ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/400/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Величко Т.А., Лавриненко Л.В.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: не з'явився

Від ПП „Будівельник": не з'явився

Від ТОВ „Ремстрой-Україна": не з'явився

Від ТОВ „Фонд сприяння добудові": Трофімчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення господарського суду Одеської області від 26.03.2018р., суддя в І інстанції Демешин О.А., повний текст якого було складено 28.03.2018 року в м. Одесі

у справі № 916/400/16

за позовом: ОСОБА_3

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Добробут"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Приватного підприємства „Будівельник"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю „Ремстрой-Україна",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю „Фонд сприяння добудові",

про повернення сторін в первісний стан та визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів учасників товариства

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" про повернення сторін у первісний стан: учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" - ОСОБА_3 з часткою у статутному капіталі 51%, розмір частки 1402500 грн. та Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельник" з часткою у статутному капіталі 49%, розмір частки 1347500 грн., статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" 2750000 грн., директор - Балаян В.М., місце реєстрації товариства: 65029, м. Одеса, вул. Приморська, 49/2, який існував до вчинення 04.12.2012 реєстраційної дії за № 1556990020005754 щодо внесення в єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Добробут", код ЄДРПОУ 31545365 щодо скасування реєстраційної дії за судовим рішенням, а саме: визнати недійсними та скасувати всі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 23.01.2013, оформлені протоколом від 23.01.2013, про продаж Приватним підприємством "Будівельник" частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у розмірі 51% Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" та частки у розмірі 49% Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" шляхом укладання договору купівлі-продажу, про виключення Приватного підприємства "Будівельник" зі складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", про включення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" до складу учасників, про перерозподіл часток у статутному капіталі та про затвердження статуту у новій редакції.

25.03.2016 року до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру заявлених позовних вимог, відповідно до якої остання просила доповнити позов новою вимогою, а саме зобов'язати Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, легалізації громадських формувань Одеського міського управління юстиції скасувати наступні реєстраційні дії: № 1 55 61 0500 2700 5754 від 27.12.2012р. щодо зміни місцезнаходження, зміни складу або інформації про засновників ТОВ „Добробут"; №1 5561 0500 2800 5754 від 24.01.2013р. щодо зміни складу або інформації про засновників ТОВ „Добробут"; №1 5561 0500 2900 5754 від 28.01.2013р. щодо зміни статутного капіталу або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників ТОВ „Добробут". При цьому, під час розгляду справи питання про зміну статусу Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців, легалізації громадських формувань Одеського міського управління юстиції не вирішувалось.

У наступному, 01.12.2016 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ „Добробут", оформлене протоколом загальних зборів ТОВ „Добробут" від 25.12.2012р., скасувати реєстраційний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1 5561 0500 2700 5754 від 27.12.2012р.; визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ „Добробут", оформлене протоколом загальних зборів ТОВ „Добробут" від 23.01.2013р., скасувати реєстраційний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1 5561 0500 2800 5754 від 24.01.2013р.; визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ „Добробут", оформлене протоколом загальних зборів ТОВ „Добробут" від 25.01.2013р., скасувати реєстраційний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1 5561 0500 2900 5754 від 28.01.2013р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.12.2016 у справі № 916/400/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлене протоколом загальних зборів від 25.12.2012. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлене протоколом загальних зборів від 23.01.2013. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлене протоколом загальних зборів від 25.01.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 року та рішення господарського суду Одеської області від 20.12.2016 року скасовано, а справу передано до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

За результатами нового розгляду даної справи господарським судом Одеської області прийнято рішення від 26.03.2018р., яким у задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивовано приписами ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України та встановленими по справі обставинами, відповідно до яких суд дійшов висновку про те, що позивач міг довідатись про порушення його прав з 28.01.2013 року, а звернувся з позовом у даній справі 19.02.2016 року, отже з пропуском трирічного строку позовної давності. Враховуючи, що під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування позовної давності та виконуючи приписи, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову у зв'язку із пропуском позивачем позовної давності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі. Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення є таким, що прийняте без додержання норм процесуального і матеріального права, при цьому не вказуючи яких саме, а також без з'ясування фактичних обставин справи. Скаржник зазначає, що суд помилково дійшов висновку про те, що початок перебігу строку позовної давності слід розраховувати з 28.01.2013 року, оскільки саме з цієї дати позивач міг дізнатися про порушення його прав з боку відповідача. Також скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції необґрунтовано розглянув лише позовні вимоги, заявлені позивачем у первісній позовній заяві без врахування позовних вимог наведених в заяві позивача про зміну (доповнення) предмету позов та уточнення позовних вимог по справі від 01.12.2016 року.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Добробут» та ТОВ «Фонд сприяння добудові» заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.09.2010 року було проведено загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", на яких було вирішено, зокрема, надати згоду Приватному підприємству "Будівельник", розмір частки якого у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" складав 100%, на продаж частки у статутному капіталі останнього у розмірі 51% на користь громадянки ОСОБА_3

14.09.2010 року між Приватним підприємством "Будівельник" та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти у власність частину належної продавцю частки (корпоративних прав) в розмірі 51% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", що складає 1402500,00 грн.

14.09.2010 року було затверджено статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у новій редакції, згідно із розділом 5 якого учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" були Приватне підприємство "Будівельник", розмір частки якого складає 49%, та громадянка ОСОБА_3 частка якої у статутному капіталі складає 51%, про що державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради було зроблено відповідний реєстраційний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1 5561 0500 1600 5754.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.09.2012р. у справі 5017/1698/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012р., позов Приватного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010. Визнано недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформлені протоколом від 14.09.2010р. Визнано недійсними зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010, державну реєстрацію яких проведено державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради 14.09.2010р.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2012р. рішення господарського суду Одеської області від 03.09.2012р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2012р. у справі № 5017/1698/2012 скасовано, провадження в частині позову Приватного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010 припинено, у задоволенні позову про визнання недійсними рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", оформленого протоколом від 14.09.2010р., та змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 14.09.2010р., було відмовлено.

25.12.2012 року загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" було прийнято рішення, яким, зокрема, затверджено статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у новій редакції, у зв'язку з його втратою. З розділу 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", затвердженого рішенням загальних зборів від 25.12.2012р. та зареєстрованого 27.12.2012р., вбачається що єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" стало Приватне підприємство "Будівельник", розмір частки якого у статутному капіталі становив 100%.

23.01.2013 року були проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", на яких був присутній єдиний учасник - Приватне підприємство "Будівельник", за результатами проведення яких було вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" у розмірі 51% вартістю у 1402500 грн. та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" у розмірі 49% вартістю 1347500 грн. Крім того, на вказаних загальних зборах було вирішено включити Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремстрой-Україна" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд сприяння добудові" до складу часників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", Приватне підприємство "Будівельник" було виключено зі складу учасників відповідача. 24.01.2013 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради було проведено державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут".

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 26.08.2015р. у справі № 521/1929/13-ц задоволено позов Приватного підприємства "Будівельник" до ОСОБА_3, визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут", укладений 14.09.2010 року між Приватним підприємством "Будівельник" та ОСОБА_3

Зазначене рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21.01.2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016 року відхилено касаційну скаргу Приватного підприємства "Будівельник", рішення Апеляційного суду Одеської області від 21.01.2016 залишено без змін.

Таким чином, судом установлено, що судовим рішенням по справі №5017/1698/2012, а саме постановою Вищого господарського суду України від 26.12.2012р., ОСОБА_3 було поновлено у її корпоративних правах. При цьому, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21.01.2016р. по справі №521/1929/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13.04.2016р., було підтверджено правомірність набуття ОСОБА_3 частки у статутному капіталі ТОВ,Добробут".

За таких обставин, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що неповідомленням ОСОБА_3 як учасника товариства ТОВ ,Добробут" про проведення загальних зборів товариства, які відбулися 23.01.2013р., було порушено приписи чинного законодавства, якими врегульовано порядок скликання загальних зборів, що, в свою чергу, свідчить про неповноважність даних зборів відповідно до ст. ст. 60, 61 Закону України „Про господарські товариства".

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд керувався приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що позивач міг довідатись про порушення його прав з 28.01.2013 року, а звернувся з позовом у даній справі 19.02.2016 року, отже з пропуском трирічного строку позовної давності. Враховуючи, що під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування позовної давності та виконуючи приписи, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів в цілому погоджується з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням, однак вважає, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову є дещо іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України „Про господарські товариства" визначено, що господарськими товариствами за цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства є юридичними особами. Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

В силу положень ст.ст. 50, 51 Закону України „Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Приписами ч. 1 ст. 167 ГК України передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Згідно з ч. 5 ст. 61 Закону України „Про господарські товариства" про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

У пункті 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25 лютого 2016 року N 4 зазначено, що господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше. Вимоги про визнання рішень загальних зборів або інших органів дійсними задоволенню не підлягають.

У абзаці 3 п. 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25 лютого 2016 року N 4 роз'яснено, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Положеннями п. 17, 19 постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року № 13 визначено, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, позбавлення акціонера (учасника) можливості взяти участь у загальних зборах, порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів: суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Приписами ч. 1 ст. 60 Закону України „Про господарські товариства" (в редакції від 19.12.2011р.) передбачено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Наведені приписи Закону відображені і в п. 6.2 статуту ТОВ ,Добробут", затвердженого рішенням загальних зборів ТОВ ,Добробут" від 14.09.2010р., яким передбачено, що учасники товариства мають право приймати участь у керуванні справами товариства. Положеннями п. п. 11.1, 11.4 статуту визначено, що управління товариством здійснюють загальні збори товариства, які вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники товариства, що володіють у сукупності більше як 60% голосів.

Положеннями п. 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" від 25 лютого 2016 року № 4 роз'яснено, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що на дату прийняття рішень загальними зборами, оформлених протоколом від 23.01.2013р., ОСОБА_3 повинна була бути повідомлена про проведення загальних зборів, чого відповідачем зроблено не було. Отже, неповідомленням ОСОБА_3 як учасника товариства ТОВ ,Добробут" про проведення загальних зборів товариства, які відбулися 23.01.2013р., було порушено приписи чинного законодавства, якими врегульовано порядок скликання загальних зборів, що, в свою чергу, свідчить про неповноважність даних зборів відповідно до ст. ст. 60, 61 Закону України „Про господарські товариства" і є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Разом з тим, ТОВ "Добробут" було заявлено про застосування позовної давності.

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

За приписами ст. 33 ГПК України, в редакції чинній на момент звернення до господарського суду з даним позовом, саме на позивача покладений обов'язок довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Необмеженість строків оскарження має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу "належного урядування" та вимозі "законності", закріпленим у статті 1 Першого протоколу (п. 73 рішення у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04).

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу строку позовної давності слід обчислювати з 28.01.2013 року, оскільки саме з цієї дати позивач міг дізнатись про порушення його прав з боку Відповідача.

Колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в цій частині, з огляду на наступне.

Як вбачається з копії наявного в матеріалах справи статуту ТОВ „Добробут" в новій редакції, у т.ч. в частині зміни складу або інформації про засновників щодо розмірів вкладів ТОВ „Ремстрой-Україна (51%) та ТОВ „Фонд сприяння добудові" (49%), його було затверджено загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут» (протокол від 23.01.2013р.), та зареєстровано 24.01.2013р. (номер запису 15561050028005754).

У витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.03.2016р. міститься інформація про реєстраційні дії щодо ТОВ ,Добробут", зокрема, про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи; 24.01.2013 15561050028005754: ОСОБА_5; Виконавчий комітет Одеської міської ради; зміна складу або інформації про засновників".

Частиною 2 статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Визначення терміну «інформація» наведене в ст. 1 Закону України «Про інформацію», а саме: інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, що діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин) відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно.

Отже, саме з 24.01.2013 року слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності щодо позовних вимог позивача, оскільки саме з цієї дати позивач міг довідатися про порушення його прав з боку відповідача шляхом отримання відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 254 ЦК України встановлено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що трирічний строк позовної давності за позовними вимогами у даній справі почав свій перебіг 25.01.2013 року та сплинув (закінчився) 24.01.2016 року.

Позивач звернувся до господарського суду Одеської області з даним позовом 19.02.2016 року, що підтверджується відміткою канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви, тобто поза межами загального строку позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, учасники справи не надавали та в матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності.

З огляду на зазначене, у задоволенні позову слід відмовити за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що допущені місцевим судом помилки у визначенні початкового моменту перебігу позовної давності при вирішенні даного спору не призвели до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог, у зв'язку з чим не є підставами для зміні чи скасування прийнятого у даній справі судового рішення, а обумовлюють лише відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у даній постанові.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника щодо вимог позивача про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів учасників ТОВ «Добробут» оформлених протоколами від 25.12.2012 року та 25.01.2013 року, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на таке.

Порушення місцевим судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення скаржник вбачає у тому, що подана позивачем заява від 01.12.2016 року про зміну (доповнення) предмету позов та уточнення позовних вимог по справі не може вважатись поданням нового позову, а була лише зміною предмета позову спрямована на належне виконання в подальшому судового рішення. Також, на думку позивача, не відбулось зміни підстав позову з огляду на те, що підстави позову не змінились у порівнянні із первісно заявленим позовом.

Утім з даною правовою позицією погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України (в редакції, що діяла на дату подання вказаної заяви позивача) сторони мають однакові процесуальні права і рівною мірою ними користуються, що є реалізацією принципу рівності перед судом, викладеного у ст. 42 ГПК України.

Предмет та підстава позову - це його складові, які визначають зміст позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Тобто, підставою позову є фактичні обставини, що підтверджують правомірність заявлених позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предметом даного позову є вимога позивача повернути сторони у первісний стан шляхом визнання недійсними та скасування всіх рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" від 23.01.2013, оформлених протоколом від 23.01.2013.

Згідно із ч. 4 ст. 22 ГПК України (в редакції, що діяла на дату подання вказаної заяви) до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Частина 4 ст. 22 ГПК України (в редакції, що діяла на дату подання вказаної заяви) визначала обсяг прав, які належать тільки позивачу. Такі права певним чином визначають диспозитивність господарського процесу, а саме можливість суб'єктів самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд. Зокрема, принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

Вищий господарський суд України в п. 3.12 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, з посиланням на норми процесуального права чинні на дату подання вказаної заяви позивачем, роз'яснив, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Приписи частини четвертої статті 22 ГПК України не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій.

Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати заявлені позивачем предмет та підставу позову.

Отже, визначені позивачем у позовній заяві предмет і підстава позову визначають межі, в яких господарський суд, відповідно до ст. ст. 43, 84 ГПК України (в редакції, що діяла на дату подання вказаної заяви позивача), повинен у рішенні встановити фактичні обставини справи та зробити висновок стосовно заявлених позовних вимог.

Згідно з приписами п. 2 ст. 83 ГПК України (в редакції, що діяла на дату подання вказаної заяви) господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: - це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; - про це є клопотання заінтересованої сторони. Необхідністю є наявність двох зазначених умов одночасно.

В свою чергу з таким клопотанням позивач до суду не звертався.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року), при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно розглянув позовні вимоги, заявлені позивачем у первісній позовній заяві.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 4134 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 26 березня 2018 року у справі № 916/400/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03.08.2018р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Лавриненко Л.В.