Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 712/10892/17

провадження № 61-14572св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2008 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго») про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 14 вересня 2016 року його поновлено на роботі у ПАТ «Черкасиобленерго» на посаді начальника енергоінспекції та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 160,40 грн.

16 вересня 2016 року за наказом директора ПАТ «Черкасиобленерго» № 76/п його поновлено на роботі відповідно до рішення суду та виплачено заробітну плату в розмірі 6 275,25 грн, решта суми виплачена з простроченням лише 02 лютого 2017 року, у зв'язку з чим посилаючись на норми статей 116, 117 КЗпП України, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 15 вересня 2016 року до 02 лютого 2017 року в розмірі 28 688,22 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2017 року у складі судді Токової С. Є. позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 28 688,22 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем була допущена затримка у виплаті позивачеві заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка нарахована за рішенням суду, протягом 99 робочих днів, а тому з урахуванням статей 116, 117 КЗпП України, ОСОБА_4 має право на отримання середнього заробітку за час такої затримки, при цьому відсутність грошових коштів не звільняє відповідача від відповідальності.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності. Крім того, норми статті 117 КЗпП України стосуються лише звільнених працівників.

14 березня 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що питання передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності відповідача вже вирішено рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 вересня 2016 року, яким вирішено стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому підстав для повторного застосування такої відповідальності до відповідача немає, оскільки відповідальність за затримку виплати відповідача у даній справі стосується іншого періоду, а саме з 15 вересня 2016 року до 02 лютого 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

15 травня 2018 року ПАТ «Черкасиобленерго» подало відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, зазначивши, що доводи скарги не заслуговують на увагу та не спростовують законних висновків суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинного ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справив касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд встановив, що рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 вересня 2016 року ОСОБА_4 поновлено на посаді начальника енергоінспекції ПАТ «Черкасиобленерго» та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 52 160,40 грн.

У порядку виконання цього рішення суду, наказом директора ПАТ «Черкасиобленерго» від 16 вересня 2016 року № 76/п позивача поновлено на роботі та виплачено заробітну плату за один місяць в розмірі 6 275,25 грн.

Наказом директора ПАТ «Черкасиобленерго» від 30 жовтня 2016 року № 271 зобов'язано бухгалтерію виплачувати позивачу залишок нарахованої заробітної плати за час вимушеного прогулу по 500,00 грн щомісячно до повного розрахунку. На час видання вказаного наказу залишок невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу становив 45 885,15 грн.

02 лютого 2017 року відповідач повністю виплатив ОСОБА_4 залишок заборгованості по виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка була стягнута за рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 вересня 2016 року.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП Україниобов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення остаточного розрахунку, вина підприємства.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог відповідача, зокрема, що відповідно до положень частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності. Крім того, ОСОБА_4 в період за який він просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку працював у відповідача і отримував заробітну плату за виконані роботи. Стягнення подвійної заробітної плати за один і той самий період чинним законодавством не передбачено.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 15 вересня 2016 року до 02 лютого 2017 року з підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України.

Разом з цим, виходячи з обставин справи, які були встановлені судами, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 116,117 КЗпП України відсутні, оскільки ці норми застосовуються при вирішенні спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виключно після звільнення особи, яка ставить питання про таке стягнення.

Судами встановлено, що мала місце затримка виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який було стягнуто за рішенням суду, в тому числі за 15 вересня 2016 року, ця затримка виплати мала місце після поновлення позивача на роботі до 02 лютого 2017 року, тобто до його звільнення 01 березня 2017 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ПАТ «Черкасиобленерго» середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати на підставі статей 116, 117 КЗпП України не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 116,117 КЗпП України не знайшли свого підтвердження в ході перегляду судом касаційної інстанції судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»&q?й.; (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 23 січня 2018 року скасувати, та ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді:В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О. В. Ступак

Г. І. Усик