як третіх осіб: ОСОБА_8, орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарської районної у м.Дніпропетровську ради, ОСОБА_9.

10 березня 2009 року від ОСОБА_4 надійшла позовна заява з уточненням своїх позовних вимог.  Згідно уточнених позовних вимог позивач посилається на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.06.1998 року він є власником домоволодіння № 71 по вул. Солов’їній в м.Дніпропетровську. Домоволодіння розташоване на приватизованій земельній ділянці на підставі Державного акту № 111-ДП № 097566 від 06.12.2000 року.  07 грудня 2000 року згідно з договором дарування власником будинку став син позивача ОСОБА_8, а 26 червня 2006 року договір дарування за їх спільним бажанням був розірваний, з цього часу позивач є власником будинку.

 Оскільки син ОСОБА_8 з 2000 року до 2006 року був власником будинку, з його згоди в будинку були прописані відповідачі – ОСОБА_6 з 08 квітня 2003 року – дружина сина, ОСОБА_5 з 15 травня 2003 року – теща.

17 квітня 2006 року шлюб між сином та його дружиною ОСОБА_6 був розірваний в органах РАГСу.

В 2005 році відповідачі вигнали позивача та його сина з їхнього будинку і до цього часу перешкоджають позивачеві, як власнику, користуватися будинком та земельною ділянкою.

Крім того, відповідачі систематично псують його майно, призводять будинок до аварійного стану, використовують будинок та інші споруди не за призначенням: в будинку утримують велику кількість котів та собак.

Відповідачі зруйнували водопровідний колодязь,  пошкодили та привласнили лічильник води, фекаліями та сміттям засипали колодязь. Пошкодили газовий лічильник шляхом зриву пломб.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідачів з вимогою про укладення договору оренди житлового приміщення, але вони не виявили бажання його укласти, тим самим в порушення вимог ст. 162 Житлового кодексу України не сплачують за користування житлом та не сплачують за комунальні послуги.

Відповідачі зверталися до суду з позовами, в яких з надуманих підстав намагалися позбавити позивача власності і тим самим перешкоджаючи розгляду справи про їх виселення.

Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_6 розірвала шлюб з сином позивача, вона, її мати та донька для позивача чужі люди, з якими позивач не має бажання проживати в одному будинку, оскільки між ними склалися неприязнені стосунки.

У зв’язку з тим, що відповідачі призвели будинок, споруди до аварійного стану, використовували будинок не за призначенням, проживання з чужими для позивача людьми в одному будинку не є можливим, тому позивач вважає, що є всі підстави для виселення без надання іншого житлового приміщення у відповідності до ст. 116 Житлового Кодексу України.

Позивач у позовній заяві вказав, що він є пенсіонером, дитиною війни, людиною похилого віку, не має можливості жити в своєму будинку, хоча іншого житла у нього немає, з 2005 року він змушений ходити по судам, звертатися до правоохоронних органів зі скаргами на порушення його прав власника.

ОСОБА_4 пропонував відповідачам в добровільному порядку виселитися та звільнити його будинок, однак до цього часу вони проживають у будинку. Його звернення до квартального комітету, у виконком Самарського районну м.Дніпропетровська, до правоохоронних органів не дали ніякого результату, йому всі давали відповідь, що виселення може бути здійснено тільки за рішенням суду.

Таким чином, позивач вважає, що реєстрація відповідачів в його будинку та їх проживання перешкоджає йому, як власнику нерухомого майна, здійснювати своє право власності, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Просив суд  усунути йому, ОСОБА_4, перешкоди в користуванні домоволодінням № 71 по вул.  Солов’їній в м.Дніпропетровську з боку відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7; зобов’язати Відділ громадянства, реєстрації та іміграції фізичних осіб Самарського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області відмінити реєстрацію ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в будинку № 71 по вул. вул. Солов’їній в м.Дніпропетровську; виселети відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з будинку № 71 по вул. Солов’їній в м.Дніпропетровську, без надання іншого житлового приміщення; вселити його - ОСОБА_4, в  будинок № 71 по вул. Солов’їній в м.Дніпропетровську.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його  представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовних заявах. Також позивач зазначив, що від відповідачів на його адресу надходили погрози фізичною розправою, на нього цькували собак, відповідачі не доглядають за будинком та псують його, займаючись розведенням котів, забруднили подвір’я, самовільно підключилися до водопроводу та засипали колодязь, щоб не було змоги знову відключити воду. Крім того, він особисто на початку вересня 2009 року має намір одружитися, у теперішньої дружини його сина ОСОБА_8 повинна народитися дитина, і всі вони мають намір проживати у спрному будинку, а його площа не дозволить  розміститися такій кількості людей, чим також аргументував необхідність виселення відповідачів.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_2 вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки законодавством передбачено умови, але жодних підстав для зняття з реєстрації та їх виселення без надання іншого житла немає.

Докази позивачів не знайшли свого законного підтвердження. Актом обстеження повністю спростовуються доводи позивача про його аварійність. Відповідачі проживають на законних підставах, саме неприязні стосунки призвели до даного позову. На вулиці залишиться малолітня дитина – ОСОБА_9. Просив відмовити щодо вселення позивача. Інші питання – на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_5 позов не визнала, зазначила, що підтримує будинок у порядку, перед вселенням зробили у ньому ремонт за власні кошти, тварина у будинку живе лише одна, лічильник знаходиться у задовільному стані. Колодязь не бруднили. Позивач ОСОБА_4 відключив електроенергію до будинку, намагався перекрити воду і газ, намагаючись таким чином «вижити» їх з будинку. Вказала, що їм ніде жити, йти більше нікуди.

Відповідач ОСОБА_7 зазначила, що з позовом не згодна, пояснила, що вони зробили ремонт у домі після продажу квартири, тривалий час проживаючи у кухні, а позивач неодноразово подавав на неї заяви до міліції, через що міліція багато разів приїздила до неї. Це сприяло обговоренню її особи у школі та у місті.

Відповідач та законний представник третьої особи ОСОБА_9 - ОСОБА_6, в судовому засіданні пояснила, що вселення відбулося фактично ще у 1999 році, будинок був у занедбаному стані, вони на кошти, отримані від продажу квартири ОСОБА_5, зробили в будинку капітальний ремонт і стали там жити, були зареєстровані зі згоди власника будинку – ОСОБА_8 Вона дійсно займалася розведенням котів, але зараз вони перебувають у різних знайомих, у домоволодінні живе лише дві кішки і собака. Іншого житла вони не мають, їй з малолітньою дитиною ОСОБА_9 ніде жити, все інше на розгляд суду.

Третя особа – представник органу опіки та піклування – ОСОБА_3 проти позову в частині вселення ОСОБА_10 не заперечувала, у виселенні відповідачів просила відмовити, оскільки вони набули права проживання на законних підставах, акцентувала увагу на проживанні неповнолітньої ОСОБА_7 та малолітнього ОСОБА_9

Відділ громадянства, реєстрації та іміграції фізичних осіб Самарського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області згідно письмової заяви від 09.04.2009 року просили розглядати справу без участі свого представника (а.с. 95)

Вислухавши доводи та пояснення учасників процесу, покази свідків, дослідивши письмові докази справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.06.1998 року реєстровий №1-1185,  ОСОБА_4  є власником домоволодіння № 71 по вул. Солов’їній в м.Дніпропетровську. (а.с. 8)

Домоволодіння розташоване на приватизованій земельній ділянці на підставі Державного акту № 111-ДП № 097566 від 06.12.2000 року (а.с. 22).

  07 грудня 2000 року згідно з договором дарування (а.с. 20) власником будинку став син позивача ОСОБА_8, а 26 червня 2006 року договір дарування за їх спільним бажанням був розірваний на підставі договору про розірвання договору дарування домоволодіння № 3035 (а.с. 21). З цього часу позивач знову став власником будинку, що підтверджується також інформаційною довідкою від 22.08.06 р. (а.с. 46), технічним паспортом (а.с. 47-50, 51-54).

Згідно даних, зазначених у домовій книзі для прописки громадян, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 прописана 15.05.2003 року, ОСОБА_6 прописана 08.04.2003 року (а.с. 23-25), тобто в період шлюбу з ОСОБА_8, коли останній був власником будинку .

Шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 розірвано 17 квітня 2006 року (а.с. 55).

ОСОБА_7 є донькою ОСОБА_11, що підтверджуєьбся свідоцтвом про народження (а.с. 121). 18 квітня 2009 року у ОСОБА_6 народився син ОСОБА_9 (а.с. 122)

Відповідно до акту обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_9, проведеного на запит суду і поданого в судовому засіданні 13.08.2009 року, санітарний стан приміщення відповідає нормі, житлово-побутові умови сім’ї задовільні (а.с. 208).

За показаннями свідків встановлено:

ОСОБА_12 , зазначила, що живе на ж/м Ігрень, раніше вони жили на сусідніх вулицях. Переїхали 50 років назад. Сім’ю ОСОБА_9 знає ще з дитинства. Батьки ОСОБА_9 збудували цей будинок. Приблизно у 2002 році вона пішла на пенсію, будинок був у гарному стані, вона сама лікар, тому сім’я ОСОБА_9 її викликала на вул. Солов’їну, 71, в м.Дніпропетровську. Потім не спілкувалися, а у 2006 році ОСОБА_4 її зустрів і запитав, чи не потрібні їй інструменти, тому що йому потрібні гроші. Вона сказала, що треба, і разом вони пішли додому, коли зайшли у сарай, дівчина випустила із вольєра собак, і вони ледве втекли. Потім якось ОСОБА_4 зняв хвіртку, а відповідачі посадили на неї дівчинку і сказали, що якщо ОСОБА_4 підійде, то знов заведуть кримінальну справу. Зазначила, що раніше будинок був покрашений.

Свідок ОСОБА_13 у свідченнях вказала, що живе на ж/м Ігрень, добре знає ОСОБА_4, після закінчення війни батьки ОСОБА_4 отримали земельну ділянку. Після смерті батьків ОСОБА_4 вступив у право власності. Вона була дружиною ОСОБА_4. До 2000 року всі ремонти були закінчені. У 2003 році з’явилися ці люди, вони попросили сина тимчасово прописатися. Будинок у аварійному стані, тріщини на стінах, дах іржавий, рубероїд зірваний, ворота з хвірткою іржаві, дерево росте, яке знищує фундамент, підвал, колодязь розбитий, все, що було покрите асфальтом, зруйновано. У ОСОБА_4 за цей час було два інсульта. ОСОБА_7 робила хуліганські дії, вона піском і камінням засипала їй очі. Тричі засипали колодязь фекаліями, хоча вона особисто не бачила, як це відбувалося. Вигнала сина із дому, розводила котів і собак. 26 квітня 2009 року вона вийшла на вулицю і бачить, що у колодязі сидить людина. Постійно перестрічає її дочка, погрожує. За все життя таких людей не бачила, обізвала їх «піратами». Також у свідченнях вказала, що дитину народила з метою забрати будинок. 03.07.2006 року ОСОБА_4 запропонував жінці інструменти, зайшов у двір, а на них випустили двох бульдогів по 100 кг, підробляють документи, вигнали ОСОБА_8.

Позивачем надано фотографії, які демонструють стан будинку та споруд – частина даху будинку та фрагменти воріт іржаві, відсутня частина покриття даху, проілюстровано стан фундаментів, мощення, огорожі, водопровідного колодязя (а.с. а.с. 67-72, 149-157), проте не доведено, що такі погіршення стану споруд домоволодіння сталися з вини відповідачів, тобто що останні свідомо руйнують будинок, чи за плином часу від природних факторів.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України.

Так, згідно ст.  316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 321  ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами ст. 383  ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Виходячи з норм Цивільного кодексу України, які регулюють відносини права власності, зокрема на житловий будинок, доведеність і незаперечність права власності на спірний будинок позивача ОСОБА_4, останній повинен бути вселений у спірний будинок.

Разом з тим, суд вважає, що у даному випадку відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідачів, оскільки згідно ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення, що передбачено ст. 116 ЖК України, відбувається лише у випадках, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідачі зайняли житлове примішення як члени сім’ї власника на той час – ОСОБА_8, руйнування ними будинку та його споруд на думку суду є недоведеним, триваючий конфлікт з теперішнім власником будинку ОСОБА_4, який розпочався після розлучення сина останнього з ОСОБА_6 на ґрунті сімейних відносин, не робить неможливим спільне проживання в одному будинку.

Так, згідно ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 156 ЖК України, члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім’ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім’ї власника будинку (квартири) зобов’язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім’ї власника зобов’язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім’ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За нормами ст.161 ЖК України визначено право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові: наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім’ї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення відповідно до цієї статті як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування приміщенням, якщо при їх вселенні між цими особами, наймодавцем, наймачем та членами його сім’ї, які проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та неповнолітня донька останньої ОСОБА_7 вселилися до спірного будинку як члени сім’ї ОСОБА_8, повнолітні особи були зареєстровані в будинку та набули права користування займаним приміщенням у встановленому законом порядку, передбачених законом підстав для їх виселення і скасування реєстрації не вбачається. Питання щодо спільного проживання може бути вирішено шляхом встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст 316, 317, 321, 383 Цивільного кодексу України, ст. ст. 109, 116, 150,  156, 161 Житлового кодексу України, ст.ст. 4-8, 10, 11, 18, 57-60, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

                                                                    в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_4 в будинок №71 по вул. Солов’їній у м.Дніпропетровську.

У задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та скасування реєстрації відповідачів відмовити.

Стягнути солідарно зі ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 17 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи у розмірі 07 грн. 50 коп.,  1000 грн. витрат на правову допомогу, всього 1024 (одну тисячу двадцять чотири) гривні 50 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                     А.О. Сухоруков