Постанова

Іменем України

1 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 306/3460/14-ц

провадження № 61-18495 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

представник позивача - ОСОБА_4;

відповідач - ОСОБА_5;

представники відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області у складі судді Василихи Ж. В. від 12 листопада 2015 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Кожух О. А., Куштана Б. П., Мацунича М. В., від 5 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, який було уточнено, до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 8 лютого 1997 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який було розірвано рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 5 лютого 2018 року.

За час шлюбу ними за спільні кошти було побудовано нерухоме майно, а саме кафе-магазин, загальною площею 402, 2 кв. м, по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області, яке через місяць після розірвання шлюбу було введено до експлуатації.

Позивач зазначав, що право власності на вищевказану будівлю кафе-магазину було оформлено на ім'я відповідачки, яка, вважаючи себе одноосібним власником цього майна, добровільного поділити його не бажає.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд виділити йому та ОСОБА_5 у власність по 1/2 частині кафе-магазину по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Виділено у власність ОСОБА_3 1/2 частину кафе-магазину по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області. Виділено у власність ОСОБА_5 1/2 частину кафе-магазину по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області. Вжиті заходи забезпечення позову скасовано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із доведеності останнім набуття (побудови) спірного нерухомого майна - кафе-магазину - за спільні кошти сторін у справі під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі. При цьому відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, в сулу якої зворотне доводить особа, яка вважає, що майно не є подружнім. Відповідачка не довела, що будівлю кафе-магазину побудувала за власні кошти як приватний підприємець.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 5 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2015 року - без змін.

Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд зазначив, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними. Відповідачка не довела належними й допустимими доказами тієї обставини, що спірне нерухоме майно набуто за її особисті кошти та є її особистою приватною власністю.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували її доводів про те, що до розірвання шлюбу із позивачем вона більше п'яти років із ним фактично не проживала, що встановлено преюдиційним судовим рішення у справі про розірвання шлюбу. З 2006 року вона переїхала на тимчасове проживання до Чеської Республіки, де була зареєстрована як підприємець, а з 2010 року зареєстрована як фізична особа-підприємець в Україні. Спірне нерухоме майно було придбано нею за особисті кошти, використовується у підприємницькій діяльності, а, отже, згідно вимог статті 57 СК України не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згідно з правовстановлюючими документами, наданими до суду, єдиним власником спірного нерухомого майна, а саме кафе-магазину та земельної ділянки, на якій воно розташоване, є вона. При цьому викуп земельної ділянки у Свалявської міської ради Закарпатської області та побудова на цій земельній ділянці спірного кафе-магазину було здійснено нею за власні кошти як підприємцем. Вказане нерухоме майно набуте нею не тільки після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем у 2005 році, а вже й після офіційного розірвання шлюбу із ним у липні 2011 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, щоз 8 лютого 1997 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 липня 2011 року.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що за час шлюбу з відповідачкою ними за спільні кошти було побудовано нерухоме майно, а саме кафе-магазин, загальною площею 402, 2 кв. м, по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області, яке через місяць після розірвання шлюбу було введено до експлуатації. Право власності на вищевказану будівлю кафе-магазину було оформлено на ім'я відповідачки, яка, вважаючи себе одноосібним власником цього майна, добровільного поділити його не бажає.

Отже, предметом спору у даній справі є кафе-магазин по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області, що розташоване на земельній ділянці, яку 28 листопада 2011 року ОСОБА_5 викупила у Свалявської міської ради Закарпатської області.

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Судом також установлено, що ОСОБА_5 з 2006 року переїхала на тимчасове проживання до Чеської Республіки, де була зареєстрована як підприємець, а з 2010 року зареєстрована як фізична особа-підприємець в Україні (т. 1, а. с. 156).

Розпорядженням міського голови Свалявської міської ради Закарпатської області від 17 червня 2011 року № 91 ОСОБА_5 надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження для будівництва кафе-магазину по вул. АДРЕСА_2, б/н у м. Свалява Закарпатської області на орендованій земельній ділянці згідно плану, який додається.

Рішенням виконавчого комітету Свалявської міської ради Закарпатської області від 22 червня 2011 року № 137 ОСОБА_5 надано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на будівництво кафе-магазину по вул. АДРЕСА_2, б/н у м. Свалява Закарпатської області на орендованій земельній ділянці (а. с. 79-80).

Згідно декларації про початок та закінчення будівництва будівництво кафе-магазину по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області розпочато 18 серпня 2011 року та закінчено 6 вересня 2011 року (а. с. 55-57).

15 вересня 2011 року Свалявською міською радою Закарпатської області видано ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме кафе-магазин, площею 402, 2 кв. м, яке розташоване по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області.

28 грудня 2011 року між ОСОБА_5 та Свалявською міською радою Закарпатської області було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0683 га по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області (а. с. 12-16).

Разом із тим, задовго до наведених фактів, згідно рішення Свалявської міської ради Свалява Закарпатської області від 20 червня 2003 року № 244 ОСОБА_3 було надано дозвіл на проектно-розшукувальні роботи для будівництва кафе-магазину по вул. АДРЕСА_2 та надано дозвіл на розробку проекту відведення (а. с. 149)

Згідно довідки від 5 жовтня 2010 року № 288, виданої комунальним унітарним підприємством «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», готовність недобудованого кафе-магазину, який знаходиться по вул. АДРЕСА_1 у м. Свалява Закарпатської області складає 95 % (а. с. 111).

Встановивши зазначені фактичні обставини, районний суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що спірне нерухоме майно було набуто (побудовано) сторонами у справі за спільні кошти під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі. Отже, вказана будівля кафе-магазину підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках.

Разом з тим апеляційний суд належним чином не звернув уваги на доводи ОСОБА_3 про те, що будівля кафе-магазину використовується нею як особою-підприємцем, а саме у підприємницькій діяльності. Ці її доводи ні позивач, ні суд не спростували.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання одним з подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна, тобто це майно може бути враховано при поділі всього майна подружжя або може бути виплачена вартість цього майна.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Апеляційний суд на викладене уваги не звернув та у порушення вимог статей 76-80, 367 ЦПК України зазначені вище вимоги закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, дійшовши передчасного висновку про те, що позивач обрав належний спосіб поділу майна подружжя, не врахувавши, що майно фізичної особи - підприємця є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, але при доведеності цього інший з подружжя має право врахування цього майна при поділі майна подружжя, а не на поділ майна, яке використовується у підприємницькій діяльності.

У зазначених правовідносинах майно підлягає поділу із застосуванням статті 364 ЦК України, статті 71 СК України шляхом стягнення частки у спільному майні подружжя через неможливість його поділу.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21 цс 15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109 цс 15.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 5 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк