Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 438/205/17

провадження № 61-11143св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 квітня 2009 року до 06 листопада 2014 року позивач працював інженером електрозв'язку 1-ої категорії ПАТ «Укртелеком», 06 листопада 2014 року при проведенні реорганізації був переведений на посаду електромеханіка стаціонарного устаткування електрозв'язку 1 категорії. 08 лютого 2017 року відповідно до наказу від 08 лютого 2017 року № 90/к позивача було звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки відповідачем при проведенні звільнення було допущено порушення норм трудового законодавства. Зокрема, посилається на те, що відповідачем не було вчинено дій у відповідності до частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо надання первинним профспілковим організаціям інформації про звільнення працівників. Також при проведенні скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці відповідач не врахував положення статті 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі.

Крім того, незаконні дії відповідача щодо звільнення позивача заподіяли останньому значної моральної шкоди, оскільки це спричинило порушення його нормальних життєвих зв'язків та невпевненість у майбутньому.

Збільшивши розмір позовних вимог, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Львівської філії ПАТ «Укртелеком» від 08 лютого 2017 року № 90/к про звільнення ОСОБА_4; поновити його на посаді електромеханіка станційних споруд електрозв'язку 1-ої категорії СЛД № 2 РЦТ № 135 Львівської філії ПАТ «Укртелеком», стягнути з ПАТ «Укртелеком» в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з ПАТ «Укртелеком» в особі Львівської філії ПАТ «Укртелеком», надалі ПАТ «Укртелеком», на користь ОСОБА_4 7 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 03 липня 2017 року в позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ «Укртелеком» при звільнені ОСОБА_4 було дотримано норми трудового законодавства, зокрема запропоновано всі вакантні посади з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору (стаття 49-2 КЗпП України), однак позивач відмовився від переведення на жодну з них. Позивач не є членом первинної профспілкової організації, тому законом не передбачено згода вказаної організації на звільнення. Щодо дотримання відповідачем положення частини другої статті 42 КЗпП України про переважне право залишення на роботі, суд оцінивши кваліфікацію працівників, продуктивність праці та інші умови, що надають переважне право на залишення на роботі, встановив, що ОСОБА_4 не має вищої кваліфікації порівняно з ОСОБА_5, якій відповідачем надано переважне право залишення на роботі.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року рішення Бориславського міського суду Львівської області від 03 липня 2017 року залишено без змін.

Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд, надавши належну правову оцінку доводам позивача, дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд не взяв до уваги, що роботодавець не провів порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників, чим порушив положення частини другої статті 49-2 КЗпП України про переважне право залишення позивача на роботі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення районного суду, з висновком якого погодився і апеляційний суд, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ПАТ «Укртелеком» не було порушено переважне право позивача на залишення на роботі при звільненні за скороченням штату, передбачене частиною першою статті 42 КЗпП України, оскільки судом встановлено, що ПАТ «Укртелеком» 07 грудня 2016 року одночасно з попередженням про звільнення ОСОБА_4 було надано можливість ознайомитись з переліком вакантних посад ПАТ «Укртелеком» станом на 05 грудня 2016 року. Крім цього, 20 грудня 2016 року, 05 січня 2017 року, 25 січня 2017 року, 07 лютого 2017 року ОСОБА_4 було надано можливість ознайомитись з переліком вакантних посад ПАТ «Укртелеком» станом на 19 грудня 2016 року, 03 січня 2017 року, 23 січня 2017 року та на 06 лютого 2017 року, відповідно. Позивач відмовився від усіх запропонованих вакантних посад.

Судом також встановлено, що при вирішенні питання надання переважного права на залишення на роботі відповідач врахував кваліфікацію працівників, продуктивність праці та інші умови, які надають таке право. При цьому ОСОБА_4 не має вищої кваліфікації порівняно з ОСОБА_5

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а тому не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про залишення без змін рішення районного суду, яким відмовлено у задоволенні позову про скасування наказу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувану постанову апеляційного суду, якою рішення районного суду було залишено без змін ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду, якою було залишено без змін рішення районного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2017 року, якою залишено без змін рішення Бориславського міського суду Львівської області від 03 липня 2017 року,залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В.М. Коротун

М.Є. Червинська