Справа № 2-204/07р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2007 року м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кардані О.І..
секретаря Микитин Н.І.
з участю захисника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Калуші цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до АКБ "Трансбанк", третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору застави майна недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 27 січня 2003 року між нею та відповідачем укладено договір застави майна в забезпечення Договору НОМЕР_1 про відкриття кредитної лінії в національній валюті від 27 січня 2003 року, укладеного між відповідачем та приватним підприємцем ОСОБА_4. В заставу позивачкою було надано відповідачу житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності. Даний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці, яка на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку належить на праві власності ОСОБА_3, а на момент укладення договору застави належала ОСОБА_5. Позивач вважає, що договір застави майна був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме при нотаріальному посвідченню договору нотаріус в порушення вимог інструкції " Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" не перевірив документи, які підтверджують право власності на майно заставодавця, тобто на жилий будинок та на земельну ділянку, на якій розташований будинок. Враховуючи, що земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, що є предметом застави, належить ОСОБА_3 і її згоди на заключения договору застави майна не було, то позивач просить суд вказаний договір визнати недійсним.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що на момент укладення договору застави майна чинним законодавством не передбачалося при передачі в заставу житлового будинку отримувати згоду у власника земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок. Нотаріус, при посвідченні договору діяв на підставі наказу Мінстерства юстиції України від 14 червня 1994 року "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", яка була чинна на момент укладення договору і не зобов"язаний був в період укладення договору застави вимагати передачу в заставу разом з житловим будинком і земельну ділянку, яка не була предметом застави.
Третя особа, ОСОБА_3, позов підтримала та суду пояснила, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка розміром 0,08 га по АДРЕСА_1, на якій знаходиться заставне майно, житловий будинок. На час укладення договору застави майна земельна ділянка належала її батьку ОСОБА_5., на даний час належить їй. Тому вважає, що укладаючи договір застави житлового будинку необхідно було отримати згоду власника земельної ділянки. Просить суд визнати недійсним договір застави майна від 27.01.2003 року.
Третя особа, ОСОБА_4, в судове засідання не з»явився хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином.
Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Встановлено, що 27 січня 2003 року для забезпечення Договору НОМЕР_1 про відкриття кредитної лінії в національній валюті було укладено Договір застави майна, за умовами якого позивачка ( заставодавець) передала під заставу відповідачу (заставодержателю) нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.5-8), який належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування (а.с.9). Згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 29.03.2002 року заставне майно, житловий будинок, знаходиться на земельній ділянці, що на час укладення договору належала ОСОБА_5. (а.с.13-14). На даний час власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну діляянку від 18.01.2006 року (а.с. 11).
У відповідності ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
З дослідженого в судовому засіданні Договору застави майна вбачається, що даний договір був укладений 27.01.2003 року, а позивач з позовною заявою про визнання недійсним вищевказаного договору звернувся до суду 09.01.2007 року (а.с.7). За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин і в судовому засіданні не ставив питання про поновлення процесуального строку.
Таким чином, суд вважає, що у позові про визнання договору застави майна недійсним слід відмовити через пропущення строку звернення до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.257 ЦК України, ст.ст. 209, 212, 214-215, ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до АКБ "Трансбанк", третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору застави майна недійсним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.