П о с т а н о в а

Іменем України

5 липня 2018 року

м. Київ

справа № 468/787/17-ц

провадження № 61-27106 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - комунальне підприємство «Міськводоканал»,

представники відповідача: Березовська Світлана Вікторівна, Шевченко Олена Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року у складі судді Муругова В. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Міськводоканал» (далі - КП «Міськводоканал») про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору про надання населенню послуг із централізованого водопостачання холодної води і водовідведення від 21 листопада 2012 року КП «Міськводоканал» надає до його будинку АДРЕСА_1 послуги із централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, за використання яких він постійно сплачував відповідно до показань лічильника, встановленого у нього на подвір'ї.

11 червня 2017 року комунальним підприємством було вручено його дружині претензію про сплату заборгованості за спожиту воду за 394 куб. м у розмірі 5 099 грн 07 коп. Він звернувся до абонентського відділу КП «Міськводоканал» за роз'ясненням та вимогою про надання йому копії акта про виявлені порушення правил водокористування, акта про встановлення та пломбування лічильника, розрахунку розміру заборгованості, проте йому було відмовлено у наданні вказаних документів.

15 червня 2017 року він виявив відсутність подачі води до його будинку та дізнався, що працівники відповідача вручили його дружині акт про припинення подачі води.

Вважав, що відключення його будинку від водопостачання здійснено неправомірно, чим порушено його права.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд визнати протиправним припинення водопостачання до будинку АДРЕСА_1, зобов'язати КП «Міськводоканал» відновити водопостачання зазначеного будинку.

У липні 2017 року КП «Міськводоканал» звернулося до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що підприємство надає комунальні послуги з водопостачання до нежитлового будинку ОСОБА_4 При обстеження аварійної ситуації у будинку АДРЕСА_2 аварійною бригадою підприємства з'ясовано, що ОСОБА_4 самовільно, без отримання відповідних дозвільних документів, здійснив приєднання свого будинку до міського водопроводу. 9 листопада 2016 року з метою обліку відпущеної останньому води на місці підключення його господарської будівлі було встановлено контрольний лічильник, про що складено відповідний акт установки та повідомлено ОСОБА_4 Від отримання повідомлення про встановлення контрольного лічильника він відмовився, а, отже, його належним чином було повідомлено про необхідність здійснення оплати за водопостачання згідно з показниками контрольного лічильника. Проте ОСОБА_4 від підпису повідомлення вказаної інформації відмовився.

Станом на 1 червня 2017 року ОСОБА_4 надано послуги з водопостачання на 385 куб. м, які він не оплатив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 5 099 грн 07 коп.

З урахуванням викладеного КП «Міськводоканал» просило суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за отримані комунальні послуги з водопостачання у розмірі 5 099 грн 07 коп.

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 липня 2017 року об'єднано позов ОСОБА_4 та зустрічний позов КП «Міськводоканал» в одне провадження.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано КП «Міськводоканал» відновити становище, яке існувало до порушення - відновивши водопостачання будинку АДРЕСА_1. Зустрічний позов КП «Міськводоканал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Міськводоканал» заборгованість за комунальні послуги у розмірі 5 099 грн 07 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у травні 2017 року у ОСОБА_4 утворилась заборгованість за отримані ним комунальні послуги з водопостачання, що підтверджено відомостями про зняття показників контрольного лічильника та відповідними розрахунками КП «Міськводоканал». ОСОБА_4 такі обставини належними та допустимими доказами не спростовані (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), що є його процесуальним обов'язком. Отже, з ОСОБА_4 підлягає стягненню заборгованість за отримані житлово-комунальні послуги з водопостачання, розмір якої визначено відповідно до положень закону.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 у травні 2017 року допущено заборгованість за отримані від КП «Міськводоканал» житлово-комунальні послуги з водопостачання, що підтверджено відомостями про зняття показників контрольного лічильника та відповідними розрахунками КП «Міськводоканал», ним такі обставини належними доказами не спростовано, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року). ОСОБА_4 також не надано доказів правомірності використання засобу обліку води на місці самовільного підключення.

