КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 року справа № 810/1812/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконим та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

12 квітня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Ірпінської міської ради Київської області (далі - відповідач) про :

- визнання протиправним та скасувати рішення відповідача від 1 березня 2018 р. № 3330-48-VII "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку 1" в частині, яка стосується позивача;

- зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, площею 0,0300 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і АДРЕСА_1

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, відповідач в оспорюваному рішенні не вказав обставин, які б свідчили про наявність визначених у ст. 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив, у якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було винесено у зв'язку з тим, що рішенням відповідача вже було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки у власність іншій особі. Стверджував, що відповідач діяв виключно в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Крім того, просив суд здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Представник позивача також подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин у судовому засіданні 7 серпня 2018 р. суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.

27 грудня 2017 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтованою площею 0,0300 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - заява від 27 грудня 2017 р.) (а.с. 61).

1 березня 2018 р. відповідачем було винесено рішення "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку № 1" № 3330-48-VII, яким відмовлено громадянам в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку № 1 (далі - рішення № 3330-48-VII) (а.с. 59).

Як убачається, додатком № 1 до рішення № 3330-48-VII від 1 березня 2018 р. позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку з тим, що рішенням міської ради надано дозвіл на відведення зазначеної земельної ділянки у власність іншій особі (а.с. 60).

У зв'язку з тим, що позивач вважає оскаржуване рішення таким, що винесено протиправно, він звернувся з даним позовом до суду.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, КАС України, ЗК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2.

Відповідно до вимог ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 116 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як убачається з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, визначені ст. 33 Закону № 280/97-ВР.

Як убачається з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Наявні матеріали справи свідчать про таке.

Як вже зазначалося, 27 грудня 2017 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтованою площею 0,0300 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (далі - заява від 27 грудня 2017 р.) (а.с. 61).

До вказаної заяви позивачем було долучено:

- копію паспорта позивача;

- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- рішення про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;

- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 61).

1 березня 2018 р. відповідачем було винесено рішення "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку № 1" № 3330-48-VII, яким відмовлено громадянам в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку № 1 (далі - рішення № 3330-48-VII) (а.с. 59).

Як убачається, додатком № 1 до рішення № 3330-48-VII від 1 березня 2018 р. позивачу було відмовлено на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку, з тим, що рішенням міської ради надано дозвіл на відведення зазначеної земельної ділянки у власність іншій особі (а.с. 60).

При вирішенні справи судом враховано таке.

Громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку орган місцевого самоврядування зобов'язаний розглянути у місячний строк.

Відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виходячи з вимог ст. 118 ЗК України, повинна бути мотивованою та може бути пов'язаною виключно з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.

Відповідно до вимог ч. ч. 6-7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Отже, законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам зазначеним у ЗК України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням відповідача від 1 березня 2018 р. № 3330-48-VII відмовлено у зв'язку з тим, що "рішенням міської ради надано дозвіл на відведення зазначеної земельної ділянки у власність іншій особі" (а.с. 60).

Отже, обґрунтування прийнятого рішення по заяві не містить визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми ЗК України.

Крім того, подання позивачем заяви до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки не є законною підставою для відмови у наданні такого дозволу іншій особі. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані «відведення», а отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає обов'язкового позитивного рішення про надання її у власність.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень не дотримуватися вимог ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 р. в справі № 545/808/17.

За таких обставин позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення № 884-ХХІ-VІІ в частині, яка стосується позивача, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, площею 0,0300 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і АДРЕСА_1, судом встановлено таке.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи.

Так, вимогами ч. 3 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до вимог ч. 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У даному випадку повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності територіальної громади м. Ірпінь є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому ст. 118 Земельного кодексу України.

Визначений у вказаній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України.

При цьому, вимогами ч. 7 ст. 118 ЗК України, поряд з підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації, що зазначена в оспорюваному рішенні, містить ряд інших підстав, наявність або відсутність яких не є предметом цієї справи.

Задовольнивши вимоги позивача у частині зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приймаючи до уваги дискреційні повноваження відповідача у питаннях розпорядження землями відповідної територіальної громади та враховуючи положення ч. 2 ст.9, ч. 4 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідно до графічних матеріалів щодо розташування земельної ділянки, обов'язково врахувавши при розгляді зазначеного питання висновки суду, викладені у цьому рішенні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на дату виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем в частині позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, чого не було зроблено відповідачем.

З урахуванням викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

При вирішенні справи суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо правомірності оскаржуваного рішення, оскільки воно спростовано дослідженими судом доказами, аналіз яких наведено вище.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у сумі 704 грн 80 коп.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради Київської області від 1 березня 2018 р. № 884-ХХІ-VІІ "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку 1" в частині, яка стосується ОСОБА_1.

Зобов'язати Ірпінську міську раду Київської області повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідно до графічних матеріалів щодо розташування земельної ділянки, обов'язково врахувавши при розгляді зазначеного питання висновки, викладені у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.