Справа № 751/6031/17 Провадження № 22-ц/795/761/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Кузюра Л. В.

Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

26 липня  2018 року                                                           місто  Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

голови  судового засідання -  судді Кузюри Л.В.,

суддів: Вінгаль В.М., Губар В.С.,

за участю секретаря судового засідання  Шапко В.М.,

учасники судового процесу:

позивач: ОСОБА_2;

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4;

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Комунальне підприємство «Новозаводське» Чернігівської міської ради; орган опіки та піклування: Новозаводська у м. Чернігові районна рада;

особа, яка подала скаргу: ОСОБА_2;

оскаржується рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житлом та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення,

прізвище судді: Цибенко І.В.; місце та час ухвалення рішення: м. Чернігів, 08 год. 02 хв; дата складання повного тексту рішення: 12 квітня 2018 року,

                                           У С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житлом.

В позові позивач зазначав, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 належить до комунального житлового фонду, його мати - відповідач ОСОБА_3 є основним наймачем спірної квартири, на її ім’я відкрито особовий рахунок. В зазначеній квартирі проживають та зареєстровані він, його малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, його сестра ОСОБА_4, також її малолітня дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вказував, що відповідачі чинять перешкоджати йому та його синові проживати у спірній квартирі, у зв’язку з чим вони не можуть у позасудовому порядку досягнути домовленості щодо користування даною квартирою.

На підставі викладеного позивач просив суд, встановити порядок користування спірною квартирою і виділити у спільне користування йому та  його синові ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 17,0 кв.м., а відповідачам виділити у користування кімнати площею 11,7 кв.м. та 11,8 кв.м; в загальному користуванні позивача та відповідачів просив залишити коридор площею 5,6 кв.м., кухню площею 8,4 кв.м, туалет площею 1,1 кв.м., ванну кімнату площею 2,2 кв.м.

Водночас, відповідачі звернулися із зустрічним позовом, в якому просила виселити ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення та зняти його з реєстрації та визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування квартирою за адресою АДРЕСА_2.

Свої вимоги мотивували тим, що ОСОБА_2 з 2011 року в спірній квартирі не проживає, систематично порушує правила співжиття, а тому на підставі ст.116 ЖК України втратив право користування спірним житловим приміщенням, його ж малолітній син є лише зареєстрованим і ніколи у спірну квартиру не вселявся.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення, визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням,  відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити судове рішення про задоволення  позову в цій частині, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Стверджував, що суд першої інстанції ухвалив відносно  вказаних вимог незаконне рішення, оскільки помилково дійшов  невірного висновку про те, що ним було заявлено позов про зміну договору найму житлового приміщення. ОСОБА_2 послався на те, що суд неправомірно змінив предмет позову, тоді як його позовні вимоги полягали лише у встановленні порядку користування квартирою, оскільки відповідачі такого права не визнають та в добровільному  порядку вирішувати не бажають. Окрім того, за доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції пославшись на ст. 63 ЖК України, прийшов до невірного висновку, що не може бути виділено у користування частина кімнати або кімната, яка зв’язана спільним входом з іншою кімнатою а також кімната житлової площі, яка є меншою  аніж 8,5 кв.м., оскільки невірно було визначено предмет позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та справедливим,  судом було  з’ясовано всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та просила залишити первісний позов без задоволення.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, часткове скасування рішення суду першої інстанції відносно вирішення вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою, та ухвалення апеляційним судому наведеній частині  нового судового рішення про задоволення позову, виходячи з наступного.

Ухваливши рішення, яким було відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про встановлення порядку користування житлом, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами фактично виник спір про зміну договору найму житлового приміщення, який регулюється положеннями ст. ст. 63, 104 ЖК України, а тому не може бути виділено у користування частина кімнати або кімната, яка зв’язана спільним входом з іншою кімнатою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що в квартирі за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані позивач ОСОБА_2 та його малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, та її донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4).

З особового рахунку № 120584-6 по квартирі за адресою АДРЕСА_3 вбачається, що дана квартира перебуває у комунальній власності та складається з трьох кімнат площею 17,0 кв.м., 11,7 кв.м. та 11,8 кв.м., загальна площа квартири становить 57,8 кв.м., житлова площа - 40,5 кв.м. (а.с 5,6).

Згідно з ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Положеннями ч.3 наведеної норми передбачено, що бувші члени сім»ї наймача, які продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, мають такі ж права та обов»язки як наймач та члени його сім»ї.

Зважаючи на те, що позивач та його малолітній син є зареєстрованими у спірній квартирі в порядку, передбаченому законом, мають рівні з наймачем та членами його сім»ї права у  відповідності з правилом ст.. 64 ЖК України, хоча на час розгляду спору позивач  фактично є бувшим членом сім»ї  ОСОБА_3, за позивачем та його малолітнім сином зберігається право на проживання у зазначеній квартирі.

Враховуючи ту обставину, що відповідачі у справі не  визнають права позивача на проживання у спірній квартирі та на його вимогу не надали згоди на укладення окремих договорів житлового найму з відкриттям окремих особових рахунків (а.с.18, 19), між ним та іншими мешканцями квартири постійно виникають конфліктні ситуації, що підтверджено численними матеріалами справи (20-22, 25, 36-41) та позивачем не ставиться питання в судовому порядку про зміну договору житлового найму, апеляційний суд, виходячи принципу верховенства права, проголошеного у ст.. 8 Конституції України, положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  щодо права кожної особи  на повагу до свого приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції, ст.. 30 Конституції України, якою кожному гарантується недоторканність житла, дійшов висновку, що за таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою підлягають задоволенню, адже він має рівні права з іншими мешканцями квартири на користування житлом.

Зважаючи на те, що спірні правовідносини не стосуються зміни договору житлового найму, який залишається укладеним між ОСОБА_3 та відповідною житлово-експлуатаційною організацією, визначення порядку користування квартирою є лише  заходом визнання та відновлення права позивача на користування конкретно визначеними приміщеннями квартири задля врегулювання між її мешканцями конфліктної ситуації та порядку користування приміщеннями, права на відкриття окремого особового рахунку на приміщення квартири  за таким судовим рішенням позивач не має.

Вирішуючи наявний між сторонами спір, суд вважає доцільним встановити порядок користування спірною квартирою за запропонованим позивачем варіантом, а саме: виділити у спільне користування ОСОБА_2 та синові ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 17,0 кв.м., а відповідачам виділити у користування кімнати площею 11,7 кв.м. та 11,8 кв.м; в загальному користуванні позивача та відповідачів залишити коридор площею 5,6 кв.м., кухню площею 8,4 кв.м, туалет площею 1,1 кв.м., ванну кімнату площею 2,2 кв.м.

На переконання суду, такий порядок користування спірною квартирою не погіршує житлові права жодної зі сторін, оскільки іншим шляхом неможливо забезпечити право позивача на користування спірним житлом.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про те, що позивачем було заявлено позов про зміну договору житлового найму, який не підлягає задоволенню через те, що в спірній квартирі є прохідна кімната, яка не може бути самостійним предметом договору найму, оскільки судом було розглянуто вимоги, які не було заявлено у позові.

Враховуючи зазначені обставини та допущені судом порушення, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України скасовує рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування житлом та задовольняє в цій частині позовні вимоги ОСОБА_2

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись з позовом до суду, позивач сплатив судовий збір в суму 640 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 було звільнено від сплати судового збору. За наслідками розгляду апеляційним судом даної справи, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України,  витрати, понесені ОСОБА_2 на сплату судового збору в сумі 640 грн, мають бути компенсовані за рахунок відповідачів, а судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку, від сплати якого було звільнено позивача, підлягає стягненню  з відповідачів на користь держави.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

                                          П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.        Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2018

року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житлом скасувати.   

Позовні вимоги ОСОБА_2 в наведеній частині задовольнити.

Встановити порядок користування квартирою № 1 по проспекту Перемоги, 28 в м. Чернігові наступним чином:

Виділити в користування ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_5 житлову кімнату площею 17, 0 кв.м. без права відкриття окремого особового рахунку. 

Виділити в користування ОСОБА_3, ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_6 житлові кімнати площею 11,7 кв.м. та 11,8 кв.м.

Залишити в загальному користуванні сторін коридор площею 5,6 кв. м., кухню площею 8,4 кв.м, туалет площею 1,1 кв. м., ванну кімнату площею 2,2 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2  витрати, понесені на сплату судового збору при зверненні з позовом, в сумі по 320 (триста двадцять) грн з кожної.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи, в сумі по 480 (чотириста вісімдесят) грн з кожної.

В іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2018  року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти  днів, починаючи з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:Судді: