Справа №2-59/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2009 року  Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

                  головуючий, суддя                         Сухоруков А.О.,        

                   при  секретарі                                   Хіль Н.О.,

за участю:

представника позивача                 ОСОБА_1,

представників відповідачів                 ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача

за зустрічним позовом                 ОСОБА_4,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6, третя особа – Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, про поновлення строку позовної давності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, вселення;

за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6 і ОСОБА_2 до Відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб Дніпропетровського міського управління УМВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_5, третя особа – Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м.Дніпропетровська, про визнання недійсною та скасування реєстрації ОСОБА_5 за адресою кв. 43 буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги у м. Дніпропетровську,

В С Т А Н О В И В :

10 листопада 2005 року до Самарського районного суду м.Дніпропетровська звернувся з позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6, про вселення.

11 січня 2006 року ОСОБА_6 подала зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_5, Відділу паспортної та міграційної служби Самарського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5

27.01.2006 р. ОСОБА_5 уточнив і доповнив позовні вимоги, крім вселення просив поновити строк позовної давності, визнати недійсним на 1/3 частину свідоцтво про право власності на житло,  визнати за ним право власності на 1/3 частину кв. 43 буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги у м. Дніпропетровську.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27 червня 2006 року позов ОСОБА_5 задоволено в частині вселення, в іншій частині позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2006 року рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

При новому розгляді справи за клопотанням ОСОБА_6 у зв’язку з необхідністю розгляду її позову в порядку Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою від 26 грудня 2006 року провадження у частині зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 та Самарського РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській обл. у особі Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Самарського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській обл. про усунення перешкод у користуванні власністю і зняття з реєстраційного обліку було закрито.

Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 30 січня 2007 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про вселення, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло і визнання права власності на 1/3 частину квартири зупинено до набрання законної сили рішенням у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про скасування реєстрації ОСОБА_5 у спірній квартирі. Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2007 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2007 року скасовано постанову Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2007 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб Дніпропетровського міського управління УМВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_5, третя особа Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м.Дніпропетровська «про незаконність дій суб’єктів владних повноважень», провадження у адміністративній справі закрито. Апеляційним адміністративним судом вказано, що відсутність згоди на реєстрацію ОСОБА_5 у спірній квартирі з боку співвласника не переводить спір до адміністративної юрисдикції, оскільки первісним у виниклих правовідносинах є питання про наявність або відсутність права, а реєстрація у спірній квартирі є похідною дією від наявності або відсутності права на проживання в квартирі, що не позбавляє позивачів можливості захищати свої права та інтереси в суді, але з увагою на зміст виниклого спору в порядку ЦПК України.

Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 07 серпня 2007 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про вселення, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло і визнання права власності на 1/3 частину квартири відновлено.

14.09.2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до Відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб Дніпропетровського міського управління УМВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_5, третя особа – Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м.Дніпропетровська, про визнання недійсною та скасування реєстрації ОСОБА_5 за адресою кв. 43 буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги у м. Дніпропетровську, в порядку ЦПК України.

05.06.2008 року ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги в порядку ст. 31 ЦПК України, просить поновити йому строк позовної давності для звернення до суду, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 29 липня 1997 року на квартиру АДРЕСА_1; вселити його у квартиру АДРЕСА_2, та стягнути з відповідачів всі судові витрати по справі.

У своїх позовних вимогах ОСОБА_5 посилається на те, що до червня 1986 року він проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 зі своєю на той час дружиною, ОСОБА_7 та її дітьми, на той час неповнолітніми - сином ОСОБА_8 та дочкою ОСОБА_9. Зазначена квартира знаходилася на балансі Придніпровської теплоелектростанції, а її наймачем була ОСОБА_7 Квартира складалась із 3-х жилих кімнат, 2-і з яких займала їх сім'я.

У червні 1986 року ОСОБА_5 залишив квартиру, в якій проживав і перейшов на постійне місце проживання в спірну квартиру №43 в будинку № 25 по вул. 20-тиріччя Перемоги за згодою відповідачки. Вказує, що поселився в спірній квартирі в якості члена сім'ї відповідачки, як її чоловік. З моменту вселення в квартиру позивач ОСОБА_5 з відповідачкою ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та у них був спільний бюджет, спірна квартира з моменту вселення ОСОБА_5 в неї була для єдиним місцем проживання.

01.11.1986 року було розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10

20.02.1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Пізніше я вдочерив дочку відповідачки ОСОБА_2 відповідачку ОСОБА_6О,

Але попри те, що ОСОБА_5 постійно проживав в спірній квартирі, він залишався прописаний в квартирі, в якій проживав раніше. Стверджував, що незважаючи на прописку право на проживання в ній він не мав, так як з моменту виселення з неї і вселення в спірну квартиру він втратив право на користування жилим приміщенням згідно ст. 107 Житлового Кодексу України.

На думку позивача, з моменту вселення в спірну квартиру ОСОБА_5 на підставі ст.ст. 64, 65 Житлового Кодексу України набув право користування жилим приміщенням в спірній квартирі, так як вселився в неї зі згоди наймача, у якості законного чоловіка відповідачки ОСОБА_2 в якості члена сім'ї, і з цього моменту проживав в квартирі постійно до моменту, коли відповідачка грубо порушила його право на проживання в спірній квартирі.

Незважаючи на те, що ОСОБА_5 постійно проживав в спірній квартирі, він залишався прописаним в квартирі АДРЕСА_3 до 29 листопада 2004 року. ОСОБА_5 не знімався з реєстрації за адресою колишнього місця проживання за домовленістю з відповідачкою ОСОБА_2 до 2004 року, тому що стояв в черзі на отримання квартири на підприємстві.

Але в 2004 році стало зрозуміло, що ніякої квартири вони не отримають. Крім того ОСОБА_5 вийшов на пенсію.

6 грудня 2004 року ОСОБА_5 зареєструвався за адресою спірної квартири зі згоди відповідачів. Коли ОСОБА_5 реєструвався в спірній квартирі, йому стало відомо, що вона приватизована відповідачами в 1997 році, при цьому ОСОБА_2 запевнила, що ОСОБА_5 ні про що турбуватися і він буде проживати в квартирі і надалі і його права не будуть порушені.

Але у вересні 2005 року ОСОБА_2 вигнала ОСОБА_5 із квартири і тому він вимушений звертатися в суд для захисту моїх законних прав.

Зазначив, що пропустив строк позовної давності з поважних причин в зв'язку з тим, що про приватизацію квартири йому стало відомо в грудні 2004 року.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 і ОСОБА_6 вказали, що вони є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва на право власності на житло № 7/534-97 від 29 липня 1997 року.

Позивачі стверджують, що не давали свого дозволу у встановленому законом порядку для реєстрації місця проживання ОСОБА_11 у їх квартирі.

Просили визнати реєстрацію ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_5 - недійсною, скасувати реєстрацію ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_6.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та його представник наполягали на задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_5 пояснив, що до червня 1986 року він проживав у квартирі на вул. Кантимирівській разом зі своєю на той час дружиною ОСОБА_7, зазначена квартира знаходилася на балансі Придніпровської теплоелектростанції, а її наймачем була ОСОБА_7 ОСОБА_5 перебував на черзі на одержання житла.

У  червні 1986 року ОСОБА_5 залишив квартиру, в якій проживав і перейшов на постійне місце проживання в спірну квартиру №43 в будинку № 25 по вул. 20-тиріччя Перемоги за згодою ОСОБА_2, в якості члена сім'ї, як її чоловік. З моменту вселення в квартиру позивач ОСОБА_5 з відповідачкою ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та у них був спільний бюджет, спірна квартира з моменту вселення ОСОБА_5 в неї була для єдиним місцем проживання.

01.11.1986 року було розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10

20.02.1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

ОСОБА_5 удочерив доньку ОСОБА_2 – ОСОБА_6

Представник позивача, адвокат ОСОБА_1 стверджував, що незважаючи на прописку в квартирі по вул. Кантемирівській, ОСОБА_5 права на проживання в ній він не мав, так як з моменту виселення з неї і вселення в спірну квартиру він втратив право на користування жилим приміщенням згідно ст. 107 Житлового Кодексу України.

На думку представника позивача, з моменту вселення в спірну квартиру ОСОБА_5 на підставі ст.ст. 64, 65 Житлового Кодексу України набув право користування жилим приміщенням в спірній квартирі, так як вселився в неї зі згоди наймача, у якості законного чоловіка відповідачки ОСОБА_2 в якості члена сім'ї, і з цього моменту проживав в квартирі постійно до моменту, коли відповідачка грубо порушила його право на проживання в спірній квартирі.

Щодо реєстрації у спірній квартирі, ОСОБА_5 зазначив, що його реєстрація у 2004 році була проведена за згоди його дружини ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_6, оформленням та подачею документів займалася ОСОБА_2, він ходив разом з нею та сплачував квитанції, підписував необхідні документи.

Потім ОСОБА_2 почала провокувати скандали, внаслідок чого неодноразово викликалися працівники міліції, писала на нього заяви до Самарського РВ, не пускала до квартири, внаслідок чого ОСОБА_5 був змушений покинути своє місце проживання, мешкати у друзів та орендованих квартирах.

Їх шлюб з ОСОБА_2 розірвано у 2005 році рішенням суду.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, яка є також представником своєї доньки, ОСОБА_6, та представник ОСОБА_3 заперечували проти позову ОСОБА_5 і пояснили, що ОСОБА_5 ніколи постійно у спірній квартирі не проживав, мешкав там лише періодично, йому було відомо щодо приватизації спірної квартири у 1997 році.

Отримував квартиру АДРЕСА_7 батько ОСОБА_2 – ОСОБА_12 у 1981 poці як ветеран Великоі Вітчизняної війни. Письмової згоди на вселення у квартиру ОСОБА_5 ніхто не давав.

В 1997 р. ОСОБА_12 вирішив переоформити квартиру на ОСОБА_2 та ОСОБА_6, для чого написав заяву в Управління жилого господарства Дніпропетровського міськвиконкому з проханням призупинити приватизацію квартири, і згодом квартира була приватизована ОСОБА_2 і ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_5, маючи ключі від спірної квартири, у стані алкогольного сп'яніння з'являвся до житла, вчиняв лайки, які переходили у побиття ОСОБА_2 і ОСОБА_6

ОСОБА_2 вказала, що змушена була написати заяву про згоду на реєстрацію ОСОБА_5 у спірній квартирі під його моральним тиском, виконала підпис від імені ОСОБА_6 про згоду на реєстрацію ОСОБА_5 у заяві невстановленої форми. Вважала, що за такими документами ОСОБА_5 не повинні були зареєструвати у їх квартирі.

Рішенням суду від 20.12.2005 року шлюб ОСОБА_5 і ОСОБА_2 було розірвано з посиланням на зловживання чоловіком спиртними напоями, неприязні стосунки.

Вважає, що ОСОБА_5 не набув права користування спірною квартирою і його вимоги щодо вселення не підлягають задоволенню.

В зв'язку з неправомірною реєстрацією ОСОБА_5Г за адресою: вул. 20 років Перемоги буд.25 06.12.2004 року нараховується оплата за житлово-комунальні послуги та квартплату за одну людину, що призводить до матеріальних збитків та ставить позивачів за зустрічним позовом в скрутні матеріальні умови.

Представник ОСОБА_3 зазначив, що на час вселення у спірну квартиру її наймачем був батько ОСОБА_2 – ОСОБА_12, і ОСОБА_5 не був членом сім’ї ОСОБА_12 ОСОБА_6 ніколи не давала свого ні усного ні письмово дозволу на реєстрацію ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_8. Крім того, заяви ф.№ 15 від 03.12.2004 року та від 03.12.2004 року невстановленого зразку, не передбаченим ні одним законом, чи іншим нормативно-правовим актом, і за відсутності згоди ОСОБА_6 незаконна реєстрація ОСОБА_5 не породжує права на проживання, тим паче права власності на частину спірної квартири.

ОСОБА_2 наймачем спірної квартири була тільки 2 місяці і 6 днів з 29.05.1997 р. (рішення Самарського райвиконкому № 252 від 22.05 1997 р.) по 29.07.1997 р. (отримання Свідоцтва на право власності на   квартиру). Тому, згідно ст.65 ЖК України, ОСОБА_5 не міг бути вселеним в квартир ні в 1985 році, ні в 1986 р. в статусі члена сім’ї наймача, тим більше придбати квартиру у власність.

Представник третьої особи за первісним позовом УЖГ Дніпропетровської міської ради ОСОБА_13 пояснила, що приватизація житла здійснюється на осіб, які постійно проживають у квартирі, що повинно підтверджуватись реєстрацією (пропискою). Випадки, коли квартиру приватизовували на особу, яка не була б зареєстрована у приватизуємій квартирі, але фактично в ній прожавала, їй невідомі, оскільки інших прідтверджень постійного проживання крім реєстрації не передбачено. Вважає, що приватизацію спірної квартири №43 в буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги  в м.Дніпропетровську було проведено на законних підставах з додержанням порядку, і позов ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло задоволенню не підлягає.

Представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 вважає, що при реєстрації ОСОБА_5 за адресою квартира №43 в буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги  в м.Дніпропетровську був додержаний існуючий порядок: подана заява від імені інших зареєстрованих за цією адресою, бланк «форми 15», які на той час використовувалися у зв’язку з відсутністю нових бланків, заява ОСОБА_5 про прописку (реєстрацію) за новою адресою, копія свідоцтва про шлюб, квитанцію про сплату державного мита, листок зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 з адреси АДРЕСА_9.

Заперечувала проти задоволення зустрічного позову.

Представник третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_14 не заперечувала проти задоволення зустрічного позову і пояснила, що станом на 06.12.2004 року використовувалася «форма 15», оскільки не були виготовлені нові бланки. Документи про реєстрацію здаються паспортисту, яка в свою чергу передає їх до паспортного столу органу внутрішніх справ. Для цього необхідні: заява та пісьмова згода інших мешканців на реєстрацію, паспорти особи, яка реєструється та інших вже зареєстрованих осіб. При цьому немає необхідності з’являтися всим особисто. Також необхідна сплата держмита 85 коп. та заява про реєстрацію, яка посвідчується начальником КВ ЖРЕП. Яким чином це відбувалося стосовно ОСОБА_5, їй невідомо, з боку ОСОБА_5 порушень при реєстрації не було, але якщо дійсно не було письмової згоди однієї із зареєстрованих осіб, то інша соба не повинна реєструватися.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, покази свідків, провівши почеркознавчу експертизу, дослідивши письмові докази справи вважає, що первісний позов задоволенню не підлягає, зустрічні позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.

Встановлено, що позивач ОСОБА_5 вселився у спірну квартиру в червні 1986 року, як ним особисто зазначено в уточненій позовній заяві 4.06.08 р. (а.с. 1 т.4).

20.02.1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_15, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, видане 20 лютого 1987 року відділом ЗАГС Самарської районної ради народних депутатів, актовий запис №60 (а.с. 5 т.1).

 Отримував квартиру АДРЕСА_10 і був її наймачем батько ОСОБА_2 – ОСОБА_12, згідно рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів від 21.08.81 р. №584/2 (а.с. 103 т.1) та ордера №755, виданого Самарською районною радою народних депутатів 4 вересня 1981 року (а.с. 100 т.1). До прийняття рішення Виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 22.05.1997 року № 252, яким був переоформлений особовий рахунок на ОСОБА_2, ОСОБА_12 був наймачем квартири АДРЕСА_11 (а.с. 101 т.1).

Статтею 64 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464, яка діяла в редакції з 1984 року, передбачено, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім’ї.

Разом з тим ст. 65 ЖК визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Зі встановлених обставин видно, що до 20.02.1987 року ОСОБА_5 не був членом сім’ї не лише наймача квартири ОСОБА_12, але і ОСОБА_15, а згідно твердження позивача, він вселявся у червні 1986 року, ще не будучи чоловіком відповідачки ОСОБА_2

Письмова згода всіх членів сім’ї ОСОБА_12 на вселення ОСОБА_5 відсутня як станом на 1986 рік, так і пізніше. Наведені обставини свідчать про те, що при вселенні ОСОБА_5 у спірну квартиру не був додержаний встановлений законом порядок, отже позивач ОСОБА_5 не набував права проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилання позивача на ст. 107 ЖК України, згідно якої у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття, суд вважає безпідставним, тому що позивач був зареєстрований за іншою адресою.

Крім того, з показів свідків ОСОБА_16 і ОСОБА_17 видно, що ОСОБА_5 постійно у спірній квартирі не проживав. Свідок ОСОБА_16 дав покази, що був у ОСОБА_5 двічі – у 1990 і 1992 році, у 1990 році після того, як допомагав робити опалубку для гаража вечеряли у ОСОБА_5, у 1992 році ОСОБА_5 вийшов у тамбур перед квартирою, щоб підписати відгули. У 1999 -2000 році телефонував, дружина відповіла, що ОСОБА_5 в квартирі бульше не живе. До того часу разом ходили на роботу, і ОСОБА_5 повертав у напрямку будинку, де живе ОСОБА_2 Де після того часу мешкав ОСОБА_5, йому невідомо.

Свідок ОСОБА_17, яка мешкає в тому ж під’їзді, де знаходиться спірна квартира, бачила ОСОБА_5 у 1997 році, він тоді проживав з ОСОБА_2, стосунки у них були погані. З 1998 році ОСОБА_5 не проживав з ОСОБА_2, їй відомо, що він жив у іншої жінки. Інколи ОСОБА_5 приходив до ОСОБА_2 «з’ясовувати стосунки».

Свідок ОСОБА_18 вказала, що ОСОБА_2 жили разом, як їй відомо, з 1995 року і до 2003 року, потім ОСОБА_5 пішов жити на квартиру до ОСОБА_19, який у теперішній час є померлим. Декілька свят Нового року зустрічали у ОСОБА_5, разом на автомобілі «Волга» ОСОБА_5 їздили на дачу (земельну ділянку). Покази свідка ОСОБА_18, зважаючи на покази інших свідків, письмові докази справи, суд вважає такими, що не є підтвердженням постійного проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі, а також набуття ним права проживання у спірній квартирі.

Непроживання ОСОБА_5 у спірній квартирі підтверджується також численними актами (а.с. 117, 118, 168, 170, 185, 186, 189, т.1;  91,92, 93, 141-146 т.2)

Приватизація спірної квартири була здійснена згідно ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482 з наступними змінами і доповненнями, якою передбачено, що  «1. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

2. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

3. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

4. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). (Пункт четвертий статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3981-XII (3981-12) від 22.02.94)

5. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.»

На запит суду надано Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради копії розпорядження органу приватизації від 29.07.07 р. № 7/534-97 (а.с. 21 т.3), заяви на прватизацію спірної  квартири від 09.07.97 р. №292 (а.с. 22 т.3), довідки про склад сім’ї наймача (а.с. 23 т.3), розрахунку площі квартири (а.с. 24 т.3), свідоцтва про одруження ОСОБА_20 і ОСОБА_21 (а.с. 26 т.3).

У довідці про склад сім’ї наймача зазначено двох осіб – ОСОБА_2 і ОСОБА_20, тому на думку суду було правомірно видане свідоцтво  про право власності на житло від 29 липня 1997 року на спірну квартиру відповідачам за первісним позовом (а.с. 54 т.1).

Також суд вважає, з огляду на твердження ОСОБА_5 про його постійне проживання, в тому числі протягом 1997 року в спірній квартирі, що він знав або повинен був знати про факт приватизації квартири, але звернувся з позовом лише у 2005 році, у зв’язку з чим немає підстав для поновлення строку позовної давності.

Реєстрація місця проживання особи передбачена статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382, згідно якої г ромадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Для реєстрації особа подає:

письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;

паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;

квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

два примірники талона зняття з реєстрації.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.

Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов’язані зареєструвати місце перебування.

Реєстрація місця проживання громадян України, які проживають за межами України, здійснюється в установленому порядку консульськими установами України за кордоном або дипломатичними представництвами.

Надання відомостей про місце проживання особи та її персональні дані здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, або за згодою самої особи.

При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 985 від 28 липня 2004р. «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні» затверджено зразок заяви про реєстрацію місця проживання в Україні. У данному зразку зазначено, що обов'язково необхідна згода усіх   співвласників житла.

Як встановлено в судовому засіданні, співвласник спірної квартири ОСОБА_6 згоди на реєстрацію ОСОБА_5 не давала, згідно пояснень ОСОБА_2 та висновку почеркознавчої експертизи №2047-08, складений 17 листопада 2008 року, запис в заяві від 03.12.2004 року на реєстрацію ОСОБА_5 «В прописке не возражаю ОСОБА_22» та підпис від імені ОСОБА_6 під текстом цього запису виконаний ОСОБА_2, а не ОСОБА_6 (а.с. 39-48 т.4).

Отже, при реєстрації ОСОБА_5 були порушені права співвласника квартири ОСОБА_6, та встановлений порядок реєстрації, внаслідок чого реєстрацію ОСОБА_5 за адресою кв. 43 буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги у м. Дніпропетровську слід визнати недійсною.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 64, 65, 107 Житлового кодексу України, ст.ст.4-8, 10, 11, 18, 57-60, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:    

 У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6, третя особа – Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, про поновлення строку позовної давності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, вселення, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_6 і ОСОБА_2 до Відділу громадянства та реєстрації фізичних осіб Дніпропетровського міського управління УМВС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_5, третя особа – Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м.Дніпропетровська, про визнання недійсною та скасування реєстрації задовольнити частково.

Визнати недійсною реєстрацію ОСОБА_5 за адресою кв. 43 буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги у м. Дніпропетровську.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_6 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 08 грн. 50 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 07 грн. 50 коп., витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 1407 грн. 60 коп., всього у сумі 1423 (одна тисяча чотириста двадцять три) гривні 60 коп.

У задоволенні позовної вимоги про скасування реєстрації ОСОБА_5 за адресою кв. 43 буд. 25 по вул. 20-річчя Перемоги у м. Дніпропетровську відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

          Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя         (підпис)         А.О. Сухоруков

Згідно з оригіналом.

Суддя                     А.О. Сухоруков