ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2018Справа № 910/5481/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/5481/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг";

до 1) публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК";

2) товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА";

про визнання права вимагати сплати боргу та визнання відсутнім права стягнення заборгованості за кредитним договором

за участю представників сторін:

від позивача: Васів Ю.М., адвокат, договір б/н від 03.01.2018р.;

від відповідача-1: Крюков Т.У., довіреність № 385 від 19.03.2018р.;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА" про визнання права вимагати сплати боргу та визнання відсутнім права стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (надалі - позивач) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач-1) був укладений договір поруки № 4В13251И/П (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач поручився за виконання зобов'язань ТОВ "ВЕРІСА" (надалі - відповідач-2) за кредитними договорами. За доводами позивача, останнім було сплачено кошти в розмірі 202 907 681,12 грн. на користь відповідача-1, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права позивача вимагати від відповідача-2 сплати боргу та визнати відсутнім у відповідача-1 права вимагати від відповідача-2 сплати боргу за кредитними договорами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5481/18, справу вирішено розглядати за правилами загального провадження та підготовче засідання призначено на 14.06.2018р.

04.06.2018р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача-1 довідки та розгорнутого розрахунку заборгованості по кредитному договору № 4В13252И/П від 19.04.2013р. із відображенням нарахувань та здійснених оплат.

14.06.2018р. через загальний відділ господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ПАТ «КБ «Приватбанк» заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав через відсутність порушеного права, наслідком чого є невідповідність способу захисту права способам, визначеним законодавством, що свідчить про наявність обов'язкових підстав для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів та відкладено підготовче засідання у справі на 12.07.2018р.

Станом на день розгляду справи 12.07.2018р. відповідач витребувані судом докази не подав. В судовому засіданні 12.07.2018р. представник відповідача-1 зазначив, що ухвала суду не виконана, у зв'язку з великою завантаженістю працівників банку та про можливий час виконання вимог суду не зазначив.

Представник позивача просив відкласти підготовче засідання у справі та повторно зобов'язати відповідача-1 подати витребуваний доказ.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем-1 витребуваного судом доказу суттєво не впливає на вирішення спору по суті, а відтак усне клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання задоволенню не підлягає.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань від сторін та оскільки у підготовчому засіданні 12.07.2018р. вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.08.2018р.

Присутній у судовому засіданні 02.08.2018р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з посиланням на правові підстави та докази, зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, видалених у відзиві.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.08.2018р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем-1 документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдинг" (надалі - поручитель) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - кредитор) був укладений договір поруки № 4В13251И/П (надалі - Договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА" (надалі - боржник) своїх зобов'язань за наступними кредитними договорами:

- кредитним договором №4В14172И від 12.02.2014р.;

- кредитним договором №4В15054И від 20.02.2015р.;

- кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р.;

- кредитним договором №4В13251И від 17.04.2013р. (надалі - кредитний договір/кредитні договори), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до п. 2 та п. 3 Договору, поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 Договору, поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ «Приватбанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору (п. 7 Договору поруки).

За умовами пункту 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим Договором.

Згідно з п. 10 Договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим Договором (п. 11 Договору поруки).

Цей Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.07.2016, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).

Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" визначено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

- електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису;

- під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису;

- особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Позивачем надано копію платіжного доручення №3 від 14.11.2016р. на суму 202 907 681,12 грн., в графі "призначення платежу" якого зазначено: "виконання зобов'язань по кредитному договору №4В13252И від 19.04.13 згідно договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.16";

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдинг", як поручителем, було виконано обов'язок боржника за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р., а саме погашено борг на суму 202 907 681,12 грн., у зв'язку з чим до останнього в межах цієї суми перейшли всі права кредитора за вказаним кредитним договором.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 05.03.2018р. направив на адресу відповідача-1 вимогу, у якій просив ПАТ КБ "Приватбанк" визнати право поручителя вимагати від боржника сплати боргу за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р. та визнати відсутнім право кредитора вимагати за даним кредитним договором сплати боржником 202 907 681,12 грн. Крім того, позивач просить надати довідку про відсутність заборгованості та усі документи, оригінали, завірені копії, які стосуються кредитного договору №4В13252И від 19.04.2013р. та договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.2016р.

За твердженням позивача, відповідачі не визнають факт погашення поручителем боргу та факт переходу до ТОВ "Імперія Холдинг" прав вимоги за вказаним кредитним договором, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати за ним право вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА" сплати суму боргу за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р. у розмірі 202 907 681,12 грн., а також визнати відсутнім у публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА" сплати суму боргу за вищевказаним кредитним договором у розмірі 202 907 681,12 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За правовою природою договір № 4В13251И/П від 17.11.2016р. є договором поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення №3 від 14.11.2016р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача-1 грошові кошти у розмірі 202 907 681,12 грн. на виконання зобов'язань за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р. згідно договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.2016р.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" коштів у розмірі 202 907 681,12 грн в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА" за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р. позивачем не надано, як і не надано доказів повернення відповідачем-1 зазначених коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4В13251И/П від 17.11.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що позов про визнання права подається з метою підтвердження наявного права у позивача, коли таке право не визначається або оспорюється іншою особою.

Водночас, позивачем не доведено наявності у нього тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, та які, на думку позивача, не визнаються іншими особами, а саме прав кредитора за кредитними договорами, набутих у зв'язку зі сплатою заборгованості боржника за вказаними кредитними договорами.

При цьому, суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені і у спосіб, не визначений законом або договором, однак такий спосіб захисту має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У відповідності до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

За таких обставин, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдинг" належними, допустимими та достатніми доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів не доведено, вимоги позивача про визнання права вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРІСА" сплати суму боргу за кредитним договором №4В13252И від 19.04.2013р. та визнання відсутнім у ПАТ Комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за вказаними кредитним договором у розмірі 202 907 681,12 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано:13.08.2018р.

СуддяА.І. Привалов