ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

30 травня 2007 р.

№ 5/13

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

суддів :

Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ПП “Компанія ФАХ”

на  постанову

від 12.10.2006 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у  справі

№ 5/13

за  позовом

ПП “Компанія ФАХ” (надалі –Підприємство)

до	ВАТ “Кіровоградський насіннєвий завод” (надалі –Товариство)

про	стягнення 350033,49 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Андрущенко Л.О., Устинова О.П.

від відповідача

-  Юхман Ю.М.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2003 р. Підприємство звернулось до суду з позовом до Товариства про стягнення 189207,29 грн. основного боргу, 160826,20 грн. відсотків за користування кредитом, мотивуючи вимоги невиконанням відповідачем грошових зобов’язань за договором № KF-02-0100-01/37/3 від 18.03.2002 р.

В процесі розгляду справи, у зв’язку із визнанням договору № KF-02-0100-01/37/3 від 18.03.2002 р. недійсним постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2005 р. у справі № 14/42, Підприємство за наслідком подання відповідної заяви в порядку ст. 22 ГПК України змінило підставу позову та просило суд стягнути з Товариства 314800,16 грн. основного боргу, 13152,97 грн. відсотків річних, мотивуючи вимоги невиконанням Товариством грошових зобов’язань по оплаті поставленого товару (насіння цукрового буряку) та наданих послуг відповідно до накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

В подальшому Підприємство в порядку ст. 22 ГПК України збільшило розмір позовних вимог та просило суд стягнути з Товариства 346981,85 грн. основного боргу, 28600,39 грн. відсотків річних.

Товариство проти пред’явлених вимог заперечувало та посилалось на те, що між сторонами не було укладено договорів або інших правочинів, зі змісту яких можна зробити висновок про існування грошового зобов’язання із визначеним строком виконання, а також вказувало на дефекти форми наданих позивачем накладних.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2006 р. (суддя Коротченко Л.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. (судді: Крутовських В.І., Сизько І.А., Прокопенко А.Є.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Так, в силу положень ст. 4 ЦК УРСР, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Приймаючи рішення та постанову про відмову в позові суди виходили з того, що надані позивачем в обґрунтування своїх вимог накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 873150 від 18.03.2002 р. та № 873152 від 23.04.2002 р. мають дефекти форми: в накладних міститься посилання на договір та договір купівлі-продажу № КF-02; у рядку “Через кого” значиться прізвище іншої особи, ніж у довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей № 048181 від 18.03.2002 р. та № 825161 від 23.04.2002 р.; відсутній підпис у рядку “Одержав”.

Проте, наведені мотиви слід визнати необґрунтованими та передчасними.

Посилання судів на обов’язковість заповнення згаданих реквізитів накладних, як на обов’язкову умову їх дійсності, є юридично необґрунтованим. Посилання у накладних на договір помилково розцінено судами як дефект їх форми, оскільки договір №KF-02-0100-01/37/3 від 18.03.2002 р. було визнано недійсним лише 19.05.2005 р. постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 14/42. Судами не надано належної юридичної оцінки наявності на накладних № 873150 від 18.03.2002 р. та № 873152 від 23.04.2002 р. відбитку штампу Товариства із підписом. Суди не звернули уваги на те, що в процесі розгляду справи відповідачем ставилися під сумнів накладні, проте ним фактично не заперечувались обставини отримання товарно-матеріальних цінностей. Також, судами належним чином не спростовані посилання позивача на отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей за довіреностями № 048181 від 18.03.2002 р. та № 825161 від 23.04.2002 р., засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи.

При цьому, апеляційний господарський суд в мотивувальній частині постанови дійшов суперечливих висновків, вказавши спочатку про існування між сторонами правовідносин купівлі-продажу, а надалі заперечивши існування між сторонами зобов’язальних відносин.

В обґрунтування своїх вимог Підприємство, наголошуючи на отриманні відповідачем товарно-матеріальних цінностей, посилалось, зокрема, на податкові накладні № 18 від 18.03.2002 р., № 25 від 23.04.2002 р., товарно-транспортні накладні № 301022 від 18.03.2002 р., № 301025 від 23.04.2002 р., а також на дані, що містяться у довідці № 10/15-506 від 06.06.2003 р. ДПІ у Оболонському районі м. Києва про проведення зустрічної перевірки взаємовідносин за квітень 2002 р.

Проте, в порушення вимог ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України, згадані докази судами не досліджувались, юридична оцінка надана не була.

В силу ч. 3 ст. 43 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Також, колегія суддів зазначає, що для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні господарського спору і потребували спеціальних знань, суди не були позбавлені можливості звернутися  до  положень  ст.  41 ГПК  України,  керуватися  постановою  Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 року “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”, та призначити судову експертизу.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПП “Компанія ФАХ” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 31.05.2006 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. у справі № 5/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        Л. Стратієнко