Справа № 2а – 4674/09/05/2018
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2009 року суддя Київського районного суду м. Харкова Єфіменко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкова про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить, зобов’язати відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., щомісячно виплачувати доплату в розмірі 30%. В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що є пенсіонером за віком, має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідач протягом 2006-2008 р. р. не виплачував доплату до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, про порушення своїх прав позивач дізналась з листа відповідача від 15.10.2009р.
Позивач у судове засідання не з’явилась, просила розглянути справу за своєї відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, просив справу розглядати за своєї відсутності. У поданих суду запереченнях позовні вимоги не визнав. Зазначив, що позивач має статус «Дитина війни», у 2006 - 2007р.р. дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі: Закон України №2195-ІV) зупинялась. На законодавчому рівні не визначались: орган, зобов’язаний здійснювати виплати, кошти, за рахунок яких виплачуватиметься допомога, розмір мінімальної пенсії за віком, котрий необхідно застосовувати при її обчисленні. У 2008р. розмір допомоги визначався Кабінетом міністрів України і виплачувався повністю, посилання позивача на застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» - необґрунтовані. Просив відмовити у задоволенні позову за пропуском позивачем строку звернення до суду, визначеного ст. 99 КАС України.
Суд, дослідивши докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_1 народилась 02 липня 1936 р. (а.с.5).
Відповідно до ст. 1 Закону України №2195-ІV дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 р.) Другої світової війни було менше 18 років.
Таким чином, позивач має соціальний статус «дитина війни» в розумінні Закону України №2195-ІV, що не заперечує і відповідач.
Відповідно до ст. 6 Закону України №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України №2195-ІV, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України №2195-ІV, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Згідно довідки УПФУ Київського району м. Харкова з січня 2006 року по грудень 2007 року такі надбавки позивачу не виплачувалися. В січні, лютому, березні 2008 р. позивачу нараховувалось по 47 гр., в квітні, травні, червні 2008 р. – по 48 гр. 10 коп., в липні, серпні, вересні 2008 р. - по 48 гр. 20 коп., в жовтні, листопаді, грудні 2008 р. – 49 гр. 80 коп., усього виплати склали 579грн.30коп.
Згідно ст. 7 Закону України №2195-ІV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 р. дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 р. зупинено.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 р., який набрав чинності 15.03.2006 р., до ст.110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесені зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.. 6 Закону України №2195-ІV у 2006 р. запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 р. пільги, встановлені ст. 6 Закону України №2195-ІV не запроваджені.
Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 р. та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 р. неконституційними не визнані і діяли протягом 2006 р.
Відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України №2195-ІV, оскільки до 15.03.2006 р. дія зазначеної норми зупинена, у подальшому передбачені виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 р. та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 р., суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 3.10.1997 р. № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Зважаючи на викладене, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо виплати соціальної надбавки до пенсії за 2006 р., а відповідач протягом 2006 р. діяв у відповідності з чинним законодавством і не мав правових підстав здійснювати щомісячні доплати до пенсії позивачу, оскільки до 15.03.2006 р. дія ст. 6 Закону України №2195-ІV зупинялась, а з 15.03.2006 р. здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 р. Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ст. 6 Закону України №2195-ІV зупинено на 2007 р.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст..ст. 29, 36, ч.2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 49 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 9.07.07 року п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
П.5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції про розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з для ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 9 липня 2007 р.
Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, УПФУ у Київському районі м. Харкова мало нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України №2195-ІV, з 9.07.2007 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність і не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 9.07.2007 р. мав діяти у відповідності до приписів діючої норми ст. 6 Закону України №2195-ІV, нараховувати та виплачувати позивачу зазначену соціальну допомогу.
Судом встановлено, що у 2007 р. соціальна надбавка позивачу не виплачувалась, а у 2008 році виплачувалась не в повному обсязі, передбаченому ст. 6 Закону України №2195-ІV.
Відповідно до п.п.41 розд.2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” текст ст. 6 Закону України №2195-ІV викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп2008 р. у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”.
З урахуванням викладеного з 22.05.2008 р. УПФУ в Київському районі м. Харкова повинне було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону №2195-ІV в редакції, яка діяла до 01.01.2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України №2195-ІV, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би зазначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
А тому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відчутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України №2195-ІV.
Суд застосовує ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України №2195-ІV, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова.
А тому саме до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу.
Суд не уповноважений визначити конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі, оскільки не може виконувати функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
На підставі викладеного безпідставними є посилання відповідача на невизначеність на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Ст. 22 Конституції України зазначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. Згідно ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та і інших випадках, передбачених законом.
Законом України №2195-ІV реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дитини війни, серед яких їм надане право на отримання 30% доплати до пенсії.
Крім того, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань не може бути прийнята судом до уваги.
Держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати.
Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Вищенаведені обставини та факти у їх сукупності надають суду можливість зробити висновок про те, що в ході судового розгляду справи представником відповідача – УПФУ Київського району м. Харкова необґрунтовані ті обставини, на котрі він посилався в якості підстав своїх заперечень.
У відповідності до ст. 102 КАС України, суд, враховуючи похилий вік позивача, відсутність його обов’язку стежити за змінами у законодавстві і перевіряти правильність дій суб’єкта владних повноважень при виконанні обов’язків, покладених державою, вважає за можливе поновити строк звернення до суду за захистом права за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р.
Суд не вважає пропущеним строк звернення до адміністративного суду з позовом за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р., враховуючи триваючий у часі характер порушення.
Суд вважає необхідним на підставі ч.2 ст.11 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФ України у Київському районі м. Харкова по невиконанню в періоди з 09.07.2007 - 31.12.2007 р.р.; 22.05.2008р. - 31.12.2008р. вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування і отримання доплати до пенсії.
Відтак, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача та визнає протиправною бездіяльність відповідача по не виконанню з 09.07.2007р. та з 22.05.2008р. приписів ст.6 Закону України №2195-ІV, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії в 2007р. за період з 9.07.2007р. по 31.12.2007р. та в 2008р. за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р.; зобов’язує УПФУ Київського району м. Харкова здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та за період з 22.05. 2008р. по 31.12.2008р.
На підставі ч. 3 ст.94 КАС України суд стягує з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 гр. 70 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 46, 152 ч.2 Конституції України, ст. ст. ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV, Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005р.№ 3235-ІV, Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006р.№489-V, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. ст. 29, 36, ч.2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 49 ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справ про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07р., Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп2008 р. у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,Положенням «Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001р №121/2001, ст.ст. 3,6,9,10,11,94 99,102,ч.3 ст.122,160, 161,163,167,186 КАС України, суд, –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкова по не виконанню з 09.07.2007 р. та з 22.05.2008 р. приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 гр. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання протягом наступних 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя –