Справа № 461/5288/17                                Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/783/6460/17                 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 43

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю - представника апелянта ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3,

розгянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Снопківське»на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Снопківське» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ЛКП «Снопківське» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просить стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з вересня 2014 року по квітень 2017 року включно у розмірі 3151,94 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що у житловому АДРЕСА_1 на вул. Тютюників у м. Львові проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Дана квартира належить відповідачам на праві власності. Вказаний будинок знаходиться на балансі ЛКП «Снопківське». Зазначає, що позивач надає відповідачам послуги з утримання будинку і прибудинкової території. Стверджує, що боржники фактично, отримуючи вищевказані послуги, починаючи з 2014 року не оплачують за них, у зв’язку з чим виникла заборгованість перед позивачем у сумі 3151,94 грн. Тому просить позов задовольнити.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог Львівського комунального підприємства «Снопківське» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року оскаржив позивач ЛКП «Снопківське», подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що судом не повно досліджено докази, які надані позивачем суду першої інстанції та підтверджують факт надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що і стало наслідком ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позову. Звертає увагу й на те, що обов’язок споживача житлово-комунальних послуг - власника житла ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг. Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи усудах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз’яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що: у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що стороною позивача підготовлено договір на основі типового про надання житлово-комунальних послуг (утримання будинку та прибудинкової території) з пропозицією укласти такий стороні відповідачів; а з робочих листків, відповідно до яких за адресою: м. Львів, вул. Тютюнників, 35 виконані роботи з надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, здійснення у такому ремонту, та з дислокацій і рахунків відносно того, що проводилася дератизація, через відсутність підтвердження (акти) виконання таких робіт, розписки мешканців про закінчення ремонту чи виконання робіт, не вбачається належна якість та достатні обсяги надання таких послуг. А тому прийшов до висновку, що послуги з утримання будинку та прибудинкової території належним чином не надавались, відповідачі провели часткову проплату в довільному розмірі за неякісно надані послуги.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

У житловому АДРЕСА_1 на вул. Тютюників у м. Львові проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і дана квартира належить відповідачам на праві власності.

Вказаний будинок знаходиться на балансі ЛКП «Снопківське».

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка дає визначення термінів, що вживаються у цьому Законі, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будників та споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримувати житлово-комунальну послугу.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 162 ЖК УРСР встановлено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Судом установлено, що за надані житлово-комунальні послуги - утримання будинку і прибудинкової території відповідачами у спірний період - у квітні 2017 року сплачено кошти в сумі 60 грн.

Крім того, судом встановлено, сторонами не заперечується, що між позивачем та відповідачами не укладено письмовий договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території на підставі Типових договорів.

Протее, посилання на відсутність договору між сторонами на надання житлово-комунальних послуг, не звільняє відповідачів від відповідальності за оплату цих послуг виходячи з наступного.

Стаття 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає, що законодавство у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас, ч. 1 ст. 19 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок з укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право споживача таких послуг.

Крім цього, відповідно до змісту зазначених положень Закону споживач може відмовитися від укладення договору на надання житлово-комунальних послуг лише в разі відмови від користування такими послугами, а не через непогодження сторонами умов такого договору.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відтак, відсутність між споживачем та виконавцем житлово-комунальних послуг договору про надання цих послуг, укладеного у письмовій формі, не звільняє споживача від обов'язку оплачувати отримані та спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно вимог п. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг, визначеного додатком до Порядку.

За змістом ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

З наданих позивачем нарахувань за період з вересня 2014 року по квітень 2017 року вбачається, що в складову тарифу за послуги з утримання будинку та прибудинкової території входили витрати за: вивезення побутових відходів, дератизацію, обслуговування систем водопостачання, водовідведення, обслуговування димовентиляційних каналів, поточного ремонту, освітлення місць загального користування, електроенергію місць загального користування.

Оплата за надані відповідачам комунальні послуги нараховувалася в межах діючих тарифів (т. 1 а.с. 210-212).

Доказів невідповідності здійснених нарахувань тарифам, які були чинними в спірний період, відповідачами надано не було.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Щодо вимоги про проведення перерахунку квартирної плати, то ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що право на перерахунок (зменшення розміру плати) може виникнути у споживача за умови їх (послуг) ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 16 вищевказаного закону, виконавець/виробник зобов'язаний проводити перерахунок розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що є порушенням умов договору в розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином.