У касаційній скарзі, поданій у листопада 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову КП «Міськводоканал» відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що його будинок було підключено до водопостачання на підставі дозволу на підключення до комунального водопроводу від 23 травня 2008 року, що також підтверджується технічними умовами на приєднання до комунального водопроводу та технічні умови на встановлення лічильника. З 2008 року він сплачував за комунальні послуги з водопостачання на підставі показань власного лічильника, а у разі встановлення підприємством контрольного лічильника воно було зобов'язано передати йому показання цього лічильника на підставі акту та звірити показання його лічильника з контрольним. При знятті показань контрольного лічильника у травні 2017 року він не повідомлявся, показання його лічильника не знімались. Він повинен був сплачувати за показаннями контрольного лічильника лише у разі відмінності у показаннях його та контрольного лічильника. На підтвердження правомірності використання засобу обліку води на місці самовільного підключення ним надано технічні умови на встановлення лічильника, дозвіл на підключення до водопроводу від 23 травня 2008 року, технічні умови на приєднання до водопроводу.

У грудні 2017 року КП «Міськводоканал» подало заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, надані ОСОБА_4, у тому числі технічні умови від 23 травня 2008 року підтверджують правомірність підключення першої лінії водопроводу до його нежитлової будівлі, проте предметом розгляду у справі є інше підключення до водопостачання, яке ним здійснено без отримання дозвільних документів. ОСОБА_4 не надано доказів прийняття мережі водопостачання до експлуатації в установленому законом порядку. Предметом зустрічного позову є невиконання останнім, як споживачем, умов договору про надання населенню послуг з централізованого водопостачання холодної води і водовідведення та несвоєчасність оплати за отримані послуги, а не самовільне підключення до централізованого водопостачання. Вищевказані обставини підтверджені копією договору про надання населенню послуг з централізованого водопостачання холодної води і водовідведення, повідомленням про встановлення контрольного лічильника, актом виконаних робіт по встановленню контрольного водяного лічильника, попередженням про необхідність виконання умов договору та про суму заборгованості. Твердження ОСОБА_4 про неотримання зазначених документів не відповідають дійсності.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 5.26. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190, витрати води споживачами, що не мають засобів обліку, визначаються за середньодобовими даними, розрахованими відповідно до показів контрольного засобу обліку до установки засобів обліку.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що у травні 2017 року у ОСОБА_4 утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги з водопостачання, що підтверджено відомостями про зняття показників контрольного лічильника та відповідними розрахунками КП «Міськводоканал».

Суди дійшли вірного висновку про те, що заборгованість утворилась саме у зв'язку зі споживанням ОСОБА_4 води, а не у зв'язку з втратами води через прориви мережі чи інших обставин. Такі обставини належними та допустимими доказами ним не спростовані (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), що є його процесуальним обов'язком. Отже, з ОСОБА_4 підлягає стягненню заборгованість за отримані житлово-комунальні послуги з водопостачання, розмір якого визначено відповідно до положень закону.

Доводи касаційної скарги про те, що будинок ОСОБА_4 було підключено до водопостачання на підставі дозволу на підключення до комунального водопроводу від 23 травня 2008 року, що також підтверджується технічними умовами на приєднання до комунального водопроводу та технічними умовами на встановлення лічильника, безпідставні оскільки предметом зустрічного позову КП «Міськводоканал» є невиконання ОСОБА_4, як споживачем, умов договору про надання населенню послуг з централізованого водопостачання холодної води і водовідведення та несвоєчасність оплати за отримані послуги, а не самовільне підключення до централізованого водопостачання.

Посилання касаційної скарги на те, що з 2008 року він сплачував за комунальні послуги з водопостачання на підставі показань власного лічильника, а у разі встановлення підприємством контрольного лічильника воно було зобов'язано передати йому показання цього лічильника на підставі акту та звірити показання його лічильника з контрольним, безпідставні оскільки ОСОБА_4 не надано доказів правомірності використання приладу обліку води встановленого ним на місці самовільного приєднання до системи комунального водопроводу. Дії КП «Міськводоканал» по встановленню контрольного лічильника є правомірними, згідно з пунктом 5.25. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення встановлення контрольних засобів обліку можливо не тільки для перевірки показів встановлених засобів обліку, а й для контролю витрат води у споживачів, які не мають засобів обліку.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк