33/775/330/2018(м)

                                                                                266/1753/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року                                                                           м.Маріуполь

Суддя судової палати в кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Постановою судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 352,40 гривень.

Згідно постанови ОСОБА_2 визнано винуватим в тому, що 02 квітня 2018 року о 00 годин 05 хвилин у м.Маріуполь, Донецька область, Приморський район, пр.-т Нахімова, напроти б.32 він керував автомобілем НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп’яніння (почервоніння очей, хитка хода та різкий запах алкоголю з порожнини рота). Від проведення огляду для встановлення стану сп’яніння за допомогою технічного засобу Drager alkotest на місці зупинки транспортного засобу відмовився, від проходження медичного огляду у медичному закладі охорони здоров’я у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі з врахуванням доповнень до неї просить зазначену постанову скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП. Посилається на те, що в порушення вимог ст.268 КУпАП судовий розгляд було проведено без його участі, а тому був позбавлений права надати пояснення, відповідні докази та приймати участь у їх дослідженні. Також, звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушеннями вимог закону, а самі працівники поліції діяли з порушенням процедури, передбаченої Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, а також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Вказує, що не відмовлявся від огляду, але працівники поліції відразу почали складати протокол про адміністративне правопорушення, що цілком відповідає відеозапису, що є в матеріалах справи.

Мотиви суду

Відповідно до положень ст.1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.ст.245,280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року.

В розумінні Європейського Суду з прав людини справи про адміністративні правопорушення (проступки) є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору «кримінального обвинувачення» до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»).

Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст.6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб.

Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені до нього докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при розгляді даної справи про адміністративне правопорушення судді районного суду слід було керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, але вимоги КУпАП та практики ЄСПЧ при розгляді справи в районному суді не були виконані в повному обсязі, внаслідок чого поза увагою судді залишилися обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи.

Відповідно до оскаржуваної постанови судді районного суду, ОСОБА_2 визнано винним як особу, яка керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння та відмовилася від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан сп’яніння.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В матеріалах справи містяться пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які виконані вже на заздалегідь заготовленому печатному бланку, куди лише вносяться дані про особу свідка кульковою ручкою, та написані вони працівником поліції. Однак як вбачається, пояснення вищевказаних свідків виконані однаковим почерком, тому викликають обґрунтовані сумніви щодо свободи надання таких пояснень, та взагалі правильності, правдивості зазначених у них відомостей, а також існування самого факту надання таких свідчень. Однак суд надав таким доказам перевагу, не перевіривши їх легітимність шляхом безпосереднього допиту зазначених свідків, так як обставини, зазначені в цих поясненнях лише констатують сам факт, викладені фактично в одному реченні.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з’ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Однак, дані вимоги при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення в суді першої інстанції не були виконані в повному обсязі.

Процедура та порядок огляду на стан сп’яніння регламентуються ст.266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду.

У випадку коли водій відмовляється від продуття алкотестеру на місці зупинки, то співробітник поліції повинен заповнити направлення до медичного закладу і у випадку, якщо водій відмовиться від його отримання чи проходження такого огляду в медичному закладі, то співробітник поліції повинен зазначити про це в направленні.

З метою перевірки обставин справи, достовірності наданих пояснень свідків при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення в суді першої інстанції необхідно було б викликати свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання, однак в задоволенні клопотання захисника про виклик свідків було відмовлено та прийнято рішення про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення. Як вбачається з наявного відеозапису неможливо дійти до висновку, що поліцейськими було дотримано порядок складання адміністративних матеріалів в частині відмови водія від проходження огляду у присутності двох свідків, оскільки на відеозапису зафіксовано лише факт складання протоколу, присутність свідків не вбачається.

Крім того, відповідно до п.8 розділу ІІ Інструкції матеріали справи не містять направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції виданого, поліцейським уповноваженого підрозділу Національної поліції України. Тобто, вказаною інструкцією передбачена форма «направлення» водіїв на медичний огляд до медичного закладу на виявлення ознак сп’яніння не була виконана.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Враховуючи вищенаведені обставини, а саме недотримання встановленої законодавством процедури проведення огляду ОСОБА_2 на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та в закладі охорони здоров’я, на що звертається увага в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року щодо ОСОБА_2 не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки висновки судді не ґрунтуються на доказах, отриманих у встановленому законом порядку та які викликають сумніви у своїй достовірності, а судовий розгляд, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі, було проведено без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та її вирішення у відповідності до вимог закону.

Слід констатувати, що судом першої інстанції не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного правопорушення, а усі залишені сумніви та припущення повинні тлумачитися на користь останнього (ст.62 Конституції України).

За таких обставин, постанова судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року підлягає скасуванню, із закриттям провадження по справі, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу зазначеного вище адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, суддя місцевого суду розглянув справу з захисником ОСОБА_5 за відсутності правопорушника ОСОБА_2,  вважаючи останнього повідомленим належним чином про дату та місце судового розгляду.

Матеріали справи дійсно не містять доказів про те, що ОСОБА_2 було повідомлено належним чином про розгляд справи (останнє судове засідання), поштові повідомлення повернулись на адрес суду за закінченням встановленого терміну зберігання. Однак, розгляд справи про адміністративне правопорушення в суді першої інстанції 22 червня 2018 року відбувся за участю захисника ОСОБА_5, який відповідно до персональної угоди на надання юридичної допомоги №471/18 від 17.04.2018 року представляв законні інтереси ОСОБА_2. Більш того, ОСОБА_2 неодноразово викликали в судове засідання, однак він не з’являвся, в тому числі й після закінчення амбулаторного лікування, яке до речі не позбавляло його такої можливості, тобто був достеменно обізнаний про находження справи щодо нього на стадії судового розгляду. Захисник останнього під час судового розгляду надав пояснення, що останній на його дзвінки не відповідає, тобто інтерес до справи не виявляє.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.

У своїх рішеннях ЄСПЛ визначає правові підходи щодо розуміння порушення права особи на участь у судовому розгляді як з точки зору принципу процесуальної рівності ,так й самої процесуальної поведінки сторони провадження,та наголошує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження («ОСОБА_6 проти України», «Трух проти України», «Пономарьов проти України»).

Враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд правильно провів розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Стаття 268 (ч.2) КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов’язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

За таких обставин слід визнати, що порушення прав ОСОБА_2, передбачених ч.1 ст.268 КУпАП та п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини з боку районного суду не було.

Тому доводи апелянта в частині порушення вимог ст.268 КУпАП є необґрунтованими та задоволенню не  підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП України, -                                      

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді  штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік – скасувати.

Провадження по справі закрити на підставі  п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя судової палати у кримінальних справах

та справах про адміністративні правопорушення

Апеляційного суду Донецької області       ОСОБА_1