Статтею 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами не надано жодних належних доказів ненадання або неналежного надання комунальних послуг.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що доводи про те, що житлово-комунальні послуги, надані позивачем за якісними та кількісними показниками не відповідають вимогам законодавства не знайшли свого підтвердження, а тому є безпідставними.

Відповідно до розрахунку заборгованості за період вересня 2014 року по квітень 2017 року вбачається, що сума заборгованості становить 3151,94 грн.

Позивач на підтвердження надання послуг з утримання та обслуговування будинку надав договори укладені між ЛКП «Снопківське» та обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції щодо надання послуг з профілактичної боротьби з паразитами та шкідниками (дератизація і дезінсекція) на період з січня 2014 року по грудень 2017 року (т. 1 а.с. 132-135), виставлені обласним комунальним підприємством профілактичної дезінфекції рахунки за проведену дератизацію з дислокацією за період з січня 2014 року по липень 2017 року (т. 1 а.с. 136-182), договори про надання послуг з вивезення побутових відходів на період з вересня 2013 року по грудень 2019 року укладені між ЛКП «Снопківське» та ТзОВ «Грінера України» (т. 1 а.с. 183 - 187), договори на виконання робіт з ліквідації аварій та пошкоджень на внутрішньо будинкових інженерних мережах укладені між ЛКП «Снопківське» та Львівським комунальним ремонтно-аварійним підприємством на період 2017 року (т. 1 а.с. 188), договір про постачання електричної енергії, ОСОБА_5 перевірки та прочищення димових і вентиляційних каналів комунально-побутових об’єктів, житлових та громадських будинків (т. 2 а.с. 80 - 82), рахунки за активну енергію виставлені ПАТ «Львівобленерго», робочі листки (т. 1 а.с. 53 - 131, т. 2 а.с. 18 - 115, 123 - 134), журнал технічного огляду (т. 2 а.с. 135-141).

Необхідно зазначити, що чинним законодавством у сфері надання житлово-комунальних послуг не встановлено обов'язку виконавця складення, погодження та підписання актів виконаних робіт зі споживачами.

Так, у відповідності до п. 1.2.2 Наказу Держкомітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 року «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», до складу документації, яка ведеться виконавцями послуг, входять: кошториси, описи робіт на поточний і капітальний ремонт; акти технічних оглядів; журнали заявок жителів; протоколи вимірювань вентиляції.

Згідно правової позиції, виловленої у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 року при розгляді справи № 6-6ц13, законодавство не передбачає звільнення споживача від сплати за отримані послуги навіть у випадку ненадання окремих житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати комунальні послуги і не може бути звільнений від виплати виниклої у нього заборгованості. А згідно зі статтею 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов’язання лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобов’язання.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України і ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки, відповідачем не було спростовано розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги в період з вересня 2014 року по квітень 2017 року включно, колегія суддів приходить до переконання, що сума заборгованості становить 3151,94 грн. (дана сума за спірний період вірно відкорегована позивачем на 19, 21 грн. та розрахована з врахуванням сплачених відповідачем 60,00 грн.).

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та не з»ясувавши дійсні обставини справи і не надавши належної оцінки зібраним у справі доказам, невірно застосував матеріальний закон, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Згідно ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, за подання апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 1600,00 грн., при подачі апеляційної скарги 1760,00 грн.

На підставі викладеного, колегія приходить до висновку, що з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь Львівського комунального підприємства «Снопківське» слід стягнути з кожного по 1680 грн. 00 коп. судового збору сплаченого позивачем при подачі позову до суду першої інстанції та при подачі апеляційної скарги.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Снопківське» слід задовольнити, рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Львівського комунального підприємства «Снопківське» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч. 1 п. 2, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Снопківське» задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Львівського комунального підприємства «Снопківське» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 ( паспорт серія КС 068969, проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_4 (паспорт серія КА 971413, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) в користь Львівського комунального підприємства «Снопківське» (ідентифікаційний код юридичної особи 23891645, місце знаходження м. Львів, вул. Кубійовича, 33 ) заборгованість за утримання будинку за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року включно в сумі 3 151 грн. 94 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (паспорт серія КС 068969, проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_4 (паспорт серія КА 971413, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) в користь Львівського комунального підприємства «Снопківське» (ідентифікаційний код юридичної особи 23891645, місце знаходження м. Львів, вул. Кубійовича, 33) з кожного по 1680 грн. 00 коп. судового збору сплаченого позивачем при подачі позову до суду першої інстанції та при подачі апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текс судового рішення складено 25 липня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_5